Created with Sketch.

Історії мужності: жіноче лідерство від старозавітних часів до сьогодення

09 червня, 11:00

Війна, перемоги, порятунки народів, геройські вчинки — справа чоловіків? Чи так це?

Зараз, коли в Україні війна, ми маємо чимало прикладів лідерства серед жінок: жінки на передовій, які зі зброєю в руках боронять нашу незалежність; приклади жінок, які очолюють волонтерські центри і дістають найнеобхідніше речі для ЗСУ, роблячи неможливе і “на вчора”. Бачимо героїчні жертовні приклади, де жінки йдуть на неймовірні кроки і пробиваються у найвищі кабінети для порятунку полонених. Бачимо жінок, на чиїх руках залишаються діти, побут, робота, власна справа, але попри це, вони встигають плести сітки чи готувати продуктові заготівлі для ЗСУ.

Чи були такі приклади жіночого лідерства в минулому і, що про жіноче лідерство каже Біблія, зокрема Старий Завіт?

Насправді про жінок в Біблії є багато згадок, більшість із них описують так, наче вони придаток” до чоловіка: дружина Авраама, дружина Мойсея, дружина Лота. А ось, чи є згадки в такому ж контексті, як, наприклад, про Давида чи Соломона — про жінок-лідерок?

Мабуть, ні, бо дохристиянському біблійному історичному періодові складно говорити про жінку, як домінанту. Але Старий Завіт все ж мав своїх героїнь. Хочу виокремити і поділитись історіями кількох таких жінок і рефлексіями щодо них.

Історія Марії

Мова не про матір Ісуса, а про іншу Марію (Маріям) — сестру Мойсея та Аарона. Її ще називають першою жінкою, пророчицею, однією із лідерок визволення “Божого народу”.

Марія ініціює врятування ще малого Мойсея, забезпечує наявність контакту Мойсея з мамою і з його народом, фактично влаштувавши його в родину фараона, чим забезпечує йому життя в достатку і можливість здобути освіту.

Господь згадує про важливу роль Марії, коли звертається до єврейського народу: «Народе ти Мій, що тобі Я зробив і чим мучив тебе, свідчи на Мене! Бо Я з краю єгипетського тебе вивів, і тебе викупив з дому рабів, і перед тобою послав Я Мойсея, Аарона та Маріям», — Михей 6:3-4.

Після виходу з Єгипту — порятунку з рабства, тобто такої довгоочікуваної перемоги, саме Марія заохочує жінок народу брати бубни і співати та радіти визволенню. Вона спонукає дякувати Господеві за порятунок, слова її пісні прості і зрозумілі людям — вона фактично описує подію, яка щойно сталась — Господь за допомогою стихії знищив ворога.

Але в Біблії ми також бачимо і кризу стосунків між Марією, Мойсеєм та Аараном (їхнім братом): вона наважується критикувати Мойсея і за цю критику, виходячи з біблійного тексту, вона покарана Господом тимчасовою хворобою:

«І була замкнена Маріям поза табором сім день, а народ не рушив аж до повернення Маріям», — Книга Чисел 12:15.

У цьому моменті бачимо сприйняття Марії народом як однієї з важливих лідерок з поміж трьох: Мойсея, Аарона і її, усвідомлення в ній не менш важливої ролі, адже весь цей народ, який щойно бачив чудо Господнє — перемогу над ворогом, чекає Марію і не йде без неї, не зважаючи на її тимчасову ізоляцію від них.

Мені на думку спадає історія “Тайри”, волонтерки Юлії Паєвської, яка починаючи з 2014 року стала польовим медиком “Майдану” і до повномасштабного вторгнення, поки не втрапила в полон, вона була добровольцем-парамедиком. Але її внесок ще з Майдану неймовірний, тож суспільство, ані на хвилинку не забувало і чекало, докладало зусиль, аби визволити жінку з полону. І таких прикладів безліч, одні гучніші, інші тихіше проходять повз нас, але ми маємо приклади жінок, які посприяли, спонукали зародженню волонтерства, приклади жертовності заради народу і перемоги, приклади жінок, які рятуючи чужих дітей, йшли на ризик.

