• Головна
  • Хто, де і скільки громад перейшли з УПЦ МП до ПЦУ: аналізуємо карту...

Хто, де і скільки громад перейшли з УПЦ МП до ПЦУ: аналізуємо карту

13 березня, 13:19
Хто, де і скільки громад перейшли з УПЦ МП до ПЦУ: аналізуємо карту - фото 1
РІСУ з’ясувала, як відбувався процес переходу громад у новостворену Православну Церкву України і на якому етапі він є сьогодні. Ми проаналізували особливості переходів і непереходів по областях і візуалізували отримані дані. Щоби зрозуміти процес, ми поговорили з представниками Церков і науковцем.

П’ятнадцять місяців тому відбувся Об’єднавчий собор, на якому було засновано Православну Церкву України. В її основи лягли єпархії вже колишніх УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ і невелика частина УПЦ МП.

ПЦУ стала 15-ю в диптиху Православних Церков. Упродовж року, окрім Вселенського патріархату, ПЦУ також визнали Елладська й Олександрійська Православні Церкви. Предстоятелі і єпископи ще кількох Церков фактично також гібридно визнали, беручи участь у Богослужіннях, під час яких згадувалося ім’я предстоятеля ПЦУ.

Після собору розпочався процес переходу громад УПЦ Московського Патріархату до ПЦУ. За цей час було заявлено про перехід понад 500 громад. Найбільша кількість парафій, що перейшли до ПЦУ, у Волинській області — 121, друга за чисельністю Вінницька — 86. Найвищий відсоток переходів відносно існуючої кількості діючих парафій УПЦ МП зафіксовано у Львівській області — він становить 46,3%.

РІСУ зафіксувала, що станом на лютий 2020 року в ПЦУ із УПЦ МП заявили про перехід 539 парафіяльних громад і 2 катедральних собори. Відслідкувати інформацію про переходи можна на інтерактивній карті, яку РІСУ модерує після Об`єднавчого собору.

Аналіз переходів по областях

Ми вирішили проаналізувати, яка частина колишніх громад УПЦ МП у кожній області перейшла до ПЦУ. Відсоток визначений відповідно до діючих парафій кожної області України. Станом на кінець лютого 2020 року, за даними РІСУ, в Україні з 12122 діючих  парафій УПЦ (МП) до ПЦУ перейшла 541 громада (саме громада, а не храми). Тобто відсоток переходів складає всього лише 4.46%.

Кількість громад, що перейшли, по областях

* Тут враховано лише офіційно діючі громади. Відповідно до державної статистики, громади поділяються на зареєстровані і незаркеєстровані, а саме зареєстровані на діючі і недіючі (які реально не існують).

Людмила Филипович

Ми поспілкувались із релігієзнавицею, проф., д-ром Людмилою Филипович, завідувачкою відділу філософії та історії релігій Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, та з’ясували, чому парафії переходять у ПЦУ, чому сьогодні цей процес зменшується у показниках та чим зумовлена територіальна різниця переходів.

— Чому парафії переходять в ПЦУ?

— Переходять ті, що усвідомлюють необхідність зміни своєї юрисдикції через: 1) бажання впорядкувати своє релігійне життя, стати визнаними іншими Православними Церквами й бути в єдності з усіма православними; 2) патріотичні переконання. Тобто люди розуміють, що не можна жити за межами Вселенської Церкви, оскільки вірять в Єдину соборну, і хочуть стати 15-ою в диптиху — переліку Православних Церков.

Також вони усвідомлюють, що ходити в церкву, яка має прямі зв’язки з країною-агресором, суперечить їхнім особистим переконанням. Сьогодні важливим є те, що Православна Церква України вже канонічна, тобто визнана православним світом, зокрема Константинопольським, Олександрійським патріархатами й Елладською Церквою.

— Чому відразу після отримання Томосу велика кількість парафій Московського патріархату перейшла в ПЦУ, а згодом динаміка зменшилась?

— Перейшли ті, які були готові до цього від початку. Українофільська частина УПЦ послідовно дотримувалась канонів — ніяких відносин із розкольниками. А коли з’явилася альтернатива, — то вона перейшли в юрисдикцію щойно визнаної ПЦУ.

