І словом, і ділом: Соціальне служіння волинських протестантів

У XVI столітті німецький католицький священик і теолог Мартін Лютер започаткував рух у християнстві, що пізніше назвуть Реформацією. Ініційовані ним зміни стосувалися не тільки церковного, але й соціального життя християн. Зокрема, якщо католицизм закликав до максимального відходу від мирського і занурення у віру, Лютер і його послідовники вважали необхідним повернутися до життя суспільного. Нині соціальне служіння для членів протестантських конфесій, їхня гуманітарна діяльність – одна з основ протестантської етики. Саме про благодійну діяльність та освітні програми волинських протестантів мали можливість дізнатись журналісти у прес-турі в рамках відзначення 500-ліття Реформації.

Євангельська церква «Фіміам»

Розташована в одному зі спальних мікрорайонів Луцька, церква «Фіміам» — місце не лише для богослужінь. Велике, просторе приміщення дивує своєю нестандартністю. Старший пастор церкви Павло Миронюк підкреслює, що будували її спеціально так, щоб люди могли почуватись вільно, збиратись для спільного проведення часу, адже церква – це сім’я, це не стіни, а люди. Тут відмовились від звичних лавок, щоб можна було сідати, до прикладу, колом,і навіть проводили змагання з настільного тенісу в мікрорайоні, бо більшого залу просто не знайшли. Гасло церкви «Фіміам» — «Життя, наповнене змістом», тож тут намагають реалізувати якомога більше освітніх програм та програм допомоги людям, які опинились у скрутних життєвих обставинах.

При церкві «Фіміам» діють дитячий клуб «Смайлик», який налічує 120 дітей, поштовий біблійний клуб листування з дітьми з віддалених районів області, підлітковий клуб «Скеля» для дітей від 12 до 16 років, молодіжний клуб «51 паралель». Проводиться робота з малозабезпеченими та сім’ями, які опинились в складних життєвих обставинах.

17 років при церкві діє реабілітаційний центр для залежних від алкоголю, наркотиків та азартних ігор, тут допомагають і безхатченкам – юридичними та медичними консультаціями, їжею, в зимовий період надають нічліг.

Освітні проекти церкви «Фіміам» — це дитячий центр для дошкільнят «Мурашник», своєрідний дитсадок для дітей від 3 до 6 років, який зараз налічує 20 дітей; маленька школа «Зірочка», яку відвідує близько ста дітей. Тут функціонує і єдина приватна загальноосвітня школа в Луцьку «Скарбниця мудрості», в якій навчається 99 дітей з першого по сьомий клас. У класах – по 16-18 дітей, щороку набирається новий. Навчання відбувається в дусі пріоритету християнських цінностей, впроваджено інклюзивну освіту. Діє практична англійська школа. Вже декілька років поспіль до Луцька приїздять викладачі, які протягом десяти днів навчають мови всіх охочих, після чого є можливість щотижня відвідувати англійські класи та їздити в табори.

При церкві діє спортивний клуб, що має секцію флорболу (хокею на підлозі). Окрім того, що спортсмени займаються професійно і грають у першій українській лізі, тренер забрав у секцію і бездоглядних дітей з вулиці.

Реабілітаційний центр «Агапе» церкви «Фіміам» (с. Боратин Волинської області)

Допомога неповносправним – один із напрямків соціального служіння волинських євангельських християн-баптистів. Історія реабілітаційного центру «Агапе» розпочалась із трагедії в луцькій родині Сергія та Наталки Больчуків у 2001-му році: після ДТП Наталія опинилась в інвалідному візку. Півтора роки у лікарнях та важкий шлях реабілітації жінки засвідчив: українська медицина поки не спроможна допомогти у відновленні після важких спінальних травм. Тож у подружжя виникла ідея створити центр, де б займались індивідуально з кожним його пацієнтом.

У червні 2016-го року центр «Агапе» прийняв перших пацієнтів. Тут допомагають реабілітуватися після травм спини і шиї, черепно-мозкових травм та інсультів. Працюють ерготерапевти – фахівці поки мало відомої в Україні спеціальності, які допомагають відчути і зрозуміти своє тіло по-новому, фізіотерапевти, психолог та логопед. Фахівці «Агапе» навчались за кордоном, а зараз передають здобутий досвід, навчаючи інших фізіотерапевтів. Центр розрахований на перебуванняодночасно 24 пацієнтів.

