Інтерв'ю з Ісусом у мене кожного дня, — с. Климентія Луків

Дощ з снігом, туман, проблеми з мережею, відсутність струму, але сестра Климентія працює - фото 1
20 січня, 10:52
Інтерв'ю
Солоденький Ісус — це для дітей, а дорослі мають розуміти, що насправді Христос — значно глибша постать, Богочоловік, революціонер і бунтівник свого часу. Сестра Климентія зі Згромадження сестер святого священномученика Йосафата УГКЦ розповідає про деталі фільму “Католицизм: мандрівка до серця віри”, який зняв американський єпископ Роберт Баррон.

Сама сестра так залюбилася в це кіно, яке відкрило їй християнство по-новому, що зорганізувала його український дубляж, щоб її батьки, друзі і всі українці, змогли побачити цей шедевр. Вже цієї суботи “Католицизм” почнуть транслювати на Суспільне Культура.

В процесі роботи, що тривала кілька років, монахиня змінилася від надміру скромної і боязкої до дуже комунікабельної і наполегливої. Сама чудується, що тепер так легко дзвонить й зустрічається з людьми, до яких раніше боялася навіть наблизитися. В моменти активної промоції фільму сестра більше схожа на бізнес-леді, ніж монахиню, але, каже, навіть в таку гарячу пору знаходить час на молитву, бо інакше ця суперзайнятість і працеголізм — гріх, бо, намагаючись усе встигнути, можна загубити мир.

Про свій шлях у християнстві, який вважає легким і простим, сучасних апостолів та монашество ХХІ століття — розповідає с. Климентія Луків.

Новий погляд на Христа. Версія для дорослих

— У фільмі мене шалено вразив початок, де мова про Ісуса — заколотника і бунтаря. Він торкався небіжчика, розмовляв з жінкою, відкрито казав, що треба вибрати — з Ним чи проти Нього… Це не той образ, до якого готові “побожні” віряни. Як Вам таке представлення бачення Христа?

— Мене це теж напевно найбільше вразило на початку. Я дивилася спочатку англійською. І отак з самого початку “Ого! Ото погляд!” Я думаю, що єпископ Роберт має в цьому величезну рацію. Образ солоденького Ісуса дуже класний, але він для дітей, не для дорослих. Насправді Ісус є дуже добрий і милосердний, але оцей момент Його характеру, Його особи, який Ісус має хребет — це дуже важливо. Християнам дуже важливо зрозуміти, що християнство — це не є щось таке “бийте мене, ходіть по мені, бо я християнка і я нічого не буду робити”. Але Господь мене вчить, щоб я стояла на ногах, щоб мала хребет. Якщо по мені топчуться, я не можу захищати себе тим, що я така побожна і дозволяю над собою знущатися. Це про те, що не треба замотувати свою низьку самооцінку в якісь побожні бинти, треба вміти відстояти свою думку. Підставити другу щоку можна, коли ти маєш її.

А ще Баррон каже класну штуку про те, що Ісус або Бог, або обманець — і це є момент, коли потрібно зробити вибір: або я на 100% з Богом, або це все брехня і неправда. Бути на 20% з Богом — це нецікаво. На 100% — це, коли я віддаю Богові усе своє життя, кожну сферу — питання мого часу, моїх грошей, моїх стосунків, якщо йдеться про сім'ю — чоловіка, жінки, дітей, сексуальні стосунки і т.д. Також те, про що я дивлюся по телевізору, про що я говорю, думаю. Немає нічого прихованого перед Богом, але є такий момент, що бути з Богом — означає теж слухати Його і виконувати те, що Він каже.

Баррон взяв цитату з книги К.С. Льюїса “Просто християнство”. Там є думка: “Давайте подумаємо, чи Ісус справді Бог, чи це все брехня” і це все велика провокація на початку, яка в людей викликає думку: “Що ж це таке непобожне говорить цей побожний священник”. Але це змушує нас задуматися.

