Історія релігієзнавства в Польщі
Генрик Гофман. Історія релігієзнавства в Польщі / пер. з пол. К. В. Новікової. – К.: Дух і Літера, 2010. - 332 с. – («Філософські контакти: Україна–світ»).
Монографія Г.Гофмана є першою спробою цілісного представлення історії польського релігієзнавства. Українське видання вийшло з додатковим розділом про польське релігієзнавство після Другої світової війни, переднім словом професора Людмили Филипович та вступом автора з описом багаторічних наукових контактів релігієзнавців Польщі й України. Праця Г. Гофмана показує значення вивчення історії наукової дисципліни не лише для пізнання культурної традиції, але й відкриття перспективи її розвитку. Вивчення історії – це діалог з минулим та водночас свідчення неабиякого значення наукових контактів. Це видання є саме таким прикладом, адже є частиною багаторічного проекту міждержавної співпраці науковців Польщі та України, реальне втілення ідей добросусідства.
На особливу увагу українського читача заслуговує факт, що декотрі науковці працювали на теренах України, особливо Львівського та Київського університетів, збагачуючи таким чином дослідження вітчизняної релігієзнавчої думки. Важливий також великий внесок польських дослідників, політичних засланців царського уряду Російської імперії, у вивчення звичаїв та релігійності, зокрема шаманства, народів Сибіру, що здобуло міжнародне визнання.
Розвиток польського релігієзнавства є водночас історією відносин Церкви і науки. У Польщі в другій половині XIX ст. крім досліджень, які подібно до західноєвропейських велись в атмосфері позитивізму й еволюціонізму, існувала також власна традиція релігієзнавчої думки, яка була започаткована в епоху Відродження і Реформації у христологічних, еклезіологічних і тринітарних диспутах єрархів Римо-Католицької Церкви і представників Реформації – лютеран, кальвіністів й особливо польських «аріан» (Братів польських). Подеколи відносини Церкви і науки розгортались у дусі антагонізму, розмежовуючи релігієзнавчі дослідження на два головні напрями: вільнодумчий, часто антиклерикальний, і католицький, зазвичай відверто апологетичний. Безумовно це розкриває специфіку польської суспільно-культурної ситуації, в якій Римо-Католицька Церква надалі є впливовою силою. Католицькі релігієзнавчі дослідження розвивалися здебільшого у сфері теології, філософії релігії, біблеїстики та історії Церкви, наприклад – у рамках проблематики походження християнства. Так, кафедра історії релігії в Люблінському католицькому університеті була першим релігієзнавчим польським академічним осередком. Католицькі священики у своїх науковим дослідженнях часто виходили з реалій власної практичної діяльності. Слід відмітити соціологів, які вивчали парафіяльні структури, психологів релігії, що займались проблематикою методів психології та вивчення релігії для застосування у практичній душпастирській діяльності. Автор присвячує також цілий розділ релігієзнавчим дослідженням польських релігійних меншин, а саме протестантського, юдейського, ісламського та караїмського релігієзнавства.
Історія польського релігієзнавства розвивалась у постійному контакті з міжнародними дослідницькими осередками, брали участь у світових релігієзнавчих конгресах і писали статті до провідних часописів та енциклопедій. Відтак науковий успіх Польщі важливий для нас сьогодні, коли філософія і релігієзнавство не завжди знаходять належне визнання та існує полеміка між конфесійними та світськими оцінками явищ. Сподіваємося, що ознайомлення із історією польського релігієзнавства збагатить світову традицію наукового осмислення релігії, релігійного досвіду і ритуалів, сприятиме розвитку міжрелігійного діалогу в суспільстві, а також стане натхненням для подальших наукових пошуків і плідної міжнародної співпраці.
Видання було здійснено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» разом з Польським інститутом у Києві, Інститутом книги в Кракові та Інститутом релігієзнавства Яґеллонського університету.
Презентації книги за участю самого автора відбулись 27 січня в кабінеті філософії Гуманітарного факультету НаУКМА та 28 січня 2011 р. в залі засідань Вченої ради Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ.
