Для багатьох жінок заміжжя є найголовнішою подією в житті. Але що чекає на дівчину, яка одружується з мусульманином? Чи означатиме це, що вона поставить хрест на своїй кар'єрі та обов'язково ділитиме його з іншими дружинами? Жінки, що наважилися на такий шлюб, стверджують, що "іслам не такий страшний, як його малюють". Серед них - чимало українок, які після одруження поїхали зі своїми чоловіками на їх батьківщину.
Історія перша. Українська
Однією з таких жінок є Наталя Хаммад. 18 років тому жінка вийшла заміж за мусульманина. Молодята розписувалися в РАГСі, освятивши перед тим шлюб у київського шейха. Наталя згадує, що на церемонії вона була без традиційного для мусульманки хіджабу (хустини, що закриває волосся та шию - ред.), але ні чоловік, ні шейх, її за це на засуджували: "Лише дружина шейха подарувала мені хустку та порадила сховати волосся, - говорить пані Хаммад, - але тоді я не надала цьому великого значення".
Чоловік Наталі - Самір - жодним чином не змушував Наталю носити хіджаб чи приймати іслам, адже, згідно Корану, мусульманин може одружуватися з християнкою чи юдейкою. При цьому він не має права змушувати її переходити в його віру.
Свій вибір на користь ісламу українка зробила 10 років потому. На той час вона з чоловіком переїхала до Секора Газа. Відтоді вона не виходить на вулицю без хіджабу та дотримується настанов ісламу. Втім, відлюдницею Наталя себе ніколи не відчувала, адже у Палестині існує багато центрів дозвілля для мусульманок:
"До приходу до влади ХАМАСу, доволі популярним був центр "Палестина - наш дім". - говорить Наталя. - Там було багато курсів для жінок: кулінарія, вишивання, бісероплетіння. Його відвідувало багато українських дівчат, які повиходили заміж за арабів. У цьому центрі вони також влаштовували свята не традиційні для країн Сходу, такі як 8 березня чи Новий рік. Після політичного перевороту в 2007 році центр закрили, але наразі існують інші центри для жінок, які частково спонсоруються ХАМАСом. У таких центрах жінки можуть займатися аеробікою чи відвідувати тренажерні зали".
Проте у Секторі Газа діяльність заміжньої жінки не обмежується накачуванням сідниць чи опануванням чергової страви з арабської кухні. Більшість жінок просто не можуть собі дозволити сидіти вдома: 70 % мешканців регіону живуть за межею бідності (згідно The World Factbook), а отже на одну - чоловікову - зарплату не проживеш.
Чимало жінок працюють в державних установах. Перевага цієї служби в тому, що жінки отримуватимуть в майбутньому пенсію, на яку не можуть розраховувати працівниці приватного бізнесу. З іншого боку, державна служба не передбачає декрету, саме тому жінки швидко виходять на роботу після народження дитини. Післяпологовий відпочинок триває один-два місяці. Потім немовлят лишають на родичів чи віддають у яслі.
З цієї точки зору Наталі Хаммад пощастило: вона має змогу не працювати, хоча в їх сім'ї шестеро дітей. Забезпечення родини повністю узяв на себе її чоловік Самір. Саме тому, жінка виховує найменшого дворічного сина вдома та не відає його до садочка.
Найстаршій донці Ліні уже сімнадцять. У цьому віці мусульманки вже є дівчатами на виданні: до них приходять свататися женихи. Часто про гідну наречену - порядну та красиву мусульманку - дізнаються від знайомих або родичів. Школа чи інститут у секторі Газа не є місцем для знайомства: з 4 класу дівчатка та хлопчики вчаться окремо.
Наречений Ліни знав її родину, оскільки його тато був дитячим лікарем дівчини. У цьому році Ліна заручилася, а от заміж виходитиме через рік, коли закінчить школу. Молодята заручилися за спільною згодою, без жодного примусу батьків. Згідно Корану, батьки мають право лише радити щодо того чи іншого претендента.
