Храм св. вмч. Євстахія, що у с. Стрілках на Старосамбірщині, входить до пам’яток місцевого значення. Він не є зазвичай відвідуваний туристами, до нього немає позначених маршрутів, про нього небагато написано. Однак, ця маловідомість спонукає відвідати цю святиню та дослідити її унікальність серед буденності парафіяльного життя та нашарувань часу.
Село Стрілки належить до прекрасного краю — Старосамбірщини. Ця місцевість багата своєю культурно-духовною спадщиною, осередком котрої завжди були храми та монастирі. Неабиякою є історичні події цього регіону, що тісно переплелися з такими відомими постатями, як князь Лев, композитор Михайло Вербицький, археолог Ярослав Пастернак, етнограф Володимир Шагала та ін. У деяких дослідників можна знайти твердження про те, що Староcамбірщина одна з перших прийняла християнство, так як перебувала у сфері впливу святих Кирила та Методія.
Стрілки є типовим бойківським селом із його мальовничими краєвидами Прикарпаття. Воно розташоване на лівому березі річки Дністер, за 16 кілометрів від районного центру. Перші згадки про Стрілки знаходимо в історичних джерелах від 1437р. Назва села, згідно з місцевими переказами, походить від визначного бойківського воїна, котрий переходив колись через те місце, де тепер знаходиться село і загубив золоту стрілу від лука. Довго він її шукав, та не знайшов, а тоді розсердився та й порозкидав усі інші стріли, що мав при собі. На печатці с. Стрілки (ХІХ ст.) як символ було зображено двох чоловіків, обернених один до одного, що стріляють вгору з лука. В сучасних проектах символів села та на гербі також є зображення двох стріл.
Як свідчать архівні документи, у 1507 року в селі вже існувала парафія. У 1792 році коштом громади була збудована дерев’яна церква святого великомученика Євстахія, яка збереглася й до тепер. Охочим її відвідати слід з дороги на Турку повернути праворуч і перейти міст через р. Дністер. Опісля, йти прямо, а далі знову праворуч аж буде видно на схилі гори дерев’яний храм. Це тризрубна будівля, рівновисокі зруби якої вкриті спільним двосхилим дахом, краї гребеня завершені сліпими ліхтарями, а посередині — восьмибічною вежею, яка накрита маленькою банею з ліхтарем і маківкою. Стіни вертикально шальовані дошками, на котрих розміщені ікони святих. Із трьох сторін церкву щільно оточує цвинтар. Поряд розташована дерев’яна триярусна дзвіниця, сучасниця церкви.
Біля сходів, які ведуть до церковного подвір’я, стоїть каплиця. Очевидно, що впродовж існування церкви її вигляд неодноразово змінювався. Відтак, у час Першої світової війни святиню було пошкоджено, а тому у 1927 році під час відновлювальних робіт її гонтове покриття даху було замінено на цинкову бляху. У центральній частині добудовано притвір. Під час Другої світової війни мінометний снаряд влучив у храм і розбив вхідні двері та тетрапод. Усі стіни та іконостас були в осколках. В намісній іконі Христа Спасителя й до тепер залишився осколок від мінометного снаряду. Зусиллями парафіян у 1989 році було добудовано ризницю до східної сторони вівтаря, а у 2007 році посередині даху перебудували вежу.
Цікавою і нетиповою є назва церкви на честь великомученика Євстахія, храмовий празник котрого припадає на 3 жовтня. Однією із версій того, чому саме парафія вибрала собі за ім’я цього покровителя, є практичне пояснення. Адже свято св. Євстахія припадало якраз на той період, коли в селі завершувалися клопіткі сільськогосподарські роботи і селяни могли перейти до святкувань.
Ще одна версія говорить про те, що так як назва села Стрілки пов’язана з лучниками, то за покровителя вирішили взяти св. Євстахія, котрий також був лучником. Деякі місцеві мешканці вважають, що він жив у їхньому лісі Олень ому, у що все ж важко повірити.
