Іконографічні типи богородичних ікон та їх особливості
Окрім прямого зображення Марії, її ікони також можуть мати символічні образи Богородиці у церковній традиції, якими є: Церква, Престіл уготований, Образ Раю, Ідеал святості людської, Нова Єва, яка “п’ятою роздавить голову змія”. Джерелами різних типів богородичних зображень є Святе Письмо, передання (ікони, які приписують авторству св. ап. Луки), апокрифи (Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Нікодима), літургійні тексти на захист ікон в іконоборчий період (Іван Дамаскін, Роман Мелодос, Єфрем Сирин), легенди, монастична та житійна література.
Перші прямі зображення Богородиці у Ранньому християнстві можна було зустріти в римських катакомбах у сюжетах Різдва Христового, Поклоніння волхвів, Благовіщення. Окремим одиночним зображенням була Оранта, яку далі розглянемо детальніше.
Серед основних іконографічних типів зображення Богородиці виділяють найбільш популярні: Одигітрія (“Путівниця”, “Та, що вказує шлях”), Елеуса (“Замилування”, “Милостива”), Оранта (“Та, що молиться”, “Знамення”, “Панагія”), Панахранта та Кіріотіса (“Всемилостива” та “Всецариця”), Агіосорітіса (Деісусна, “Заступниця”).
Серед менш популярних, але не менш унікальних у світовому сакральному мистецтві є типи Нев'янучий цвіт, Не ридай мене Мати (Скорботна), Асунта (“Піднесена”, “Внебовзята”), Семистрільна, Пелагонітіса (“Загравання Дитятка” або “Взиграніє”), Заступниця (“Агіосортісса”), Галактотрофуса (“Годувальниця”).
На кожній з таких ікон завжди знайдемо підписи MR OY біля Марії, а якщо є Христос, то біля нього - ІС ХС. Це скорочені імена Ісуса Христа та Марії, Матері Божої. Тип ікони не завжди підписаний, але частіше зустрічаються написи топонімічної приналежності, наприклад - Богородиця Афонська чи Володимирська, Ченстоховська, Гошівська, Львівська тощо. Такі написи зазвичай з’являються вже на копіях відомих ікон.
Щодо кольористики, то, як правило, Марію ми побачимо у багряному мафорії (накидці), під якою блакитна або синя сукня. Христос Еммануїл буде у білому хітоні (сорочці), а зверху - гіматій (накидка, плащ) охристого кольору, інколи із золотистими асистами (скупчення тонких ліній світла в одному напрямку) чи імітацією їх. Христос має хрещатий німб, якщо це дозволятиме формат, на ньому буде підпис ΌΩΝ що у перекладі з грецької означає “сущий”, “той, хто є” (Вих. 3, 14). Такий німб вказує на Христа як Спасителя світу, який був розіп’ятий на хресті та воскрес на третій день. Традиційно на мафорії Марії знайдемо три або дві зірки на позначення Приснодівства Богородиці - до, під час та після народження Христа. Зірки розміщені на чолі та плечах, третю зірку часто закриває фігура Ісуса, що деякі мистецтвознавці та богослови пояснюють тим, що Христос наділив свою Матір славою Пренепорочності. Інколи увесь мафорій Марії можна побачити всіяним зорями, або квітами. Інколи Богородиця тримає в руках квітку, частіше - лілію, що теж є символом Приснодівства.
Для кращого сприйняття та відчитування ікон наведемо умовні символічні значення кольорів в іконі: охристий, жовтий, золотий - божественна слава, велич, могутність, колір Царства Небесного; блакитний, синій - земний, колір людської природи; червоний, багряний - божественний, колір царської, божої природи, гідності; зелений - колір Святого Духа та живої природи; білий - колір божественної слави, світла Преображення, таворського світла духовного преображення, просвічення.
Далі детальніше розглянемо кожен тип богородичної ікони.
Оранта (Панагія, Знамення)
Марія зображена стоячи з піднятими до молитви руками, розведеними на рівні плеч або трішки вище. Руки можуть бути просто розкриті або в них можна побачити омофор, покров. Богородиця дивиться вгору або просто перед собою, на молільника. Цей тип є одним з найдавніших, його малювали перші християни в катакомбах. Зрештою, в найдавніших християнських храмах Оранту зображали в апсидно-купольній частині вівтаря (конха). Звертаючись до української історії, то в святилищі Софії Київської ХІ століття теж зображена Богородиця в її іконографічному типі Оранта - мозаїка висотою 5 м 45 см. Не дарма один з епітетів, який вживають до зображення цього типу - Нерушима Стіна.