Екскурсію нам проводить один із них, Олександр. Розповідає: отримав важку травму шийного відділу хребта під час невдалого пірнання. Просторий хол, столи, відсутність порогів, сенсорні двері, у кімнатах – кнопки виклику, сучасні функціональні ліжка, тераси –до дрібниць продумано все, щоб людина почувалась цілком вільною і самостійною. Не становить проблеми і погуляти на території центру, скориставшись ліфтами і пандусами вийти на вулицю.

«Тут ламаються усі стереотипи, — каже Олександр, — тут я усе можу сам і ці маленькі перемоги настільки надихають, що ти справді почуваєш себе цілком повноцінно».

«За рік у нас пройшли реабілітацію 60 пацієнтів, — розповіла виконавчий директор центру «Агапе» Ганна Лещук. – Лише 40 відсотків вартості перебування у нас оплачують самі пацієнти або їхні родини, 60 відсотків – це благодійна допомога. Ми відкриті до співпраці. Не жалійте людей на візках, ставтесь до них, як до рівних. Спілкуйтесь завжди на рівні очей, не лінуйтесь присісти. Їм потрібна підтримка та розуміння, а не жалість».

«Агапе» з грецької перекладається як «жертовна любов». На стіні центру – дерево, яке розповідає про всіх, хто доклався фінансовою допомогою або своєю працею до створення центру. Це дерево і надалі продовжує рости.

Дім милосердя «Віфезда» при церкві «Свята Трійця» (м. Нововолинськ)

Одне із найскладніших психологічно служінь – опікуватись людьми похилого і старечого віку, адже вимагає смирення, особливого терпіння і розуміння їхніх потреб. Дім для жінок, які лишилися самотніми і безпомічними на схилі літ, діє при церкві «Свята Трійця» християн віри євангельської у Нововолинську. Зараз тут мешкає 16 бабусь, 7 з яких — лежачі.

«Будинок заснований у грудні 1998-го року і волею Божою ми працюємо йдосі», — розповідає адміністратор дому милосердя Світлана Роземпольська. — «Нерідко буває й так, що і родина є, але доглядати стареньких нікому. Наші мешканки, переважно, похилого віку, але зараз у нас живе й жінка 1958-го року народження, яка повністю паралізована. Намагаємось узяти всіх, хто цього потребує, однак до насіснує черга. Мені Господь вложив у серце бажання допомагати таким людям. Готував мене до цього з юних років, тому що в моїй родині було багато хворих, я доглядала і маму, і батька, і тітку. Маю навики в цьому. Починала із того, що приходила сюди читати стареньким Біблію. А потім зважилася бути відповідальною за таке служіння. Хоч це дуже нелегка справа, але це — Господнє покликання і Він дає мені силу».

Зараз у «Віфезді» мешкає і сестра засновника цього дому, пастора Василя Вронського, 91-річна Надія Вронська. Старенька розповіла, що сім’ї не мала, але дякує Господу за довге життя і хороше ставлення на схилі літ. «Мені не було й 20-ти, як залишилась без матері. Лягли на плечі турботи про молодших братів і сестер, стала для них мамою. 9 років працювала в колгоспі, потім — у пологовому будинку сестрою-господинею, допомагала в операційній. Тут доглядають за мною, добре годують, підтримують».

У домі милосердя «Віфезда» працює 10 людей: доглядальниці, кухонні працівниці, медсестра та, за потреби, підопічних відвідує лікар. Усі мешканки забезпечені хорошим доглядом та чотириразовим харчуванням. Стає в нагоді і спеціальний зовнішній ліфт-підйомник, завдяки якому просто спуститись для прогулянок у двір. За 19 років тут доглянули і провели в останню путь 78 жінок.