"Я не була проти вибору Ліни, оскільки добре знаю батьків нареченого. У їх сім'ї батько дуже поважає матір, а отже їх син буде з повагою ставитися до моєї доньки", - говорить Наталя.
Приклад Наталі - не поодинокий: у Палестинській Автономії чимало арабо-українських родин. Українки нерідко мають свій бізнес - шиють на замовлення чи відкривають перукарню. Наталя Хаммад говорить, що майже ніхто з них не хоче повертатися в Україну, адже вони живуть у щасливому шлюбі, де жінка вважається окрасою родини.
Історія друга. Сирійська
Весільні традиції ісламу до душі не всім. Кетті Селу (прізвище змінено на прохання героїні) переїхала з Сирії до України оскільки не хотіла рано виходити заміж, але й "сидіти в дівках" довго не могла - У Сирії незаміжня 20-річна дівчина вважається перестарком.
"Дівчину у 15-16 років випускають на ринок наречених, - говорить сирійка. - Інакше це важко назвати, бо у кожної дівчини є власна ціна. (Мається на увазі викуп, який платить наречений за наречену - ред). Чим дівчина гарніша, чим вища в неї освіта, тим ця ціна буде вищою. Коли до мене сваталися, середня ціна становила 60 000 $".
Викуп поділяється на три частини. Третину жених віддає за наречену батькам. Ще одна третина йде на новий гардероб для нареченої, яка має прийти в дім до нареченого лише в тому, що він для неї купив. За ці гроші дівчина має придбати новий одяг, коштовності та косметику. Останню третину викупу жінка отримує у випадку розлучення. Цими коштами вона має забезпечити собі існування аж до того моменту, доки вона знову не вийде заміж.
Безбідне майбутнє доньки є чи не найбільшим бажанням батьків нареченої, саме тому вони враховують, наскільки заможним є їх потенційний зять. Але мусульманки часто цікавляться статками жениха не менше за батьків. Красиві освічені дівчата одружуються з багатіями, що мають багатокімнатні квартири у центрі. А от бідакам, що живуть на околицях міста, дістаються дівчата негарні, або ж такі, що не вберегли себе до весілля. До перевірки цноти майбутньої дружини у Сирії ставляться більш, ніж серйозно:
"Перед шлюбом мама нареченого їздить до жіночого лікаря разом з майбутньою невісткою, аби переконатися, що вона досі незаймана", - свідчить Кетті.
Роль матері хлопця у виборі дружини є визначальною, адже саме мама підбирає дівчину для свого сина. Якщо вона почула від своїх знайомих про дівчину на виданні, вона дзвонить її батькам та домовляється про зустріч. Спочатку дівчину оглядає вона: оцінює її вроду, набожність, перевіряє, наскільки розумна та освічена дівчина. Лише якщо дівчина їй сподобалась, до неї приїжджає потенційний жених. Він може погодитися на шлюб з дівчиною, а може продовжити пошуки.
"Вибір хлопця обмежений, адже якщо якась дівчина не сподобалась його матері, про подальші стосунки не може йти мови, - говорить Кеті Селу. - Я здебільшого проходила тест у потенційних свекрух. Але мені не подобалися претенденти. На той момент у мене був коханий, але я не змогла вийти за нього заміж, оскільки його мама була проти. Причиною було те, що я народилася у змішаній родині: мій тато - мусульманин, а мама - християнка. Мама мого коханого не хотіла, аби його син одружився на "нечистокровній мусульманці".
Бабуся дівчини по татовій лінії сильно переживала, що Кетті не виходить заміж. До того ж, женихів, яким відмовили, ставало дедалі більше і назрівав суспільний скандал. Дівчина, в свою чергу, не хотіла так рано виходити заміж лише тому, що так прийнято в суспільстві. Саме тому вона наважилася переїхати в Україну.
