На 5 червня у Львові заплановано подію, яку, навіть у наш буремний час швидких змін, можна сміливо назвати історичною. Йдеться про відкриття ісламського культурного центру імені Мухаммада Асада.
На жаль, для багатьох мешканців західної України, яка позиціонується як традиційний у релігійному відношенні регіон, ісламська релігія часто видається чимось чужим, далеким, інколи навіть загрозливим. Ця ситуація почала змінюватися лише за останні два роки, коли, переважно завдяки активній позиції деяких кримських татар, українці почали розуміти, що іслам — невід’ємна частина духовного життя єдиної України.
Не менш маловідомим для більшості українців залишається Мухаммад Асад (1900 — 1992; справжнє ім’я — Леопольд Вайс). Уродженець Львова, вихідець із консервативної єврейської родини, більшу частину життя свого житття Мухаммад Асад провів поза межами своєї батьківщини — на його шляху була і Німеччина, де він розпочав свою кар’єру, і Палестина, де він вперше познайомився з ісламом, і подорожі Середньою Азією, і служба радником при дворі саудівського короля, і активна політична діяльність у Пакистані, де його вважають одним із творців новітньої державності цієї країни. Останні роки життя Мухаммад Асад провів у Європі, а в 1980 році навіть опублікував власний коментований переклад смислів Корану англійською мовою, який витримав уже декілька видань. Більше того, цей переклад став настільки популярним, що згодом був перекладений ще на дві мови — німецьку й боснійську, разом із численними коментарями. Не менш відома й «Дорога до Мекки» Мухаммада Асада, книга, настільки поцінована англомовними читачами, що 2008 року за її мотивами навіть був відзнятий документальний фільм.
Подорожуючи світом, Мухаммад Асад завжди з теплом згадував рідний Львів, де пройшли його дитячі та юнацькі роки, зокрема теперішню вулицю Левицького в Личаківському районі: «Я обожнюю цю вулицю зі свідомістю, що виходить далеко за межі мого дитинства, і не тому, що ця вулиця була моїм домом: я любив її, гадаю, через особливу ауру шляхетної самосвідомості, з якою вона лилася з розкішного центру цього прекрасного міста». Здається, у цьому зв’язку відкриття Ісламського культурного центру, названого іменем видатного львів’янина-мусульманина, буде ще й новим кроком у відновленні історичної пам’яті міста, багато сторінок з якої ще належить переосмислити.
Але не лише Мухаммад Асад пов’язує Львів із ісламом. Тут же, у Львові, з’явився перший переклад Корану українською мовою, виконаний місцевим поліглотом Олександром Лисенецьким у 1913–1914 роках. Машинопис цього тексту досі зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (шифр HТШ-627/1), куди він потрапив із бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Том у понад 1000 сторінок було перекладено з німецької мови літературною українською із численними галицькими діалектизмами, а саме з іншого перекладу, зокрема праці Макса Генніга (Ляйпціг, 1901). Більше того, Олександр Лисенецький точно відтворив ще й сотні коментарів, укладених німецьким перекладачем. На жаль, ця робота так і не вийшла друком, тож досі залишається відомою лише вузькому колу дослідників. У читача, звісно, може виникнути питання, наскільки цінним може бути переклад не з мови оригіналу, із чим, звісно, можна погодитись, але при цьому врахувати, що в період кінця XIX — початку ХХ ст. подвійні переклади смислів Корану зустрічалися досить часто.
Утім, дещо пізніше саме тут, у Львові, з’явився й переклад Корану безпосередньо з арабської мови, виконаний видатним українським сходознавцем Яремою Полотнюком (1935 — 2012). У 1990 році в журналі «Всесвіт» вийшов переклад мекканських сур Корану, супроводжуваний коментарями із традиційних мусульманських джерел. Чудова літературна мова, багаті смислові образи, поетизована конструкція речень — усі ці риси вирізняли переклад Яреми Полотнюка, фрагменти якого вже в середині 90-их років увійшли до підручників із зарубіжної літератури, які вивчалися в українських школах.
Звісно, можна додати ще чимало тез до історїї ісламу в Львові. Адже мусульманська громада (із перських, а пізніше османських купців) існувала тут уже з XV століття. Львів став ще й одним із перших українських міст, де з’явилося академічне сходознавство — тут в різні роки працювали такі дослідники, як Я. Гжегожевський, А. Гавронський та З. Смогожевський (колекція арабомовних рукописів якого досі залишається цінним джерелом вивчення ібадитського напряму ісламу). Сьогодні у Львівському національному університеті, де функціонує кафедра сходознавства, продовжується розвиток цих традицій, в тому числі й в галузі арабістики.
Після кримської кризи 2014 року, коли чимало мусульман (переважно кримськотатарського походження) були змушені залишити батьківщину, ісламська громада Львова помітно збільшилася й тепер складає декілька тисяч активних прихожан. Уже дискутується питання про будівництво мечеті у Львові, інтеграції переселенців у місцеву громаду, розвиток ісламсько-християнського діалогу в його локальному та глобальному вимірах. Тому відкриття ісламського культурного центру, названого саме на честь видного релігієзнавця, політичного діяча та перекладача Корану Мухаммада Асада, можна вважати поступом у правильному напрямі. Враховуючи величезний досвід медійної, культурної, наукової та благодійної діяльності, який накопичили за ці роки українські мусульмани, реалізація цього досвіду в Львові дозволить прокласти ще один місток між християнським, мусульманським та юдейським сегментом української культури. В умовах лихоліття війни, в яке поринула українська земля, єдність послідовників рідзних релігій у взаємній праці на благо України залишається однією з небагатьох дієвих та водночас реальних перспектив для зміцнення нашої державності. За нашим глибоким переконанням, усі побоювання щодо активізації мусульман на західній Україні, які сьогодні висловлюють деякі послідовники інших релігій, не мають під собою жодного ґрунту. Як показує зафіксована в соціологічних дослідженнях практика, досвід особистих контактів громадян України із мусульманами (а не формування стереотипів під впливом медіа) суттєво знижує рівень таких побоювань, а отже, сприє розбудові відкритого й толерантного суспільства. Невелика чисельність мусульман в жодному разі не становить виклику для інших українських конфесій, а тому вочевидь будь-які перепони для діалогу між мусульманами й християнами України насправді відсутні. Окрім того, не слід забувати про головне — антиісламська риторика сьогодні є злочином проти України, проти тих мусульман, які пліч-о-пліч зі своїми побратимами інших віросповідань захищали Україну на Майдані й продовжують захищати у силах, задіяних в АТО, де проходять службу сотні сповідників ісламу. А тому кроки назустріч одне одному слід робити вже сьогодні, а не чекати, доки між нами з’являться штучні перепони.