Центр захисту дітей «Ковчег» при церкві «Ковчег» (м. Нововолинськ)

Родинним затишком, атмосферою добра і любові зустрічає усіх центр захисту дітей «Ковчег». Історія цього служіння переплітається із історією самого шахтарського міста Нововолинська. Наприкінці 90-х – на початку 2000-х років воно переживало кризу: закрились шахти та завод, на якому працювало понад 5 тисяч осіб. Як наслідок – поширились наркоманія та алкоголізм, багато людей змушені були їхати на заробітки. За таких обставин постраждали діти, які залишились без батьківської опіки та належного сімейного виховання.

Керівник дитячого центру Лілія Вакуліна розповіла: «Моє служіння розпочалося 14 років тому із пропозиції пастора Олександра Дудіка, який бачив ситуацію в нашому місті. Діти приходили до церкви, були голодні і їх просто годували, але далі вони поверталися у свої домівки, де було брудно, незатишно, де були погані компанії. Ми розуміли, що це не вихід і потрібен будинок, де дітки могли б перебувати в атмосфері любові, спокою та розуміння».

«Було страшно, але мені допомогло прийняття живого Бога, — каже пані Лілія. — Я відчула, що маю свою місію в житті. У нас не було нічого — приміщення, грошей, спонсорів. Я ходила в кризові сім’ї, спілкувалась. Часто діти залишались із бабусями та дідусями, жили на вулицях, ночували в підвалах. Допоміг наш міський голова, завдяки якому ми отримали приміщення в безоплатну оренду. Це був звичайний барак, в якому колись розташовувався гуртожиток. На той час воно пустувало. Тут провалювалась підлога, горіла проводка, сипалась штукатурка. Своїми силами ми розпочали ремонт і потім запросили перших діток. Спочатку їх було 10, потім – 15, а згодом 30. Зараз мені важко провести межу між особистою сім’єю та цим служінням. Воно стало усім моїм життям».

Зараз у дитячому центрі «Ковчег» — 24 дитини. Деякі вихованці повернулись сюди вже вихователями, деякі — навчаються в коледжах та університетах, одружуються і деякі вже мають власні сім’ї. Затишні спальні, зручні сан-вузли, навчальні та ігрові кімнати, їдальня, з навчанням допомагає педагог – сьогодні тут чекають усіх, кому потрібна підтримка. «Проте, — наголошує Лілія Вакуліна, — нагодувати і прихистити дитину – це ще не все, що їй потрібно. Їй необхідна сім’я, її рідні батьки, тому ми працюємо також з ними, намагаємось збудувати здорову сім’ю і повернути до неї дітей». Брати опіку над дітьми в центрі «Ковчег», за законодавством, не можуть, тому, якщо батьків позбавляють їхніх прав, діти потрапляють у державні притулки, тож робота із родинами надзвичайно важлива.

Також у «Ковчезі» журналісти мали можливість поспілкуватись із подружжями, які узяли на виховання прийомних дітей. Зокрема, через сім’ю Ольги та Анатолія Сукачів їх пройшло 16. Також вони виховали чотирьох власних, біологічних синів.

Церква «Ковчег» християн віри євангельської (м. Нововолинськ)

В церкві «Ковчег» завершуються будівельні роботи, але ця будівля вже вражає своїми масштабами. Варто зауважити, що 10 відсотків населення 50-тисячного міста Нововолинська — протестанти. У майбутньому тут діятимуть багато освітніх та соціальних програм, а в рамках прес-туру журналістів запросили для того, аби розповісти про діяльність із реабілітації нарко- та алкозалежних. Зараз при церкві діє 8 центрів, один із яких – жіночий. За 20 років служіння реабілітацію пройшли тисячі людей.

Спілкуємось із Андрій Басавро, який опікується центром на одному з хуторів. Він ділиться і своєю особистою історією. «Там нема ані електрики, ані інших благ цивілізації – лише фізична праця та щоденна молитва. У 2002-му році я закінчив Луцький військовий ліцей, був одним із найкращих, але не пішов навчатись у виш і в свій інститут прийняла мене вулиця. Я почав вживати наркотики і два роки мені вистачило, щоб зрозуміти, що я опинився на дні. У 19 років одного дня я відкрив очі в лікарні, побачив лікарів і маму, яка плакала. Їй тоді сказали, що допомогти можуть лише віруючі. Я поїхав у центр реабілітації і там прийшов до Господа. Працюю в цьому служінні вже 13 років».