У богословському трактуванні Оранта, а особливо тип Знамення (коли між розведеними руками, на лоні Марії, у медальйоні зображений Христос Емануїл) символізують Втілення Бога-Сина, “знамення” означає “чудо”. Саме тому цей тип був таким популярним в іконоборчий та післяіконоборчий періоди, коли противники намагалися заперечити можливість зображення Ісуса Христа. Саме наголос на Втілення Бога-Сина як Сина Людського був одним з основних аргументів на подолання іконоборства. Відомий зразок ікони тапого типу в українській іконографії є київська ікона Богоматері Великої Панагії, ХІІ століття.
Цікавим зразком Богородиці Знамення також є Жидачівська Богородиця XVI століття.
В основі типу Знамення або Панагія є два тексти зі Старого та Нового Завітів:
- Книга Ісаї 7,14: “Отже сам Господь дасть вам знамення: це Діва в череві прийме і народить Сина, і наречуть Йому ім’я Еммануїл”;
- Євангелії від Луки 1, 35: “Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього осяє тебе, тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим”
Тип Оранти також можна зустріти і в поліфігурних композиціях таких, як ікона Вознесіння Христового та ікона Покрови Богородиці
Близьким типом до Знамення є ікона Невипивана Чаша, де Христос Еммануїл стоїть в Євхаристійній чаші та благословляє обома руками як архиєрей. Такий образ є прямим відображенням Таїнства Євхаристії, де Христос - правдиве Вино і Хліб, джерело життя вічного, вода жива, яка втамовує будь-яку спрагу (Ів 4, 10-14).
Одигітрія (“Путівниця”, “Та, що вказує дорогу”)
У цій назві закладене маріологічне богослов’я, бо Марія як Мати Христа вказує на Спасителя і водночас приводить нас до Нього. Не дарма, часто у молитвах до Богородиці просять про її заступництво перед Христом, про її молитву перед Сином. Марія стала “мостом” приходу Спасителя на світ і водночас є “мостом” для християн на шляху до Бога. Нескладно здогадатися, що коли основним сенсом Оранти була молитва, Знамення - Воплочення. то Одигітрія найбільше акцентує увагу на шляху до Бога та служіння Йому.
Композиційно в типі Одигітрія Богородиця зображена фронтально, іноді з невеликим нахилом голови, тримаючи однією рукою Христа-Еммануїла, ніби на троні, а іншою вказуючи на Нього. Обидві постаті представлені доволі статно, майже не торкаючись одна одної. Христос однією рукою благословляє Марію і цілу Церкву в її особі, а іншою - тримає сувій Закону Божого. На деяких зразках Одигітрії інколи можна побачити Христа з розгорнутим сувоєм, кодексом чи скіпетром і державою.
Одигітрія відображає слова Христа у Новому Завіті: “Я - путь, істина і життя!” (Ів. 14:6)
Одним з найбільш відомих прикладів Одигітрії на українських землях є ікони Холмської Богородиці, Белзько-Ченстоховської Богородиці, Львівської Богородиці та інші.
Елеуса (“Замилування”)
Цей тип представляє доволі емоційний, інтимний стосунок Матері та Сина - Богородиця і Христос схиляються назустріч та притуляються щоками. Цей зворушливий момент відображає материнську любов та водночас передчуття розлуки у хресній жертві Христа. Ісус тягнеться до Матері, ніби обіймаючи її на прощання. Тому часто в погляді Богородиці можна зауважити сум, відстороненість. До речі, зазвичай в Елеусі Марія дивиться не на Христа, а на молільника, ніби нагадуючи, за чиї гріхи її Син віддав життя.
У богословських роздумах над цим типом ікони зустрічаємося з вченням про кенозис - умалення Бога, який, воплотившись і прийнявши хресну смерть, зробив це заради людини, свого творіння. Також роздумуємо про Відкуплення та роль Марії в житті Христа і нашому житті, як її дітей.
Іконографія цьго типу не має виразної основи на біблійному уривку чи на акафістах до Богородиці. Найбільш ранні зразки цього типу є в римській церкві Санта Марія Антиква (УІІ-УІІІ століть). Деякі дослідники стверджують, що цей тип розвинувся від типу Одигітрія
Однією з найбільш відомих ікон цього типу на слов’янських теренах є Вишгородська або Володимирська Богородиця та Почаївська ікона Божої Матері.
