Храми Львівського скансена

Концентрат із суєти та неспокою розчиняється тут під натиском часу. Звуки міста сюди не досягають, а для будь-якого хаосу просто бракне місця. Адже на території львівського Музею народної архітектури та побуту у мініатюрі розташувались десять етнографічних регіонів Західної України. В імпровізованому просторі минулого, як обереги, як символи світла і надії, височіють шість дерев’яних храмів. А це найбільше у світі у музеях просто неба, — розповідає спеціально для РІСУ Данута НАУГОЛЬНИК

Першою з-поміж верхів’їв дерев видніється Михайлівська церква з с. Тисовець Сколівського району Львівської області. Вона була зведена ще у 1863 р., а до Львова перевезена у 1971 р. Ікони для храму виконав у 1889 р. майстер із с. Головецьке Старосамбірського району Львівської області В. Чайка.

Споруда при всій її простоті та невимушеності відтворює найдавніші зразки храмів бойківської школи. У плані вона має три наближених до квадрата зруби. Ці зруби перекриті трьома верхами, в яких застосований т. зв. прийом «заломів» з тією особливістю, що верхи тут утворені чотиригранним зрубом і зрізаною пірамідою. Повторюючись кілька разів із поступовим зменшенням, ширини заломи утворюють ритмічну уступчастіть верху, надаючи його обрису м’якості і стрункості. Неповторного колориту споруді додає і гонтове перекриття даху.

Невід’ємною частиною Михайлівського ансамблю є дзвіниця, в основі якої лежить квадратний зруб, що на нього покладено восьмигранник з відповідним пірамідальним завершенням. На нижньому поверсі дзвіниці розташовані наскрізні двері, через які люди потрапляли на церковне подвір’я.

У 1883 р. до Тисовця приїхав український письменник С. Ковалів. Його настільки вразила краса та витонченість церкви, що згодом у нарисі «Навпростець» він написав: «Хати-хижини, як близниці-сестриці, розсілися по загористих берегах». На тлі села і гір виділялись «одна тільки церковиця свята, озарена лучами золотистими заходячого сонця». Згодом письменник говорив: «…лагодила в моїх очах сю дикість природи… як видалась ним величною ця смиренна святиня. Она може найвище осяла між посестрами Галичини на хребті Бескида».

Церква св. Параскеви зі с. Стоянова Радехівського району Львівської області датується 1822 р. Музейний період її існування розпочинається напередодні виборів до Верховної Ради УРСР 1970 р. Тоді один із кандидатів у депутати прибув із робочим візитом до Стоянова. Там він звернув увагу на стареньку церкву, що стояла біля нового дому культури, і висловив побажання, аби пам’ятка не псувала сільського пейзажу. Споруду було вирішено знищити. І лише завдяки втручанню обласної організації українського Товариства охорони пам’яток історії та культури обласна рада запропонувала забрати церкву до новоствореного скансену. У 1975 р. церква була розібрана і перевезена до Шевченківського гаю.

У плані споруда складається із трьох квадратів, розташованих по осі зі сходу на захід. Кожний зруб завершується дещо витягнутим вгору верхом, увінчаним глухим ліхтарем з маківкою. У нижній частині церква оперезана піддашшям на кронштейнах, стіни під якими перекриті гонтом.

У південно-західній частині церковного подвір’я відновлено дзвіницю. Вона триярусна, квадратна в плані, завершена пірамідальним дахом. Два нижні яруси зрубні, третій – каркасний. На висоті другого ярусу дзвіниця оперезана піддашшям, а зверху, як і сама церква, покрита гонтом.

Одним із найкращих зразків сакральної дерев’яної архітектури є церква з села Кривки Турківського району Львівської області, збудована у 1763 р. на честь Святого Миколая. Попри те, що через село в часі Першої світової війни проходила лінія фронту, і саме село кілька разів горіло, церква залишилась неушкодженою. У 1928 р. розпочалося будівництво нового храму більшого від Миколаївського за розмірами. Вже у 1930 р. стараннями відомого українського мистецтвознавця М. Драгана та професора І. Свенціцького церкву перевезли до Львова, на Кайзервальд, неподалік від монастиря Студитського Уставу. Тут її збирали майстри з с. Цинява, що на Івано-Франківщині, Т. Джурин та П. Демків.