У монастирській каплиці - фото 107158
У монастирській каплиці

 

— У фільмі є фраза: “ми стаємо тим, чому поклоняємося”. Ми ходимо до церкви, молимося, виконуємо Заповіді, але завжди маємо якісь нюанси, починаючи від дрібних грішків, літаємо в думках під час молитви, турбуємося передусім про буденні поточні справи, тобто, поклоняючися Христу, не є добрими християнами. Чому так? Де християнство окремої людини дало тріщину?

— Є важливий момент в християнському житті — щоб усі свої думки і справи вміти вирішувати з Ісусом. Суть не в тому, щоб повикидати усі ці думки з голови і думати тільки про Бога, але в тому, щоб думати про ці речі і бути з Богом, вміти з Ним цим поділитися. Грішки — це не проблема, проблема — коли ми живемо в грішках, проблема, коли ми не ходимо до сповіді роками, коли ми стоїмо на Службі Божій і не йдемо до Причастя.

Я думаю, що мета цього фільму показати християнство по-новому. Його авдиторія — дорослі люди. Діти не ставлять питань про різницю між Ісусом, Буддою і Аллахом, а ми ставимо. Ми ставимо собі питання: а треба ходити до Святого Причастя, може то тільки для дітей? Тут є над чим подумати і єпископ Роберт класно про це говорить.

Християнство — це шлях, це не одна подія. От ми з вами зробили інтерв'ю і все. А з Ісусом кожного дня треба зустрічатися і робити інтерв'ю.

— Ви кажете, що з Ісусом треба поділитися турботами, думками, гріхами. Як це робити?

— З гріхами все зрозуміло — йду до Сповіді, все розповідаю і вірю, що в таїнстві Сповіді присутній Бог і саме Він мені прощає через священника. Для мене, як для монахині, дуже важливе питання регулярної доброї сповіді, щоб я мала добрий стосунок з Богом. Бо наші, як християн, стосунки з Богом розвиваються через віру і через Таїнства. В подружжі після того, як чоловік освідчився жінці, вони ж не мовчать, а поглиблюють стосунки, діляться своїм життям. Так само в християнстві — коли я люблю Бога, я хочу бути ближче біля нього кожного разу.

Тут питання образу Бога, в якого я вірю. Якщо я не люблю Милосердного Бога, який мене любить, мені прощає і бажає мені добра, я не піду до Сповіді. Але коли я знаю, що Він є добрий, я побіжу до Сповіді, бо знаю, що Він мені простить і наші стосунки відновляться, я буду ближче біля Нього. Він завжди близько біля мене, а тепер і я буду ближче до Нього.

А ділитися своїми думками і турботами можна на молитві: “Прийди в моє життя, подивися, які в мене проблеми”, як з другом.

Теж важливо для віри читати, мати духовних друзів, мати добрі книжки, які будуть скеровувати — як правильно молитися, як спілкуватися з Богом. Цього треба навчитися, це не дано всім. Але крок за кроком — деколи треба плакати, сваритися, іноді — тупати ногами — тоді духовне життя йде вперед.

Після презентації фільму - фото 107154
Після презентації фільму

 

— Які “божки” сьогодні найбільше віддаляють нас від Ісуса Христа? Які сьогодні найбільші “замінники” Бога?

— Баррон говорить, що сучасні замінники Бога — це гроші, влада, задоволення (втіхи) і слава. Це такі універсальні божки. Навіть, якщо людина не має великих грошей, вона робить собі божка з тих невеликих статків, які вона має. Це питання не мільйонерів, а нас, простих людей, для яких гроші, добробут, є дуже важливими в житті. В один момент усе це може зникнути і, якщо немає якоїсь глибшої опори, глибшої скелі, все життя просто може посипатися. Самі по собі гроші не є злом. Питання — як ми ставимося до них і як їх використовуємо. Зло — це те, що нас узалежнює.

Друга річ — це слава. Ми всі хочемо слави, доброго імені, щоб нас любили, хвалили, шанували і ми готові багато робити для цього. Слава — це також не є зло, але питання в тому, наскільки моє серце цьому належить.

