І запанує Господній мир...
Кореспондент: Сьогодні точиться багато розмов довкола патріаршого статусу нашої Церкви. Тому хочеться запитати Вас як члена Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, чи є в нашої Церкви реальне бачення того, що треба зробити для визнання патріархату і який шлях задля цього маємо ще пройти? Владика Юліян: Справа Патріархату Української Греко-Католицької Церкви почалася від ІІ Ватиканського Собору, який у Декреті “Про Східні Церкви” заявив: “Святий і Вселенський Собор бажає, щоби там, де виникне потреба, було встановлено нові Патріархати”. Саме на цю сесію з далекого Сибіру приїхав Патріарх Йосиф Сліпий і порушив справу Патріархату Української Греко-Католицької Церкви. Він, зокрема, у своїй промові на третій пленарній сесії заявив, що надійшов час, щоб Українська Греко-Католицька Церква мала свій Патріархат. Його промову отці Собору зустріли гучними оплесками, які можна було сприйняти як спонтанне визнання Патріархату. Але, повертаючись до сьогодення, треба сказати, що справа не є однозначною. Щоправда, незаперечно можна ствердити, що Українська Греко-Католицька Церква є найбільшою Церквою Східного обряду. І це, а також її свідчення віри, потверджене кров’ю мучеників, дає підстави на визнання її Патріархату. Однак мусимо пам’ятати, що в Україні, крім Української Греко-Католицької Церкви, є дві Церкви, які також претендують на Патріархат, – Українська Православна Церква Київського Патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква, Патріархату яких не визнає ні Константинополь, ні Москва. Однак, незважаючи на вищезгадані складні обставини, є в справі Патріархату й позитиви. І єпископи, і вірні Української Греко-Католицької Церкви єдині у своїму ставленні до справи Патріархату. Це підтвердив Собор Української Греко-Католицької Церкви 2002 року, який одноголосно прийняв звернення до Святішого Отця Івана Павла ІІ про проголошення Патріархату. Сам Папа неодноразово заявляв, що Українська Греко-Католицька Церква дозріла до Патріархату. Сьогодні нам залишається ревно молитися за успішне вирішення справи Патріархату. Кор.: Ваше Преосвященство, відоме таке висловлювання: “Хто володіє інформацією, той володіє світом”. Тому хочеться запитати у Вас як у голови синодальної Комісії у справах суспільної комунікації та культури, чи Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви виробив стратегію розвитку інформаційної політики церковних ЗМІ? В. Ю.: Можу сказати, що Синоди Української Греко-Католицької Церкви, як і Синод Києво-Галицької Митрополії неодноразово дискутували на тему засобів масової інформації. Ми всі усвідомлюємо, що наша діяльність у цій сфері не є достатньо ефективною. Тут ідеться не про якесь володіння світом, як Ви сказали, але про те, що засоби масової інформації є важливим знаряддям поширення Божого Слова та інформації про життя й діяльність Церкви. Треба сказати, що майже кожна єпархія видає свою газету. Вони – різного рівня, але початок зроблено, і є надія, що в недалекому майбутньому буде вироблено, як Ви сказали, стратегію розвитку інформаційної політики. Зокрема, 30 березня Блаженніший Любомир Кардинал Гузар запросив представників усіх єпархій в Україні, щоби розробити душпастирський план Української Греко-Католицької Церкви. І на цій зустрічі було сформовано комісію, яка має виробити стратегію розвитку засобів масової інформації Української Греко-Католицької Церкви. Сподіваюся, що це дасть свої плоди. Кор.: Владико, якою, на Вашу думку, повинна бути участь мирян у житті Церкви? В. Ю.: Так само, як і з мас-медіа, праця з мирянами трохи занедбана. Маю на увазі щоденну працю. Є у Львові та в Стрию Клуб