Окрім того, Московський патріархат зовсім не був готовий, що Україна отримає томос від Вселенського патріархату, й упустив цю ситуацію на початку процесу. Зараз його представники зібралися силами, згрупувалися і почали активно протестувати. Наприклад, Російська Православна Церква відмовилась від євхаристійного єднання з Олександрійською через те, що її Патріарх Феодор ІІ визнав автокефальність ПЦУ. Стає зрозуміло, що якби зараз хтось захотів перейти, то при такому шаленому опорі це стає неможливо або дуже важко. Дехто вирішує, що краще залишитись в традиційних формах, адже все одно Бог чує всіх, а дехто чекає, коли ситуація вирішиться сама собою.

Я думаю, що настане час і для другої потужної хвилі переходу. Однак це залежатиме від ситуації, яка складеться у Вселенському православ’ї, хто в протистоянні Москва-Константинополь переможе.

Чим зумовлена територіальна динаміка переходу?

— Це ж очевидно. Переходять ті, котрі розуміють, що ПЦУ — українська, національна Церква не за назвою, а за суттю. Схід традиційно був територією домінування УПЦ МП. Через це потрібно ще дуже багато часу, аби люди зрозуміли, що вибір Церкви, її юрисдикційна підпорядкованість напряму залежить від політики певної держави. Ми ж розуміємо, що РПЦ дорівнює Кремлю. Вони не є самостійними, а відпрацьовують амбітні й імперські цілі чи мрії Путіна та Росії в політичному сенсі. І те, що схід України межує з Росією, має прямий вплив на результат переходу в ПЦУ. Люди бояться грізного сусіда.

 — Як би мав відбуватися перехід?

— Новостворена ПЦУ виступає виключно за добровільні переходи. Люди, що дуже чекали томосу і сприйняли його отримання як сигнал, переходили одразу. Це відбувалось згідно із законодавством, без жодної самодіяльності чи анархії, так, як цього вимагає Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Насамперед, обов’язковими мають бути збори парафіян, на котрих приймають рішення та відповідно фіксують його протоколом. Після того, як всі документи зібрані, потрібно зареєструвати це у відповідних органах влади. Справа дійсно вимагає терпіння, але дуже важливо не порушувати закон, а діяти виключно у правовому полі.

* * *

протоєрей Олександр ІванченкоТакож ми запитали думку секретаря Львівської єпархії УПЦ МП протоєрея Олександра Іванченка, чому більшість парафій не переходять до ПЦУ.

— Ми маємо юридично  затверджену Українську Православну Церкву. Від нас вимагали змінити назву ніби тому, що наш центр знаходиться у столиці країни-агресора. Але останній суд підтвердив, що він знаходиться в Києві, і ніякого відношення ні до Москви, ні до Росії взагалі не має.

Читайте також: Що насправді відбувається з процесом перейменування УПЦ (МП)?

Перейменування УПЦ: неприємні подарунки під ялиночку

— Чому тоді все-таки Московський патріархат?

— Люди так приписали. Журналісти так використовують. Ми просто маємо молитовне спілкування з Росією, хоча не тільки з нею, а й з усім світом. Наразі люди хочуть, щоб Церква була суто українською, як в кожній державі є своя Російська Православна, Константинопольська чи Антіохійська. Московський патріархат навіть припису такого немає, якщо глянути у статуті нашої Церкви.

Про самоназву УПЦ МП читайте: Перейменувати не можна залишити: Московський патріархат в Україні в картинках

— Чи є різниця у богослужінні між ПЦУ й УПЦ?

— Щодо парафій, які перейшли в ПЦУ, включно з Львівською областю, то вони залишили старослов’янську як мову богослужіння. Церковнослов’янська є початком усіх інших перекладів: польських, російських, українських. Іншої різниці у богослужіннях немає, у нас все повністю однакове. Єдине, що в ПЦУ поминається предстоятель як Епіфаній, а у нас — Блаженніший Митрополит Онуфрій. Ніяких змін в обрядовості ми поки не помітили. Щодо переходів на українську мову, то такі речі повинні проходити на парафіяльних зборах. Питання, які збираються протягом року, вирішуються разом з прихожанами.