Є питання втіх. Звісно, плакати не хочеться нікому. Але коли людина прив'язана до своїх емоцій різного плану, психологічного чи фізичного задоволення, коли вона ставить це на перше місце в своєму житті, вона не здатна виконувати Божу волю. Коли бажання задоволення своїх втіх є неконтрольованим, а наші почуття не євангелізовані, усе летить шкереберть, тоді є купа болю, нещасть, гріхів в житті людини.

І останнє — ми всі хочемо керувати, це не про те, щоб бути керівниками на роботі. Іноді чоловік хоче керувати жінкою, ми хочемо контролювати, над кимось панувати. В християнстві є така річ, як дозволити людям жити своїм життям, не мати над кимось влади. В цьому є момент смирення — дозволити кожному бути собою — нікого не змінювати, мозги не вставляти. Дозволити кожному бути собою та молитися за інших, просити для них благословення.

Можна ще говорити про божків — комп'ютер, інтернет, але оце все можна вкласти в питання задоволення.

Єпископ Баррон розказує, як Ісус переміг ці чотири замінники Бога, як Він себе поводив з цим. Баррон каже, що Ісус був найщасливішою людиною і в цей момент показує Ісуса на Хресті. Він не має влади, слави, жодної втіхи від того, що є на Хресті, але Він сповняє волю Отця. В цьому є ключ щастя — виповнити Божу волю.

В християнстві є така річ, як дозволити людям жити своїм життям, не мати над кимось влади. В цьому є момент смирення — дозволити кожному бути собою — нікого не змінювати, мозги не вставляти.


А ще одним з божків, яких бачу навколо, є наша суперзайнятість — працеголізм, бажання все встигнути, вирішити всі питання. В моєму житті це те, що дуже сильно закривало мені Бога і стосунок з Богом. Коли в мене немає часу на Бога, немає часу почитати Біблію, немає часу, щоб сісти і просто подихати, посидіти — 5-10 хвилин без поспіху, без почуття вини, що робота чекає... Я думаю, що вміння зупинятися, вміння казати “стоп” самому собі — це дуже важлива річ. Надмірна зайнятість породжує тривогу та ще багато всього іншого. Тому для мене це один з божків, дуже великих божків, який віддаляє нас від самих себе і від Бога.

А ще одним з божків, яких бачу навколо, є наша суперзайнятість — працеголізм, бажання все встигнути, вирішити всі питання.
З о. Олегом Кіндієм, богословським редактором проєкту - фото 107163
З о. Олегом Кіндієм, богословським редактором проєкту

 

— Євангелізація Мексики зупинила людські жертвоприношення. Європа вже давно євангелізована, навіть та ж Росія. Але вони (росіяни) досі прагнуть вбивати (схоже, лише заради того, щоб вбивати). Чи щось не так пішло з євангелізацією росіян?

— Вони ще не євангелізовані. Якщо хтось справді євангелізований, то його віра проявляється в ділах. Я не можу сказати, що я вірю в Бога і при цьому вбиваю свого сусіда. Це означає, що я брешу, або до мене ще не дійшло світло Євангелія. Бо коли приходить світло Євангелія, воно 100% впливає на моє життя, мої думки та вчинки. Можна послухати класну проповідь, чути про Бога, але поки я не досвідчу Його у власному житті, я не євангелізована. Росія — це якась глибока темрява. То дуже складне питання, чому там таке зло живе.

— Уявімо ситуацію Другого Пришестя. Ми віримо в нього і очікуємо, що це трапиться дуже скоро. Але не думаємо, що то буде за нашого життя. Якби це трапилося сьогодні, як би Ви та й усі ми відреагували?

— Я би дуже тішилася. Я стараюся готуватися, для мене підготовка — це бути в Божій ласці, сповідатися і бути без важких гріхів. Це не тільки до Пришестя Ісуса, коли з'явиться сурма і прийде Ісус з ангелами. Тут ключове питання: якщо я завтра помру, чи я готова стати перед Богом, з чим я перед Ним стану? Підготовка до зустрічі з Богом — це таке постійне чування над своїми стосунками з Богом. Тут не вийде так, як з курсовою роботою, коли її написання відкладають на останню ніч.