Навесні 1931 р. церковне подвір’я обвели огорожею, збудували дерев’яні ворота і невеличку хвіртку. Того ж року було встановлено іконостас XVII ст. зі села Воля Жовтянецька, який зберігався в Національному музеї. 7 липня 1931 р. дерев’яна церква Лаври Івана Хрестителя була посвячена як храм Премудрості Божої.

Конструктивно Кривківська церква складається із трьох зрубів різної величини, приставлених один до одного. Кожний зруб перекритий верхом з кількома заломами-ярусами. Перехід від зрубу до перекриттів досягається накладанням восьмерика, на який ставиться зрізана піраміда, а далі, зменшуючись у розмірі, ця конструкція повторюється у кожному перекритті. На останніх ярусах зведено восьмигранні шоломоподібні верхи, що немовби виростають з нього.

Внутрішній простір подібний до театральної сцени: через фігурно прорізаний вхід з бабинця до нави видно різьблені решітки іконостасу, а далі через царські врата – престол з кивотом. Іконостас повторює форму підкупольного простору нави. А там, де світло не перетинається з тінями, простір доповнюється декором. Маленькі віконця освітлюють тільки наву, творячи контраст із затемненим бабинцем. Над навою – хори, які ззовні перетворюються на декоративні галерейки.

Церква стала першим експонатом створеного 1966 р. Музею народної архітектури та побуту. Навесні 1990 року її передано під опіку монахам Свято-Іванівської Лаври монахів студійського уставу.

Художник І. Грабар писав про цю церкву: «Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті конструкції, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, виявилась вся надзвичайна чарівність цього справді народного мистецтва».

Троїцька церква з Чернівців була зведена у 1774 р. Впродовж 1781-1864 рр. вона виконувала роль буковинського єпископського собору. У 1874 р. храм розібрали і перевезли в урочище Клочучку поблизу Чернівців, а звідти у 1967 р. – до Львова.

Своїм спокійним силуетом церква нагадує звичайну хату. У плані вона тризрубна, із трьома верхами, ретельно захованими під одним дахом. Винос даху тут значно більший, ніж в інших подібних храмах: у такий спосіб майстри-будівничі намагались захисти зруб від вологи. Середній зруб, відповідно ширший і вищий від бокових, перекритий восьмикутним верхом з двома заломами. Над бабинцем зруб має чотиригранний верх у вигляді зрізаної піраміди, а вівтар в свою чергу перекритий пірамідальним дахом.

Церква має двоє вхідних дверей, причому головним вважається вхід з боку південного фасаду. У південних та північних стінах центрального зрубу прорізані спарені вікна, західний і східний зруби мають натомість по одному вікну. Перехід від бабинця в церкву зроблений у формі фігурного вирізу.

Іконостас складений з музейної колекції творів іконописного мистецтва.

Поряд із церквою стоїть дзвіниця, що має форму двох чотиригранних призм, покладених одна на одну і обшитих дошками. А тому вона більше нагадує двоповерхову оборонну вежу, аніж церковну дзвіницю.

Миколаївська церква зі с. Соколів Бучацького району Тернопільської області була споруджена у 1773 р. Попри те, що Соколівську церкву неодноразово перебудовували, за простотою форм та розмірами вона радше нагадує народне житло.

Церква має зрубні конструкції. Середній зруб ширший і вищий. Планування храму позначилося і на членуванні двосхилого даху із найвищою центральною частиною. Над храмом підноситься велика восьмигранна вежа, увінчана хрестом тонкої ковальської роботи. Для захисту від дощів та снігу храм оперезаний піддашшям.

Біля церкви відтворено дзвіницю другої половини ХІХ ст., перевезену до музею з-під м. Монастириська Тернопільської області.

Лемківська церква Св. Володимира і Ольги була відтворена на території музею із нового матеріалу у 1992 р. Зразком для будівництва став храм 1831 р. із с. Котань (кол. Красненьське воєводство, Польща).

Місце під церкву посвячували Глава Української Греко-Католицької Церкви Патріарх Мирослав Любачівський та митрополит Володимир Стернюк. А посвячення вже самого храму відбулось 13 вересня 1992 р. Відправу того дня проводив єпископ підпільної УГКЦ Филимон Кучураба. Ця церква стала духовним центром львівських лемків, де кілька раз на рік відправляють богослужіння.

Використано матеріали книги А. Данилюка „Храми Львівського скансену”. — Львів, 2007. 16 с.