«Італійський» дворик, орган та старовинні підземелля – що приховує костел на Театральній у Житомирі. Фотоекскурсія
“Я настоятелем від вересня, тож історію костелу вивчив детально, але ще не досконально. Коли вивчав - побачив, що в інтернеті та відкритих джерелах є досить багато неточностей. Навіть про святого Йоана з Дуклі, який пов’язаний з цим храмом.
Коли король Польщі Зигмунд (а Житомир якийсь час був під Польщею) у 1761 році запросив орден францисканців сюди працювати, спочатку їм збудували монастир і дерев’яний храм. Дерев’яний храм згорів, а на його місці за чотири роки звели цей храм, який ми бачимо зараз, і освятили його у 1842 році. У відбудованому храмі францисканці прослужили два роки. У 1844 році францисканців попросили залишити монастир, і сюди перевели семінарію. Єпископ зробив це тому, що відбувалася касата монастирів за часів російського царя. Тобто, закривали монастирі і робили у них щось світське. Єпископ взнав це напередодні, і, щоб не закрили цей храм, сюди перевезли семінарію. Добудували “крило” і там вчилися семінаристи до 1917 року. Тут навчалися визначні особи, святі церкви католицької.
У 1917 році приходять “совєти”, все закривають і перелаштовують. Перед Другою світовою війною тут роблять кінотеатр, башту розбирають. Навколо зробили стіну з багатоповерхових будинків, щоб закрити храм. Колись вхід храм був з іншого боку.
Потім тут робили і обласну філармонію, й обласний будинок народної творчості, і відділ природи краєзнавчого музею. Віруючі люди з кінця 80-х років, коли стало меншим переслідування віруючих, просили, щоб цей храм повернули. Він був пустий, в аварійному стані, дах завалювався, і була загроза завалитися будівлі. Її навіть хотіли знести, але, оскільки люди просили, храм повернули. Але так як вихід з храму вже забудували багатоповерхівками, при відбудові довелося “розвернути” його навпаки. Там, де був вівтар - зробили вихід і хори, зробили вихід на Театральну. А келії монастиря фактично до 2006 року використовувалися як обласний військомат. У 2006 році повернули повністю весь монастир. Люди, віряни, перекривали вулиці, тоді влада відреагувала і повернула. Ось така сумна історія цього храму”, - розповідає отець Петро Новосельський.
На другому поверсі храму розташовані хори та орган.
“Зараз тут більш сучасний орган. Старі органи були розібрані. Частину з деталей забрали у Кафедральний храм святої Софії, щоб поремонтувати орган. А в середині 2000-х з Німеччини привезли цей орган. Зараз він працює, але потребує декорування”, - розповідає настоятель.
Парафія костелу - одна з найбільших у Житомирі, і, можна сказати, одна з найбільших в Україні - налічує понад дві тисячі людей. Тут і надалі працюють Брати менші францисканці. Кожного дня тут проводять святі месси, є уроки релігії для різних вікових категорій, існує чотири хори: дитячий, молодіжний, старшого віку і екуменічний - це коли люди православного і католицького віросповідання співають разом. При парафії існує бібліотека Святих Кирила і Мефодія, де знаходяться книги не тільки релігійної тематики.
Внутрішній дворик костелу схожий на середньовічну Італію. А під храмом та під старим монастирем знаходяться загадкові підземелля. Вони збудовані так, що тут тримається стала температура. За радянських часів ці підземелля були “модифіковані”, що повпливало на міцність конструкцій храму та на мікроклімат у підземеллях. Ймовірно, колись вони були пов’язані між собою, а вихід з них був далеко за межі монастиря - до Тетерева, проте зараз вони частково засипані і зруйновані. З часом через руйнування та “модифікації” у підземелля стала підступати вода, тож там поставили насос, щоб її відкачувати.
Пан Антон працює тут більше 30-ти років. Він розповідає, що раніше підземелля перероблювали на тир, а за часів Горбачова, під час “сухого закону”, тут влаштовували “пікніки”. Деякі кімнати та ходи ще при “совєтах” закидали землею. Чоловіки припускають, що тут колись могли влаштовувати допити, як було у подібному підвальному приміщенні храму у Полонному.