— Якими є настрої пастви, чи не хотів би хтось перейти?

— Ті люди, що хотіли, вже перейшли, нового нічого не з’явилося. Є статути кожної парафії, в яких розписано, як відбувається перехід в іншу структуру чи конфесію. Якщо дві треті парафіян підтримують, тоді парафія може перейти. Зараз спостерігаємо, що якщо частина людей не хоче переходити, то їм говорять: «Не хочете, йдіть звідси взагалі», — а основна маса забирає церкву. За правилами, прописаних у статутах, люди, які хочуть перейти в ПЦУ, мали би збудувати собі іншу церкву й утворювати нову громаду. Вірні УПЦ мали би залишитись у своєму храмі, бо за всіма документами і державними реєстрами ми проходимо абсолютно законно.

Якщо 100% люди вирішили, тоді зрозуміло. Були парафії у Жовкві та Великих Мостах, які одноголосно вирішили. Якщо в парафії 500-600 парафіян, а 20-ть проти, тоді це дійсно меншість. У храмі святого Георгія бажаючих перейти немає, як і в Троїцькому храмі Львова.

Чи був тиск на парафії, щоб перейти в ПЦУ?

Тиск був з боку держави: районного голови чи голови сільської ради. Минулого року перейшла церква в Турківському районі, в селі Шандровець. Є люди, які постійно ходять до храму. В селі це максимум 100-150 парафіян, коли населення селища — 500-600 людей. Голова районної ради зібрав тих, які ходили на службу на Різдво, Пасху і свята. Навіть підготували закон, що долю церкви вирішує не парафія, а громада села. І люди, які рідко приходять, слухали настанови, що, коли і як зробити, щоб перевести храм в ПЦУ. Якщо будуть перекриті двері — зрізайте замки, ми маємо будь-яким методом потрапити всередину. Священника з хати викинули, погрожували, двері виламували. Поліція не брала активної участі, але дозволяла це робити. Коли погрожують сім’ям парафіян, то людина стає «тихенькою» і каже: «Отче, я не буду підтримувати вас, воно мені не треба». Таким методом від нас відійшли 9 священників і 17 парафій.  

Буває так, що парафія відійшла, а священник — ні. Цікаво те, що люди, які завжди були в храмі, залишаються саме з цим священником, хоч і залишились без самої будівлі. Так є з парафією в Титерчицях: священник залишився у своєму церковному будинку. Хоче зареєструвати парафію, має невелику земельну ділянку і будиночок для богослужінь. І йому говорять: «Що ви тут видумуєте, яка реєстрація Московської церкви, — або ж, — радуйся, що ти ще тут залишився, ми можемо тебе з твоєю сім’єю звідси забрати».  

Після переходів до ПЦУ в нас залишилось 52 парафії в області, а було 70 (від ред.: 70 - це діючі і не діючі громади, ми у своїх підрахунках використовували дані лише про діючі громади). Парафіяни розповідають, що якщо вони скажуть, що вони ходять в храм Московського патріархату, то в них будуть проблеми в школах,  на роботі, в садочках, в лікарнях.

Коли ми пишемо листи про такі речі в СБУ і прокуратуру, поліцію, нам відповідають: «Це не в нашій компетенції». Ніхто не може захистити цих людей.  

* * *

ігумен Маркіян (Каюмов)Про мотиви переходу до ПЦУ та що змінилося після нього, ми запитали у настоятеля храму святих апостолів Петра і Павла у Жовкві священника Маркіяна Каюмова. Громада цього храму була першою у Львівській області, що  перейшла з МП до ПЦУ.

— Дійсно ми були першими в області, адже як і багато парафій західної та центральної України, чекали об'єднання Православних Церков, подолання роз'єднання, яке було. Тому, як тільки відбувся Об’єднавчий собор, наступної неділі разом з парафіянами ми прийняли рішення, бо всі прагнули цієї єдності.

— Скільки саме голосів було “за” перехід?

— Точної кількості голосів не пам'ятаю, але підтримали близько 95%. Тобто рішення прийняла більшість парафії. Тих, хто не погодився з нами, можна було перерахувати на пальцях.

— Чи змінилась літургійна практика?