Коли ти когось любиш, ти ж хочеш зустрітися з тою людиною. Тож приготування до Другого Пришестя є питанням: наскільки сильно я хочу зустрітися з Ісусом.

Насправді ніхто з нас не знає, як це виглядатиме. Зараз, коли є війна і летить ракета, люди думають, куди бігти, як рятувати сім'ю. А там не буде такого питання. Там усе зупиниться і кожен відповідатиме сам за себе.

— Чи є апостоли серед нас сьогодні? Якщо так, хто це?

— Думаю, що апостоли є серед нас, це ті, хто несуть Христа до інших людей. Може часом ви є апостолом для когось, може я іноді є апостолом для когось. Деколи можемо зустріти людину, при розмові з якою моє серце загориться новою любов'ю до Бога. А ця людина про це навіть не здогадується. Це велика таємниця духовного життя. Воно невидиме, але відчутне.

Єпископ Роберт під час зйомок фільму - фото 107160
Єпископ Роберт під час зйомок фільму

 

Роберт Баррон — це точно сучасний апостол. Тим паче, що він є наслідником апостолів, бо він єпископ. Він проповідує Слово Боже і голосить його через різні доступні медійні засоби — радіо, подкасти, ютуб, фільми. Як на мене, він — добрий приклад апостола ХХІ століття. Думаю, якби в наш час жив святий Павло, він робив би те саме — був би на ютубі, у фейсбуці, в інстаграмі та всіх інших соцмережах.

Сучасні апостоли — це люди, які живуть глибоким духовним життям. Якщо трактувати апостола як посланця Божого, я думаю, що таких людей в моєму житті чимало. Для мене був апостолом Анатолій Бабинський, який мені сказав про фільм “Католицизм”. Він не просто сказав: “Дивіться, яке кіно”. Він сказав: “Кіно, яке допомогло мені подивитися на християнство по-іншому, побачити Ісуса по-іншому”. І я подумала: “О, клас! Я теж так хочу”. Більше нічого він мені не проповідував. А це змінило моє життя.

Від сором'язливої монахині до апостолки “Католицизму”

— Ви були молодою монахинею, коли вперше побачили “Католицизм” і захотіли його привезти в Україну. Звідки знали, куди рухатися, кого шукати для роботи?

— Коли я побачила фільм і в мене з'явилося бажання зробити його українською мовою, я почала говорити про це з Анатолієм Бабинським. Він сказав, що треба писати до єпископа Роберта, дав мені такі дороговкази — куди йти і що робити. Ми написала листа до єпископа Баррона і він дуже втішився, а потім його команда питала, хто це буде робити і за які гроші. Я найперше почала шукати в гуглі студії дубляжу. Першою побачила “Le Doyen”, оцінила, наскільки вони круті і класні й подумала, що за їхню роботу треба заплатити багато грошей, а їх в мене не було. Тому шукала далі. Але в цій справі сильно присутній Замовник, я дуже люблю казати, що ця справа має Замовника і це не я, не настоятелька наша, це — Бог. Я говорила про цей фільм з багатьма людьми, бо коли мова про “Католицизм”, то в мене підвищена комунікабельність. І один священник мені порадив звернутися до пана Богдана Батруха, дав його контакти. Виявилося, що він і є власником отієї модної студії дубляжу. Після перегляду першої серії пан Богдан сказав, що це кіно дуже високої якості , що його треба зробити українською мовою. І при цьому він запропонував зробити це за власні кошти.

— Як настоятелька відреагувала на Вашу нову зайнятість?

— Сестри дуже добре це сприйняли. Настоятелька дала благословення. Потім ми ходили до митрополита Львівського Ігоря (Возьняка) та отримали його благословення. Це не просто класний фільм — про Ісуса, про Церкву. А це також і харизма нашого Згромадження. Бо однією з наших місій є євангелізація і катехизація, тобто ця наша робота над фільмом — це прямо те, що належить до місії нашого Згромадження сестер святого Йосафата. Тож все по плану.