На запитання, які труднощі цього служіння, він відповідає: «Це служіння, в якому чекати вдячності не варто. Люди приходять і поводяться так, ніби ти їм щось винен. Але я бачив людей, які жертвували своїм часом для мене, залишали своїх дітей і сім’ї, щоб служити нам, і це мене вражало. Я замислювався, що їх спонукає і хотів, щоб у моєму житті теж була така важлива справа».

Ретріт-центр церкви «Фіміам» (с. Заозерне Волинська область )

В селі Заозерне Любомльського районну, на мальовничому Поліссі, поруч із сосновим лісом та Малим Згоранським озером, розташувався ошатний ретріт-центр церкви «Фіміам». Сучасна споруда із комфортними кімнатами постала трохи більше двох років тому, проте за цей невеликий період тут вже відбулось 100 заходів, які відвідало 6 тисяч людей.

Керівник ретріт-центру Юрій Карплюк розповідає, як розпочиналось таборове служіння: «Починаючи цю працю20 років тому, ми пройшли через різні етапи. Спочатку просто орендували приміщення, і з роками це ставало все складніше зробити, тож ми почали проводити наметові програми. Протягом восьми років — на озері Сушибаба. Ми не мріяли і не сподівалися, що в нас колись буде такий великий і гарний центр. Ніколи навіть всерйоз не обговорювали, що будемо мати своє приміщення і територію, хоча постійно мали прикрі ситуації з відпочивальниками на озері. Одна з особливостей появи ретріт-центру – ми не шукали можливостей збудувати його, але можливості знайшли нас самі. Меценат запропонував нам придбати землю під наші табірні програми, а далі — розпочати будівництво, яке ми завершили за півтора роки. Зараз ми проводимо щороку 8 табірних програм: для дітей, підлітків, молоді, табори для людей з особливими фізичними потребами – один для дорослих і один для дітей. Соціальні програми центру також включають сімейні ретріти, зокрема для учасників АТО».

Ретріт – усамітнення для духовної роботи над собою. В невимушеній атмосфері, біля каміну чи після активного відпочинку, відвідувачі ретріт-центру збираються, щоб поговорити про Бога. Тут, подалі від спокус цивілізації та метушливого міського життя, сама природа спонукає замислитись про Господні справи і наше життя.

Адвентистський медичний центр (м. Ковель)

Доктрина здоров’я – одна з найважливіших для деномінації християн адвентистів сьомого дня. «Церква міста Ковеля, — каже пастор Володимир Мелись, — одна з найкращих, що представляє служіння у сфері здоров’я. Звісно, ми не займаємося безпосередньо лікуванням і не надаємо медичних послуг, діяльність спрямована на профілактику і збереження фізичного здоров’я. Ми розуміємо, що в ньому — майбутнє нашої церкви, країни, дітей і нації загалом. Нещодавно наша церква реалізувала проект спільно з американською клінікою «Ломалінда» для воїнів АТО зі стоматологічного лікування у Луцьку та Ковелі».

При вході в Дім Молитви нас зустрічає магазин здорового харчування, де радо проконсультують і порадять, як правильно харчуватися. Також у медичному центрі проводять кулінарні класи, де навчають готувати здорові страви.

Ковельські адвентисти пропагують активний спосіб життя, тож можна долучитися до клубу скандинавської ходи, допомагають позбутися тютюнової залежності.У центрі працюють невролог та масажист. В приміщенні Дому Молитви журналістів також запросили відвідати виставку здоров’я, де можна дізнатись про 8 пріоритетів здорового життя, придбати літературу про здоровий спосіб життя і профілактику хвороб.

Любов і добро, милосердя та прощення, самопожертва і відкритість для всіх –чесноти, які християни своїм життям втілюють в реальність. Волинські протестанти здійснюють соціальну роботу для слави Бога, який дає покликання і сили для служіння. Допомагають тим, кому потрібна підтримка в пошуках себе, в боротьбі з залежностями та важкими обставинами життя, опікуються дітьми і поширюють християнські цінності, а отже – роблять наш світ кращим. Їхні двері і серця відкриті для кожного.

Лариса АНДРІЙУК