Типом, який композиційно пов’язаний з Елеусою, є Взиграння Немовляти або Загравання Дитятка, де Христос, ніби граючись, тягнеться до Марії, торкаючись її обличчя. Позиція немовлята в такій іконі ніби повторює літеру “Х”. Взиграння більш характерне для країн Балканського півострову та Кіпру, тому важко знайти приклади в історії українського іконопису. Втім унікальним українським зразком такого типу є ікона Самбірської Богородиці. Марія тримає Еммануїла двома руками, на її мафорії, окрім великої кількості зірок, можна побачити дві збільшені восьмикутні зірки на плечі та голові, яка увінчана короною. Особливою деталлю також є два ангели, які тримають квіти. Деякі дослідники відносять характеризують цю ікону як Солодке цілування (Глікофілуса).
Особливо тип Елеуси був популярний серед риботицьких майстрів, як і тип Нев’янучий Цвіт.
Ще однією схожою за типом іконою є Годувальниця (Галактотрофуса), де Мати та Христос-Дитятко зображені в процесі годування груддю. У цьому образі показано, як Богородиця, котра є уособленням Церкви, годує свого Сина, який уособлює все людство і який приходить, щоб послужити людині та спасти її.
Найдавніше зображення цього типу можемо побачити в катакомбах св. Прісцилли (друга половина ІІ ст.). Пізніше цей сюжет став особливо популярним в Коптській Церкві, а згодом - в католицькій традиції. Тому цей тип більш характерний для ікон Західної Європи, втім, такі зразки інколи траплялися і на території Західної України, що зумовлено її споконвіку тісними економічними контактами з країнами Заходу.
Панахранта (“Всецариця”, з грец. “Пренепорочна”)
Богородиця сидить на троні-престолі, тримаючи Христа на колінах. Престол вказує на царські славу Марії, а херувими та ангели довкола - на співслужіння небесних сил та небесне царювання. Дві подушки синього та багряного кольорів символізують Божу та людську природи, поєднані в Ісусі Христі. У західній традиції цей тип більше відомий як “Мати Божа на троні в оточенні ангелів”. Така іконографія бере свій початок зі сцени поклоніння волхвів, де зазвичай Богородицю зображають на троні з Христом на руках. Зрештою, таку сцену можна побачити в багатосюжетних іконах Різдва Христового.
Найвідоміша чудотворна ікона-оригінал типу Всецариця ХУІІ століття знаходиться у афонському монастирі Ватопед. В українській традиції відомою іконою цього типу є Богородиця Печерська. На іконі обабіч Богородиці побачимо київських преподобних Антонія та Теодозія Печерських.
Також впізнаваною українською іконою типу Всецариця є Богородиця Ласкава або Мати Божа Милосердна або Ласкава, яку у 1598 році написав львівський майстер Йосип Шольц-Вольфович. Наразі оригінал знаходиться у Кракові, а у львівському Кафедральному соборі Успіння Богородиці знаходиться точна копія, подарована у 2001 році св. Іваном Павлом ІІ.
Богородиця Неустанної Помочі (Скорботна або Страсна Мати, Mater Dolorosa)
На цьому зразку Богородиця з Христом зображені подібно до типу Одигітрія з тою відмінністю, що Христос обома руками тримає правицю Марії та дивиться через спину, обернувшись до ангела, що тримає предмети Страстей. Власне, на цій іконі можна побачити двох архангелів (Гавриїла і Михаїла), один з яких тримає спис, яким прокололи бік Христа та губку, за допомогою якої Його напоїли оцтом; а інший тримає хрест з терновим вінком на ньому. Цікава деталь цього типу - зі стопи Христа спадає один сандалик. У семітській традиції в давнину боржник і той, хто позичав, обмінювалися сандалями, що означало своєрідне укладання двостороннього договору. Тобто ці двоє обов’язково мусили зустрітися пізніше, щоб повернути взуття один одного. Тому, розглядаючи цей символ розв’язаного сандалика на нозі Христа, можемо роздумувати про наш союз з Богом, про договір, в якому ми - боржники, що маємо зустрітися з Відкупителем.
У православній традиції такий тип називають ще Скорботною або Страсною Матір’ю через присутні в іконі предмети страстей та медитацію над передчуттям Марії хресної смерті Христа. У такому варіанті Марія має багряний мафорій, а не темно-синій, як у типі Неустанної Помочі.
Серед деяких богословських роздумів над цим типом ікони можемо натрапити на думку, що цей образ показує Богородицю як співслужительку Літургії, вона ніби уподібнюється до священика під час молитви над Святими Дарами.