Сестри-йосафатки - фото 107156
Сестри-йосафатки

 

— Якою Ви були до фільму, які риси Вашого характеру були визначальними?

— До фільму я була дуже скромна. А після перекладу фільму я стала відважною і дуже наполегливою. Раніше для мене кудись подзвонити, написати — то був ще той виклик. Я була невпевнена, несмілива, але коли я почала займатися проєктом, навички сміливості, наполегливості почали розвиватися.

— А чи змінив Вас постриг?

— Монаше життя, моє перебування в монастирі — воно цілковито перемінило моє життя. Я почала більше любити Бога. Це як спитати дружину, чи змінилося її життя після одруження. Якщо вона скаже, що стала більше любити свого чоловіка, я думаю, що це добрий знак. Так і я стала щасливішою, моє щастя підросло, збільшилося в масштабах. І я відчуваю величезну радість. Навіть попри те, що є війна, я відчуваю велику внутрішню радість від того, що я є з Богом.

Змінився теж мій світогляд, моя віра, є якісь такі інсайти, усвідомлення, трошки більше зрілості (та я ще я йду в напрямку до зрілості).

— А що більше Вас змінило — монашество чи фільм?

— Є така річ, як покликання в покликанні. Коли хтось вчиться на медичному факультеті, хоче стати лікарем — це класно. Але питання: що саме буду лікувати. Так і тут, в монастирі. Класно бути монахинею, але що саме я маю виконувати? Я щаслива, що Господь довірив мені питання роботи над таким класним проєктом, дав мені можливість знати акторів, бути на студії дубляжу, бачити, як усе це відбувається зсередини. Це про покликання і Божу Волю.

А про мої зміни — комунікабельність, відвагу — коли я бачу, що Бог дає мені, я з кожним днем люблю Бога все більше і більше й не можу надивуватися.

Складання вічних обітів - фото 107161
Складання вічних обітів

 

— Ви вже склали вічні обіти. Яким був ваш шлях до монастиря?

— Я пережила навернення під час Святої Тайни Сповіді. Це для мене дуже важливо. А потім я почала розпізнавати, що мені подобається молитися, бути в церкві, на Службі Божій, я відчувала там себе на своєму місці.

Знаєте, в Бога все вчасно. Коли я ще вчилася в університеті, ходила на роботу, ця дорога тривала 5 років, було багато людей, багато зустрічей, розмов, які мене формували. Але найважливішим було те, що я кожного дня ходила на Святу Літургію, і кожного дня я ходила до Святого Причастя.

Думаю, що люди, які думають над своїм покликанням, мають брати активну участь в житті Церкви, а далі Господь поведе і покаже все, що треба — чи треба йти до монастиря, чи треба одружуватися, з ким одружуватися. Найважливіший — стосунок з Богом, незалежно від того, де ми є, він є ключовим в нашому житті. Бог є Джерелом, Він знає про наші внутрішні ресурси, про які ми навіть не здогадуємося. А Він їх заклав десь глибоко в серці і коли ми з Ним, ці ресурси починають помалу проростати, розвиватися та приносити плоди.

Бізнес-леді в габіті

— Зараз ви живете дуже активним життям, майже як прем'єрка. Коли не задзвоню, Ви постійно на зустрічі, в поїздці у справах, на лекції. Це трохи не співпадає з уявленням про монахиню.

— Зараз у нас такий етап, коли треба рекламувати фільм, багато про нього говорити, треба їздити на інтерв'ю, зустрічатися з людьми, задіяними в проєкті, робити пости в соцмережах. Але я таким не займаюся цілий рік, весь час. В мене є час на реколекції, на особисту молитву, на спільнотову молитву. Для мене молитва є дуже важливою і я маю на неї знайти час.