Історія Рут

Ця історія про жіночу солідарність, про жінок-біженок, про беззаконня і те, як особистий приклад може бути вирішальним поступом до перемоги над обставинами. Звісно, в Старому Завіті є безліч історій, коли жінки змагались між собою і часом далеко не благородними способами. Ця історія інакша — Рута була моавітянкою, яка, залишивши свій рідний край і богів свого народу, пішла в Ізраїль, де її походження було поза законом.

Але повернімося до початку. Коли в Ізраїлі був голод, Ноомі (згодом свекруха нашої героїні) разом зі своїм чоловіком і двома синами переселилася до моавського краю. Її сини одружилися з жінками моавітянками, яких звали Рут і Орпа. На жаль, Ноомі та її невістки стали вдовами. Тож, аби уникнути голоду, жінки вирішують повернутись в Ізраїль. Вони стають фактично біженками.

Ноомі просить невісток не йти з нею, а вертатись до своїх родин, бо не хоче бути тягарем для них, але Рут, одна із невісток, приймає рішення залишатись поряд зі свекрухою і не бажає покидати її напризволяще: «Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди, бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою», — (Рути 1:16-17).

Рут надзвичайно любила свою свекруху Ноомі, а ще вона була дуже рішучою, наполегливою і сміливою жінкою. Обидві жінки йдуть до Вифлеєму, де залишаються жити. Рут робила все, що могла (іноді навіть на межі своїх сил), щоб подбати про тих, з ким звів її Бог, часом це були надзусилля і фізичні, й емоційні. Окрім того, Рут бере на себе справи із забезпеченням себе і Ноомі, виявляючи повагу до свекрухи, як до жінки старшої за віком, а відповідно і правом приймати рішення, тож просить дозволу «збирати колоски», тобто працювати в полі. Її працьовитість вражає навіть слуг чоловіка, на якого вона працює.

Хоча Рута і була чужинкою в Ізраїлі, моавітянкою по крові, але за покликом серця вона шанувала Бога: «Твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом» (Рути 1:16).

Хоч законом заборонено моавитян приймати до ізраїльського суспільства, та наполегливість Рути і її щирість змінюють порядок речей. Віра Рут в Господа фактично привела до того, що народ, в якому вона була чужинкою, прийняв її. Щирість Рути та правдивість подарувала їй кохання — Бог звів її з чоловіком на ім'я Боаз, і вони зачали дитину, яка стала частиною родоводу Ісуса, Спасителя світу.Рут показала приклад жіночої солідарності і вміння долати етнічні стереотипи своїм прикладом любові і жертовності, що захоплює, особливо враховуючи тодішні місцеві закони.

Дозволю собі рефлексію на те, скільки українських жінок опинились в цей час війни на чужині, і ми чуємо про багато прикладів схожого жіночого лідерства-солідарності, взаємопідтримки, коли жінки організовують цілі центри підтримки біженок з України, сприяють адаптації, працевлаштуванню, промоції України та волонтерству для наших захисників. Звісно ці історії вже в дещо іншому історичному вимірі, але вони, як і історія Рути, надихають.

Історія Девори

Девора була пророчицею Бога і передавала Його волю ізраїльському народу. Бог послуговувався нею, щоб розв'язувати проблеми, які виникали між ізраїльтянами.

Це насправді почесна роль для жінки і в історичному, і в біблійному контексті, хоча Девора не єдина жінка, якій Господь довірив важливу місію і про яку є згадки у Святому Письмі.

Ось що каже Біблія про неї:

«А Девора пророчиця, жінка Лаппідота, вона судила Ізраїля того часу. І сиділа вона під Девориною Пальмою, між Рамою та між Бет-Елом в Єфремових горах, а Ізраїлеві сини приходили до неї на суд. І вона послала й покликала Барака, Авіноамового сина, з Кедешу Нефталимового. І сказала до нього: Ось наказав Господь, Бог Ізраїлів: Іди, зійдеш на гору фавор, і візьмеш з собою десять тисяч чоловіка з синів Нефталимових та з синів Завулонових. А я приведу до тебе, до Кішонської долини, Сісеру, начальника Явінового війська, і колесниці його, і натовп його, та й дам його в твою руку. І сказав до неї Барак: Якщо ти підеш зо мною, то піду, а якщо не підеш зо мною, не піду. А вона відказала: Піти піду з тобою, тільки не буде твоя слава на тій дорозі, якою ти підеш, бо в руку жінки Господь передасть Сісеру. І встала Девора, і пішла з Бараком до Кедешу», — Суддів 4:4-10

У своєму пророцтві Девора говорить не тільки про себе, а й про іншу жінку. Але про це згодом.