Богородиця Агіосорітіса (Деісусна, Молільна) або Параклесіс
Зображення Марії у повний зріст, зверненої до Христа з розкритими у молитві долонями. Богородиця виступає молільницею та заступнецею людського роду перед Христом-Царем або Христом-Архиєреєм. Таке зображення зазвичай зустрічаємо в апостольному ряді іконостаса. У такому випадку одразу обабіч Христа стоять Богородиця та св. Іван Предтеча, інколи за ними стоять архангели Михаїл та Гавриїл, а вже потім ідуть апостоли. Інколи Богородиця може тримати розгорнутий сувій зі словами молитви, наприклад: “Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі Спасі моїм”.
Покров Пресвятої Богородиці або Протекторітіса (Захисниця, Заступниця)
Ікона цього типу має в літургійному році окремий празник, особливо шанований в Україні з часів козацтва та по сьогодні, адже цей день також є Днем української армії - Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня). Це свято, як і його іконографія пов’язані з переказами про чудо у Влахернській церкві, де св. Андрій Юродивий та його учень Епіфаній стали свідками чуда захисту Богородиці над вірянами, які молилися за відступ нападника - Марія розпростерла над головами людей свій ясний покров.
Тому в цьому типі іконографії зустрічаємо приклади, де Богородиця тримає покров або тримає розкритий мафорій над зменшеними фігурами людей біля її ніг. Також можемо побачити Марію в позі Оранти, а покров над її головою тримають ангели.
Часто на таких іконах можемо зустріти портретні зображення патронів церков, відомих суспільних діячів та гетьманів. Цей факт підтверджує тісний взаємозв’язок українського іконопису з портретним мистецтвом українського Бароко.
Богородиця Нев’янучий Цвіт
Цей тип наближений до Одигітрії з тою відмінністю, що Богородиця вільною рукою не вказує на Христа, а тримає квітку, частіше - лілію, як символ Непорочності. Цей тип був особливо популярним у народних майстрів, щобільше - у гуцульських, бойківських, покутських образників, які створювали неймовірно колоритні ікони цього типу на склі. Також Богородиця Нев’янучого цвіту була візитівкою риботицьких майстрів українського Надсяння.
Моветоном цього типу є слова з акафісту до Богородиці: “Ти єси Корінь дівування і Нев’янучий колір чистоти”.
Цікаво, що Нев’янучому Цвіту властива широка варіативність композиції та деталей. Скажімо, що у цій іконі майстри схильні виявляти свої творчі здібності в усій повноті. Тому часто Марія з’являється буквально заквітчаною, серед багатого орнаменту, з короною, яку підносять ангели тощо. Також зустрічаються зразки, коли Христос ніби подає квітку Богородиці, наділяючи її Приснодівством. Цей тип також зустрічається і у властивому українському іконописі варіанті Богородиці з похвалою, коли у клеймах ікони зображені старозавітні пророки, які оспівували Діву, від якої народиться Месія.
У цьому матеріалі ми детально розібрали лише найбільш популярні типи богородичних ікон в українському іконописі. Звичайно, їх є набагато більше, тому окремі типи ми будемо безпосередньо аналізувати на прикладі конкретних ікон з циклу статей про відомі та малознані ікони Богородиці на українських теренах.
Зображення взяті з мережі Інтернет та з Інтернет-галереї українського іконопису
Використана література:
- Гординський С. Українська ікона ХІІ–ХVІІІ століття / Святослав Гординський. — Філядельфія (США), 1973.
- Дем’янчук А., Богородиця в українському іконному малярстві (ХІ-ХІХ століття). Основні іконографічні типи // Вісник ХДАДМ. Історія мистецтва.
- Косів Р. Чудотворні іокни Богродиці з Дитям Ісусом та їх репліки у творчості риботицьких майстрів (1680—1720-ті рр.) / Народознавчі зошити. № 6 (138), 2017.
- Про сучасність та історію образу Матері Божої Милостивої в Львівській Катедрі / Львівська архідієцезія Римсько-католицької Церкви в Україні
- Степовик Д. Історія Вишгородської ікони Богородиці — свідчення традиційного євразійського святокрадства / Дмитро Степовик // Сила м’якого знака, або повернення Руської правди. — К., 2011.
- Cтеповик Д. Іконологія й іконографія / Дмитро Степовик. — Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004.
- Чудотворна ікона Матері Божої Неустанної Помочі. — Львів : Скриня, 2012. Шпідлік Томаш. Про що розповідає ікона / Томаш Шпідлік, Марко Іван Рупнік. — Львів : Свічадо, 1999.
- Чудотворні ікони УГКЦ / Патріарший паломницький центр УГКЦ