А те, що я така стала мега активна, це тому, що в мене таке служіння, бо Бог довірив мені медійний проєкт і біля нього мені довелося стати медійною людиною. Я ніколи не думала, що “Католицизм” за собою потягне — оті прем'єри, презентації, що треба буде на сцену виходити, щось говорити зі сцени людям. Але дороги назад вже немає, тільки вперед.

— А Вам отой новий спосіб життя подобається, що відчуваєте?

— Нормально (сміється). Іноді є величезний стрес. Але, оскільки цей період — непостійний, це — тимчасове явище, то я нормально до цього адаптуюся. Думаю, що моя молитва, мої стосунки з Богом допомагають мені переживати ці періоди, щоб мене не зносило з дороги, щоб я могла стояти на ногах.

Коли немає струму, то можна і при свічках посидіти, поговорити - фото 107155
Коли немає струму, то можна і при свічках посидіти, поговорити

 

— Ви розповідаєте, якою важливою для вас є молитва. Чи вона завжди легко давалася? А чи, як Рацінгер, шукали докази існування Бога?

— В моєму житті були різні періоди. Зараз один із періодів великого піднесення. Але були періоди, коли я думала: “Господи, де Ти подівся, куди Ти виїхав?”, а насправді це я відійшла далеко, бо Він, Господь, завжди був біля мене. Наше життя — то не є постійні радощі чи постійний сум, це такий смачний мікс. Коли занадто солодко, то вже нудить, коли дуже гірко, теж вже не годен, але усе збалансоване, а баланс робить Бог, Він є шеф-кухарем мого життя, є смачно. Смачно жити.

А про докази існування Бога я ніколи не задумувалася. Вперше про те, що такі докази є, я дізналася з фільму. Я завжди знала, що Бог є. Я відчувала Його присутність, бачила Його дію і руку. Моя дорога така. Мені пощастило.

— Чи колись шкодували про свій вибір?

— В мене були періоди сумніву — чи я точно на своєму місці, може мені треба йти в якесь інше місце, а може мені не треба робити “Католицизм”. Але Бог мені завжди допомагав в цих сумнівах…

З “Католицизмом” мені дуже допомагала одна річ. Коли я собі думала: “А навіщо мені то треба?”, я вмикала в будь-якому місці будь-яку серію англійською мовою, дивилася 5 хвилин і думала: “Ні, ні, треба далі працювати, бо це кіно дуже класне”. Це мене досі мотивує, коли хочеться скласти лапки і нічого не робити, тоді я дивлюся фільм і йду далі.

Стосовно монашого життя, сумніви також були, але тут мені допомагає Боже втручання в моє життя, наче Бог неочікувано зайшов в двері, тоді приходить мир і усвідомлення того, що все гаразд, я на своєму місці.

Мені дуже допомагали в такі моменти розмови з моїми друзями, які мене підтримують. Мене Господь сильно благословив не тільки тим, що я ніколи не шукала доказів існування Бога, а й тим, що в мене багато чудових друзів. Немає такого, що я прийшла в монастир, закрила двері і кажу: не чіпайте мене, я тут молюся і все. Навпаки. Коли я прийшла до монастиря, в моєму житті з'явилося багато неймовірних людей.

Ісус каже: “Хто залишив все і піде за мною, той отримає в сто разів більше”. Я це і переживаю.

Неперебірлива сестра

— Чому Ви обрали саме це Згромадження — сестер святого священномученика Йосафата?

— Не відповім, бо я не знаю. Сестри колись працювали в соборі Св. Юра, а я туди дуже часто ходила і з ними познайомилася. Так я до них прийшла і залишилася. Я не шукала для себе Згромадження. Дехто, обираючи Згромадження, спершу дізнається, чим там сестри займаються, яку мають харизму, місію. Сестри займалися катехизацією, мені було ок, та й усе. Питань у мене особливих не було.

Монастир сестер-йосафаток розташований на мальовничому Знесінні у Львові. Але красу довкола важко побачити за такої погоди - фото 107159
Монастир сестер-йосафаток розташований на мальовничому Знесінні у Львові. Але красу довкола важко побачити за такої погоди

 

— Як влаштоване життя в монастирі?