На Деворі лежить чимала відповідальність — вона зібрала 10 000-не військо, котрому доведеться виступити проти не менш потужного ворога. І все це військо на полі бою завдяки їй, адже Бог сказав їй фактично розпочати війну проти гнобителя народу. І її народ перемагає, оспівуючи перемогу, вона оспівує Господа:

«І співала Девоора й Бара́к, син Авіноамів, того дня, говорячи: „Що в Ізраїлі закнязюва́ли князі́, що наро́д себе же́ртвувати став, — поблагослові́те ви Господа! Почуйте, царі, уші наставте, князі: я — Господе́ві я буду співати, виспі́вувати буду Господа, Бога Ізраїля!», — Суддів 5:1-3.

У цій історії є ще одна жінка — Яїл — дружина кенеянина Хевера. В Обіцяній землі вони мешкали в юдейській пустелі на південь від Арад. Сісер — гнобитель «Божого народу», проти якого Девора скликала військо. Після поразки він сховався в наметі Хевера.

Яїл звісно усвідомлювала, яким жорстоким було панування Сісера (і ханаанеян в цілому), тож перед нею повстав вибір: позбавити народ правління цього тирана чи ні. Вона зробила вибір і в такий спосіб фактично здійснила пророцтво Девори:

«І взяла́ Яїл, жінка Хеверова, наме́тового кілка́, і взяла́ в свою руку молотка́, і підійшла тихо до нього, та й всадила того кілка́ в його скро́ню, аж у землю. А він спав, зму́чений, — і він помер», — Девора 21.

Вона, маючи в собі цю віру в Господа, не побоялась стати “Матір'ю Ізраїлю” і фактично привести ціле військо народу, який десятками років жив під гнітом ворога, у бій. Ми бачимо, що в Біблії зазвичай воїни — чоловіки, військове керівництво — чоловіки, але тут у прикладі Девори маємо дуже нетиповий випадок, коли Бог довіряє жінці, ба навіть двом жінкам, стратегічне військове завдання: згуртувати військо, переконати в успішності Божого задуму — дати знання і віру як цей бій буде втілено і провести до перемоги.

Навіть сьогодні, понад дві тисячі років після тих подій, жінки потерпають від несправедливості і чисельних стереотипів. Що вже говорити про ті часи, про які йдеться в Старому Завіті. Але історія Девори — це історія, коли Бог покладає на жінку важливу місію, виявляє свою ласку і особливу довіру.

Зараз, в час нашої боротьби проти окупанта, десятки тисяч жінок зі зброєю в руках поряд з чоловіками стоять на лініях вогню, виконують військові завдання в лавах ЗСУ та силах Територіальної оборони. Що є спільним у цих історіях — те, що всі ці жінки проявили неймовірну віру, любов, силу характеру і вплинули на суспільні зміни та окремі доленосні рішення. Попри складні виклики, стереотипи, закони і неприйняття, їм вдалося здійснити і втілити Божий задум, змінюючи обставини та суспільний лад навколо себе.

Читайте також
Стиль життя «Де твій Бог?», або Як військовий капелан харківського шпиталю рятує від відчаю важкопоранених бійців
09 червня, 09:05
Стиль життя «Сим знаком переможеш»: ікона як спосіб поєднання минулого й сьогодення
09 червня, 12:15
Стиль життя "50 пташок на 50 років": монахиня УГКЦ організувала збір допомоги для ЗСУ
09 червня, 18:20
Стиль життя Покотилівська молодіжна спільнота УГКЦ: у планах велика робота на деокупованих територіях
09 червня, 16:30