греко-католицької інтелігенції. Але, на жаль, це тільки назва. Дуже тяжко назвати цю інтелігенцію католицькою. Вони здебільшого не знають, чим займаються. Тому праця з мирянством є надзвичайно потрібною. Тим паче, що сьогодні нема протистояння між мирянами й духовенством. І та співпраця розвивається. Наприклад, Блаженніший часто проводить зустрічі з представниками різних організацій. Мусить бути й велика ініціатива з боку самих мирян. Вони повинні брати активну участь у житті Церкви. І велику роль як посередник між духовенством і мирянством тут може відіграти, зокрема, Український католицький університет, де можна спостерігати певний симбіоз духовенства й мирян. Отож, щоби мати добрих мирян, треба працювати з ними. Кор.: Владико, як Ви вважаєте, які перспективи відкриваються для нашої Церкви у зв’язку з перенесенням її центру зі Львова до Києва? В. Ю.: Я не думаю, що це буде якась нова ера в історії нашої Церкви. Це буде просто легалізація фактичного стану або, іншими словами, свідчення того, що Українська Греко-Католицька Церква не є Церквою Галичини, а загальноукраїнського і світового виміру. Адже вона є на всіх континентах. Дехто дуже хоче обмежити нашу Церкву кордонами Галичини, щоби володіти рештою України. Перенесення центру до Києва не є емісійною акцією проти православних. Просто наша Церква, яка має своїх вірних і на Сході, і на Півдні України, теж має бути представлена своїм Главою в Києві, де містяться резиденції Глав усіх Церков України. Кор.: А чи не спричинить переїзд центру Церкви зі Львова до Києва зміни її назви? В. Ю.: Взагалі зміна назви Церкви є складною справою. Пропозицій є безліч, а люди налаштовані традиційно, прив’язані до теперішньої назви. І, мабуть, наразі недоцільно йти на такий крок, як зміна назви Церкви. Кор.: Сьогодні в Українській Греко-Католицькій Церкві виникає багато підводних течій, конфліктів, пов’язаних з претензіями одних на єпископство, інших – на збереження традицій тощо, на які Церква мусить реагувати. Як Ви гадаєте, владико, чому виникають такі проблеми? В. Ю.: Тут можна говорити дуже багато. Я хотів би, однак, наголосити на тому, що наша Церква лише п’ятнадцять років тому вийшла з підпілля. Це дуже небезпечний вік як у житті людини, так і такої структури, як Церква. Щоправда, за цей час вона вже зміцніла. Сформовано адміністрацію, побудовано багато храмів. Ситуація не є поганою. Багато людей ходять до церкви, приступають до Сповіді й Причастя. Триває нормальна душпастирська праця. Однак, проявляється й симптом п’ятнадцятирічної людини. Тобто ми вже не діти, але ще й не дорослі. Крім того, слід пам’ятати, що в історії Церкви не було періоду, м’яко кажучи, без конфліктів. Наприклад, згадаймо час після едикту Костянтина Великого або Перший Собор у Єрусалимі. Поділи були від самого початку, є і будуть. Залежить тільки, про що йдеться. Щодо нинішніх конфліктів в Українській Греко-Католицькій Церкві, то вони мають суто амбіційну основу. Зауважте також, що ті, хто бунтується, є переважно з підпілля і не мають відповідної освіти. То не їхня вина, бо були такі часи. Але вони повинні усвідомлювати, що не знають стільки, щоби братися за облаштування релігійного життя. Цікаво, що вони також твердять, що захищають традиції. А ми, які хочемо повернути ці традиції, на їхню думку, навпаки, їх зраджуємо. Кор.: Дехто твердить, що ці конфлікти спровоковані третіми силами. Чи це так? В. Ю.: Такі сили завжди є, були і будуть, але я не думаю, що це спровокували вони. То часто так кажуть, що комусь це вигідно. Конфлікти, на мою думку, повинні бути. Вони очищують середовище. Це щось подібне до того, як було в соціалістичній Польщі. Там