— Наше Згромадження засноване в 1911 році в селі Кізлів біля Буська. Це було Згромадження для бідних, простих дівчат.

Покровитель нашого Згромадження — святий Йосафат Кунцевич, українець, якого вшановує ціла Католицька Церква. Він віддав своє життя за єдність Церкви, був убитий 1623 року. Він дуже хотів бути в єдності з Папою, бо вважав, що має бути один пастир і одне стадо.

Він не був фанатиком, але був святою людиною, є багато свідчень про його святе життя і чуда, пов'язані з ним. Для мене це прекрасний приклад як для українки і як для греко-католички.

Я переконана, що “Католицизм” до мене потрапив з його покровительства, бо це його місія. Якщо б він жив в наш час, я впевнена, він би дуже тішився і підтримував мене на 150%, ми б разом то робили.

У нашому Згромадженні є 16 сестер, наша основна місія — євангелізація і поширення християнських цінностей в суспільстві.

Наше життя очевидно визначається церковним календарем. У нас є свої Конституції і розпорядок дня, де є визначений час на ранкові, денні і вечірні молитви, а в проміжку між цим ми працюємо, маємо різні обов’язки, зустрічі. Щомісяця ми маємо день духовної віднови, одноденні реколекції, коли запрошуємо в гості якогось реколектанта. Також ми маємо щорічні реколекції.

Коли дівчина приходить до монастиря, спершу проходить формацію, вона придивляється до сестер, до монашого життя, а сестри до неї. Загалом від моменту вступу до монастиря до вічних обітів минає 9 років. Це час розпізнавання покликання — чи точно я на своєму місці, чи точно це те, чого від мене хоче Бог.

Основне наше завдання — молитися за єдність Церкви. А ця єдність починається найперше з моєї єдності з Богом. Коли люди з'єднані з Богом, вони мають тепліші стосунки між собою.

Інше наше завдання — катехизація. Ще ми печемо просфори. Господь нас благословив, що нам це добре вдається.

Двері до таємниць монастиря - фото 107162
Двері до таємниць монастиря

 

Монастир — це не тюрма або Убогі духом і цілком сучасні

— Сучасне монашество — яке воно, чим відрізняється від образу монаха чи монахині, які лише моляться?

— Я не дуже “тусуюся” з сучасними монахинями, крім тих, котрі живуть в нашому монастирі. Монахи справді займаються молитвою, навчанням, підготовкою до Першої Святої Сповіді. А водночас монахи і монахині сьогодні є трохи іншими, ніж колись, тому що присутні в соцмережах. Є така блогерка — сестра Антонія, вона пише книги і є поеткою. Це класно, що є такі монахи, котрі проповідують в соцмережах. Є монахині, які вчаться на психотерапевтів, є такі, котрі вчаться мистецтву. Є сестра Марія Слєпченко, котра є композиторкою, вона пише дуже гарну духовну музику. Є сестри, які працюють в лікарнях. Хтось бавиться з дітьми чи працює з молоддю, дехто опікується сиротинцями. Це таке різноманітне служіння. У кожного своя харизма.

— Чи можна сказати, що сучасне монашество більше часу проводить поза монастирем власне з огляду на оті всі заняття?

— Ні, так не є. Кожне згромадження має своє служіння. Якщо монахиня є в згромадженні з харизмою працювати в лікарні і вона працює в лікарні, то ця монахиня виконує те, що їй каже згромадження. І в цей час вона на 100% є в монастирі, бо це її місія.

Монастир — це не є якась тюрма, де треба бути від години до години. Але це місце життя і служіння.

Монастир — це не є якась тюрма, де треба бути від години до години. Але це місце життя і служіння.


— Що дала монашеству сучасність, розвиток, діджиталізація?

— Усе це ми можемо використовувати з користю для нашого монашого життя. Коли в тебе є добрий комп'ютер, телефон з доброю камерою, ти можеш проводити якісні відео-презентації. Якщо хтось з монашества вважає і гнобить себе, що такі дорогі речі купувати не можна, це величезний обман, тому що це потрібне для прослави Бога. Хоча, звісно, є згромадження, які мають велику харизму убожества.