Читаючи життіє Св. Євстахія (Євстафія, Євстатія), довідуємося про те, що його ім’я від народження було Плакіда. Він жив у часи правління імператора Траяна в Римі і був воєначальником. Ще до того, як пізнав Христа, творив діла милосердні та допомагав потребуючим. Одного разу відправившись на полювання Плакіда побачив незвичного оленя, у котрого між рогами світилося розп’яття Христа. Олень заговорив до нього людським голосом і сказав йому, що у цьому звірятку звертається до нього сам Христос. Ця зустріч послужила Плакіді наверненням. Він разом зі своєю родиною прийняв Христову віру. При хрещенні отримав ім’я Євстахій. Святий загинув разом зі своєю дружиною та двома синами мученицькою смертю у 118 році за правління імператора Адріана.
При церкві св. Євстахія можна побачити чотири ікони із зображенням святого: одна в середині храму по правій стороні; одна на зовнішній стороні, вгорі від вхідних дверей; інші в у середині дзвіниці та на вході до каплиці. На них усіх подібні зображення святителя — це стояча постать у рицарських обладунках, що тримає у правій руці немовби у полум’ї вівцю.
Особливої уваги заслуговує іконостас. Він не є автентичним для цієї церкви, бо його разом із боковими престолами було перенесено із жіночого контемплятивного монастиря ЧСВВ у с. Смільниця Старосамбірського району. Цей монастир було ліквідовано в кінці XVIII ст. за часів Йосифінської реформи, котра передбачала закриття малих монастирів та їх приєднання до великих, а також розформовування монаших чинів контемплятивного типу.
Різьблений та позолочений іконостас невідомого нам автора походить з кінця XVII cт. Він представляє типову для того часу п’ятиярусну конструкцію з намісним, празниковим, молитовним і пророчим рядами, а також рядом неділь П’ятидесятниці, що було властивим для західноукраїнських іконостасів. Саме ці ікони мають особливу сакральну цінність, проте більшість з них не зберегли свого первинного вигляду, адже під впливом часу та у воєнні роки зазнали пошкоджень. Після Другої світової війни місцевий художник перемалював більшість з них, тим самим приховавши їх первинну красу під товщею нових фарб. У 1996 році елементи різьби з іконостасу, яка була втрачена, відновили та позолотили заново. В іконостасі бракує верхнього Розп’яття, що його було обрізано, оскільки воно не вмістилося по висоті у церкву, куди його перенесли.
Життя церкви та її парафії завжди було пов’язане з парохами. Одним із найвідоміших був автор гімну «Ще не вмерла Україна» отець Михайло Вербицький. Хоча він служив всього два роки, проте серед місцевих мешканців зберігся переказ, що саме у Стрілках він написав мелодію гімну.
Новітня історія цього храму не різниться від більшості громад і храмів УГКЦ. У 1946 р. церква св. Євстахія була змушена перейти до РПЦ. На той час настоятелем був о. Юрій Савчук, котрого заарештували. Повернення парафії у лоно УГКЦ відбулося у 1990 році за о. Василя Савчина, а з 1993 року його замінив теперішній парох о. Володимир Паращинець.
Маленька історія маленького храму, але вартує того, щоби її почути і відправитися у далеке бойківське село Стрілки. Перейти через річку, вийти на пагорб, оглянути місцеві краєвиди, і зайшовши у церкву відчути дух маленького бідного храму, котрий століттями береже свою історію в ликах святих, що дивляться на нас з іконостасу.
Джерела:
- Кріль М.М. Старосамбірщина: історія і культура. Львів: ЛА «Піраміда», 2009, 600 с.
- Альманах Старосамбірщина. – Львів, Місіонер, 2002 — 364 с.
- Альманах Старосамбірщина ІІІ. – Львів, Місіонер, 2004 — 568 с.
- Альманах Старосамбірщина IV. – Львів, ТзОВ «Афіша», 2008 — 608 с.
- Великомученик Евстафий Плакида, жена его Феопистия и чада Агапий и Феопист // http://days.pravoslavie.ru/Life/life1569.htm
- Інформація про с. Стрілки на сайті „Дерев`яні церкви Львівщини” // http://der-cer.lviv.ua/strilky.html
- Шематизм Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ на рік Божий - 1998