час від часу соціалізм тріщав по всіх швах, і тоді наставала політична відлига. Казали, що режим спеціально робив це, щоби дізнатися, хто є хто. Кор.: Владико, прошу сказати, що протягом тих трьох років, які Ви є Єпархом Стрийським, уже зроблено в єпархії, які є напрацювання й проблеми? В. Ю.: Три роки в житті єпархії – це дуже короткий час. Але це не означає, що я хочу виправдатися, мовляв, було мало часу щось зробити або ж похвалитися, що зробили забагато. Щоби бути об’єктивним, скажу, що Стрийська єпархія, крім клопотів загальноцерковного значення, має і свої турботи. Але я дотримуюся в роботі принципу “Пси гавкають, а караван іде”. І не треба занадто перейматися тим, що є опозиція, невдоволені люди. Вони є і будуть. Навіть сам Ісус Христос нікому не догодив. Так само й у Церкві. Треба сказати, що на сьогодні єпархія має нормальні струк-тури, нормально працює – і в аспекті адміністративному, і в духовному. Найважливішою проблемою єпархії нині є кадри. Потрібні голови комісій, потрібен душпастир для молоді, а підібрати їх складно. Правда, це не означає, що ми нічого не робимо. Ми працюємо, помиляємося, вчимося на помилках, але йдемо вперед. Недавно, як ви знаєте, було посвячено нове приміщення канцелярії. Отже, вже матимемо нормальні умови для адміністративної праці. Стрийську єпархію поділено на деканати, створено всю адміністрацію, священики знають, чим мають займатися. Тепер справа тільки за тим, щоби працювати. Ми стараємося робити те, що від нас залежить. Кор.: Хоча сьогодні ми напередодні Воскресіння Христового, свята, яке породжує великі надії, однак світ живе своїм життям. У ньому ми бачимо багато насильства, жорстокості. Що Ви як єпископ Католицької Церкви можете сказати християнам про те, як їм жити в цьому світі, що їх очікує в цьому столітті? В. Ю.: Цей світ, справді, дуже жорстокий і незрозумілий для нас. Ті всі акти терору, війни, які тривають, страшні у своїх наслідках. Здавалося б, що можна від цього впасти у відчай. І це все при тому, що мусульмани кажуть, що Аллах не заповідав їм воювати з іншими релігіями, а навпаки любити. Та насправді все діється інакше. Так само й християни не завжди дотримуються заповіді любові. Мабуть, то все, що діється у світі, є карою Божою за те, що люди серйозно не сприймають Святого Євангелія і Божих заповідей. Цю ситуацію можна порівняти з тим, як хтось їздить автомобілем і не звертає уваги на дорожні знаки. Рано чи пізно він попаде в аварію. Так і люди тепер не зважають на знаки Божі, на ті шляхи, які Він визначив нам для спасіння. Люди просто творять світ згідно зі своєю волею. А наслідки ми бачимо. Видається часом, що ми вже підійшли до краю прірви, але це не так. Були в історії ще страшніші часи, але минули. А чого ми можемо сподіватися від світу й майбутнього? Думаю, відповідь на це запитання дає світлий празник Воскресіння Христового: все зло буде подолано і запанує Господній мир. Кор.: Ваше Преосвященство, сьогодні, напередодні світлого празника Воскресіння Христового, хочу запитати Вас як засновника і видавця газети “Арка”, що б Ви хотіли побажати нашим читачам? В. Ю.: “Мир вам!” – це були перші слова Ісуса Христа, з якими Він після Воскресіння звернувся до апостолів , а через них – до всіх людей. Саме цього миру бажаю всім читачам і приятелям “Арки” та цілому Божому людові в Україні та на поселеннях. Сьогодні весь світ занепокоєний ворожнечею і тероризмом, тому Христове “Мир вам!” нехай утихомирить наші серця, а Пасха принесе нам взаємну пошану та любов. І тоді все зло буде подолано, і запанує Господній мир. Христос Воскрес!
http://www.arka.org.ua/newissue8/articles.php3?id_issue=74&id_heading=19#1353
