За словами Олега Турія, на сьогоднішній день немає жодних перешкод, щоб піти і взяти першоджерела. Але надзвичайно вагомим фактором є особливість інтерпретації та розуміння цих подій.
Про це розповів на брифінгу у Києві 4 березня під час презентації виставки «До світла воскресіння крізь терни катакомб» проректор із наукової роботи Українського католицького унівеситету історик д-р Олег Турій.
За його словами, на сьогоднішній день немає жодних перешкод, щоб піти і взяти першоджерела. Але надзвичайно вагомим фактором є особливість інтерпретації та розуміння цих подій.
«Якщо говорити коротко, то суть справи зводилася до того, що в процесі Другої світової війни Сталін, побачивши неможливість лише на основі комуністичної ідеології мобілізувати народ на протидію нацистській агресії, вирішив використати Російську Православну Церкву , яка була обезкровлена сталінськими репресіями в 1920-1930-х роках минулого століття, для ідеологічної підтримки існуючої на той час влади, і для того, щоб її руками нищити інші Церкви, творячи своєрідний, як я це називаю, «релігійний інтернаціонал».
Ідея була така – перетворити Москву у своєрідний центр християнства, але християнства маніпульованого і контрольованого комуністичною радянською владою. Весь драматизм історії ліквідації ГКЦ якраз полягав у тому, що ця Церква не пасувала до радянської системи. Навіть тому, що вона була українською, була зв’язана з розвитком української самосвідомості, українського національного зросту. Згадаємо тут імена Шашкевича, Вагилевича, Головацького. Вона розбудовувала альтернативне громадянське суспільство в умовах іноземного панування: чи то австрійського, чи то польського, чи то угорського. Згадаємо тут постать митрополита Андрея Шептицького чи отця Августина Волошина».
Олег Турій продовжує далі: «Ця Церква була католицька, а це означає, що вона мала родичів закордоном. Для радянської системи це вже було плямою, що перекривало кар’єрний розвиток окремої людини. Уявіть собі ненависть режиму до Церкви, яка мала мільйони родичів за кордоном, яка була зв’язана сопричасною єдністю з усім католицьким світом, з Апостольським Престолом. Але, як на мене, найважливіша причина, пролягала у тому, що УГКЦ не була частиною якогось державного чи політичного механізму. Вона була Церквою свого народу, Церквою, яка виходила з цього народу, яка жила з цим народу, вона поділяла усі лихоліття народу, і тому вона стала органічною частиною цього суспільного життя. А терпіти духовну інституцію система, яка базувалася на тотальному контролі, яка виключала можливість альтернативної думки чи самостійної позиції, не могла. Ці три причини ненависті, одним словом, випливають зі самої назви Української Греко-Католицької Церкви. Вони стали в основі бажання Сталіна знищити цю Церкву, використавши для цього іншу Церкву і оформивши ліквідацію під виглядом так званого “воз’єднання”».
Цей “собор”, наголошує Олег Турій, не був собором Греко-Католицької Церкви, бо на ньому не було жодного греко-католицького єпископа, не було жодного дозволу верховної влади, тобто Римського Апостольського Престолу:.
«Учасники цього псевдособору були відібрані та навіть звезені органами НКВД і під їхнім наглядом відбувалося це зібрання. Якщо передивитися фільм про псевдособор, чи фотографії з нього, то відразу кидається в очі, що ці люди піднімають руки, а дивляться в бік, бо це “одноголосне” голосування відбувалося під тиском. Голосуючи, вони чинили те, що вимагала від них система. Багато з тих людей, які були на соборі, пізніше відмовилися приєднуватися до Православної Церкви. Чимало з них, незважаючи, що вони погодилися співпрацювати з цією системою, все одно були заарештовані або переслідувані пізніше. Від початку це зібрання проводили за сценарієм спеціальних служб, які особисто санкціонував Йосип Сталін як голова тогочасної Радянської держави», – пояснив історик.