Але суть не в тому, щоб бути бідними, нещасними і обдертими, а щоб бути убогими в дусі. Треба надіятися на Бога і не прив'язуватися до комп'ютерів, телефонів і т.д.

Якщо це служить на добро, наприклад, твій телефон з якісною камерою, яким ти можеш зняти класне побожне відео, — це супер класно. Це краще, ніж якщо зняти на погану камеру без звуку, бо таке відео не дасть плодів.

Одного разу, ще до епопеї з “Католицизмом”, єпископа Баррона спитали, чи має він мрію. Він сказав, що хотів би зняти фільм про католицьку віру на взір однієї американської телепрограми, де ведучий ходив по музеях і розповідав про них. Тоді єпископа спитали, що треба для втілення цієї мрії. І він сказав: “Нічого особливого. Лише благословення єпископа і 6 мільйонів доларів”.

Я розумію, щоб зробити якісний продукт, треба мати серйозні гроші.

— Як багато молоді і не тільки приходить в монастир (просто провести час або залишитися назавжди)?

— Є монастирі, які мають харизму працювати з молоддю. Це салезіяни. У них натовпи молоді. Ми не збираємо молодь, радше йдемо до людей.

Щодо того, чи йде молодь в монастир з метою залишитися, це теж залежить від монастиря. Ми можемо ходити з плакатами, рекламувати нас, але суть не в тому, щоб ми кликали. Це Він, Бог, кличе.

— Люди з якими поглядами приходять в монастир?

— Це складне питання. В наш монастир останньою прийшла моя коліжанка в 2017 році, а перед тим я. Це дуже пафосно звучить, але людина приходить в монастир, коли відчуває, що хоче молитися, служити Богові, віддати своє життя Богові та Церкві. І в таких випадках залишаються, якщо це — їхнє місце і, якщо вони плекають покликання. Плекати покликання означає молитися, регулярно сповідатися, приступати до Святого Причастя, читати духовну літературу. Якщо цього немає в житті людини, то навіть якщо вона має мега величезне покликання, його можна просто занедбати. Це так само, як в стосунках. Якщо люди один одного кохають, але не розмовляють між собою, не вірні одне одному, любов згасне.

В монастир приходять люди з різним світоглядом, різним духовним досвідом, тому є формація — час, щоб це все трохи підкоригувати в плані оновлення думання стосовно себе, стосовно Бога, стосовно спільноти. Всі приходять з однією думкою — що в монастирі живуть ангели. Але в монастирі живуть не ангели, а святі і мученики, які мучаться біля тих святих.

У монастирі живуть не ангели, а святі і мученики, які мучаться біля тих святих. :)
З домонашого минулого сестри Климентії - фото 107164
З домонашого минулого сестри Климентії

 

— Які фільми, крім “Католицизму”, дивитеся?

— В 11 класі я побачила фільм “Поспішай кохати” і він справив на мене колосальне враження. Це був момент переосмислення життя. Потім був фільм “Вогнетривкий” — це мій улюблений фільм. Я не є великий любитель фільмів, але часом їх дивлюся. Я люблю ходити в кінотеатри на фільми, на мультики. До війни ми часто ходили.

— Чого боїтеся?

— Боюся померти неготовою і боюся розлючених собак.

— Яка Ваша мрія?

— Поїхати до Люрду.

— Які три найпам'ятніші, найбільш вражаючі події в житті?

— Складання вічних обітів і прем’єра “Католицизму” на широкому екрані — це було неймовірно. І третя подія… не знаю…

— Ваша улюблена історія з Біблії?

— Молитва Явиса.

— Де любите бувати поза стінами монастиря?

— У видавництві “Свічадо”.

— Як вважаєте, яка ваша місія в житті?

— Любити Бога і служити Йому, виконувати Його волю. На даному етапі — займатися “Католицизмом”.

Світлини РІСУ і з архіву сестри Климентії