— Ні, в богослужбовому порядку нічого не змінилося. Ми як були в Православній Церкві, так в ній і залишилися. Нашу традицію українського православ'я, яку ми раніше підтримували, підтримуємо і сьогодні. Молимося так, як і молилися.

— А яка мова богослужіння?

— Ми служимо місцевим варіантом церковнослов’янською. Її в нашому регіоні ще називають “галицькою”. Це мова Київської митрополії ще до русифікації, яка відбулася після царя Петра I на більшості території України. Тобто ми молимося тут на древній мові, що існувала тут завжди. А от проповідь ведеться завжди сучасною українською. Так було заведено ще за попереднього настоятеля цього храму, ми теж це залишили.

— Що змінилося в структурі підпорядкування?

— Структурно на території Львівської області зараз є три єпархії Православної Церкви України. Відразу ж після Об’єднавчого собору ми вирішили приєднатися до Львівсько-Сокальської єпархії, якою керує митрополит Димитрій (Рудюк). Такою була моя пропозиція, і парафіяни її повністю підтримали. Все інше залишилося без змін, адже церковна практика всюди однакова. Все чітко, як в армії.

— Чи були якісь перешкоди, акції, спроби повернення парафії з боку УПЦ МП?

— Ні, в нас відбулося все спокійно, не було ніяких акцій. Напевно, були якісь невдоволення. Загалом, маємо на парафії єдність, якої всі тримаються. А те, що там з боку Московського патріархату, я мало що знаю, бо не спілкувався.

— Як настоятель храму після зміни підпорядкування чи помітили Ви для себе якусь особливу різницю?

Я давав присягу у Православній Церкві, в ній я залишився і виконую надалі свій послух як пастир і священник. Нічого особливо не змінилося. Щоправда, з мирського десь збільшилось, десь зменшилось коло спілкування. Як для священника, то нічого не змінилося, ми і далі стараємося наслідувати Царство Небесне, виконувати заповіді Божі, молитися і спасати наші душі.

Ми себе ніколи не асоціювали з Московським Патріархатом. Просто до томосу це була єдина православна конфесія в Україні, визнана світом. Після Помісного собору, коли об’єдналися три структури, і Вселенський Патріарх визнав цю Церкву автокефальною, ми відразу там опинилися. А асоціювати себе із московським православ'ям — такого ніколи не було. Ми молилися за єдність.

Це звичайне життя релігійної громади. Нічого такого не відбулося, я вважаю. Але важливо, що ми дійсно виконали свою волю і реалізували мрію належати до об'єднаної Церкви.

* * *

Існує думка, що автокефальність Православної Церкви України, яка стала можливою після отримання томосу, — одна із ключових подій 2019 року. Ми запитали Людмилу Филипович — чи дійсно Томос аж так важливий для України?

— Томос дуже важлива подія. Коли Патріарха Константинопольського запитали про основні підсумки 2019 року, то він назвав саме надання томосу Українській Церкві. Це настільки переломний момент в нашій історії, що ми тепер будемо вимірювати її до і після дати визнання ПЦУ. Адже це легітимізація православного люду, Православної Церкви на території України. Ми отримали документ з підписами членів Синоду про те, що за нами визнається автокефальність, або самоуправність, самодостатність, самочинність нашої Церкви.

Можливо, ще не всі усвідомлюють важливість цієї події, але тепер в Україні немає “законних і незаконних”, “канонічних і неканонічних”, “правдивих і неправдивих”. Тепер абсолютно всі православні віруючі християни України є рівноправними, і це головне.

***

Автокефалію ПЦУ визнали за рік три Церкви з православного диптиху, і це є хорошим початком для цієї Церкви. Здавалось би, історичну справедливість відновлено, але менше 5% від загальної кількості діючих парафій УПЦ МП перейшли до ПЦУ. Попри резонанс у медіа, можемо сказати, що кількість переходів наразі не є дуже значною. На що, напевно, впливає і суспільно-політична ситуація в країні. Однак, півтора року — короткий термін для усвідомлення суспільством таких трансформацій, а відтак перед Православною Церквою України ще стоїть багато викликів.

Марія Боровська, Інна Волоська, Олена Мартинюк