Її батько із розумінням поставився до ситуації, і наразі вони підтримують хороші стосунки. Разом з тим, вона визнає, що її женихи були достойними молодими людьми. До неї сваталися чоловіки віком від 25 до 35 років, вони вже міцно стояли на ногах та більше знались на житті, ніж однолітки нареченої.
Втім, у Сирії наречений може бути і похилого віку, а шлюб не завжди передбачає згоду дівчини. Кеті згадує випадок, який свого часу вразив її батька: "Мій тато працює ландшафтним архітектором. В його обов'язки входить обприскування декоративних рослин хімікатами, аби захистити їх від гризунів. Якось він поїхав по роботі у приватний сектор. В будинку він побачив дівчину років чотирнадцяти та літнього чоловіка років вісімдесяти. Батько сказав: "Нехай ваша донька вийде, аби не нюхати цю хімію". "Вона мені не донька, а дружина. Я свою доньку виміняв на неї у свого друга", - відповів чоловік.
Своїм переїздом в Україну Кетті задоволена. Наразі їй 22 роки, вона вчиться на економіста і самотужки заробляє собі на життя репетиторством. Колишня мешканка Сирії викладає рідну арабську мову, яка є однією з найдорожчих у приватних викладачів. Емансипована представниця арабського світу нині впевнено почуває себе неодруженою та зустрічається з тими молодими людьми, які їй подобаються, а не з тими, кого для неї обирали за традиціями Сирії.
Слово експерту
Заступник директора інституту Сходознавства ім. А.Кримського Валерій Рибалкін говорить, що традиційно, в ісламі шлюб справді укладався за домовленістю батьків нареченого та нареченої, і часто жених до весілля навіть не бачив обличчя дружини. Разом з тим, арабіст відмічає, що в арабських країнах процес демократизації дає про себе знати:
"Сьогодні батьки намагаються враховувати бажання потенційної нареченої. У таких країнах, як Сирія, Ліван та Єгипет практикується більш демократичне ставлення до шлюбу. А от в країнах Перської затоки до шлюбу підходять більш традиційно. Найжорсткішими країнами в цьому плані є Іран та Афганістан, де бажання нареченої враховується рідко".
Шлюбні традиції в ісламі не варто сприймати категорично, адже їх сприйняття різниться від країни до країни та від родини до родини:
"Немає категоричного імперативу для всіх країн, - говорить Валерій Рибалкін. - Наприклад, Афганістан, найзлиденніша країна з найжорсткішими традиціями. Але навіть там продаж доньки чи виграш дружини є скоріше винятком, аніж правилом".
Вчений також свідчить, що в сучасному світі серед мусульман поширене таке явище, як "сигха" - тимчасовий шлюб:
"У мене був знайомий йорданець, який одружився в Україні. Після повернення додому він знайшов собі іншу дівчину, з якою й одружився, попередньо розлучившись тут з українською дружиною."
Такий різновид шлюбу здебільшого стосується тих ситуацій, коли мусульманин надовго їде з батьківщини. Коли він повертається додому, такий шлюб вважається недійсним. Таки чином, "сигха" як плід осучаснення ісламу, є різновидом більш вільного шлюбу на кілька місяців чи років.
Схід - справа надзвичайно тонка, особливо, коли мова стосується шлюбу. Найбільш жорсткі традиції існують паралельно до сучасних традицій та новинок ісламу. Наприклад, у Великобританії сьогодні існують фірми, які організовують зустрічі спеціально для неодружених мусульманок та мусульман, де вони можуть підібрати собі пару.
Однією з таких фірм є Zawaj events. Пошук другої половинки на заходах, організованих фірмою, коштує мусульманам приблизно у 20 фунтів стерлінгів. Така форма знайомства має свої переваги: жінки та чоловіки можуть обирати собі пару без втручання батьків, хоча останні можуть бути присутні на заході всього за 5 фунтів стерлінгів.
Таким чином, іслам поступово демократизується, але при цьому його традиції не зникають - лише набувають нових форм.
Анна Левицька