Created with Sketch.

Йоан Дамаскин — покровитель диваків

14.06.2023, 19:08

Йоан з Дамаску — один з найвідоміших письменників та "вчителів Церкви". З його творами знайомі навіть ті, хто ходить до церкви тільки раз на рік, бо Йоан написав загальновідомі Пасхальні піснеспіви.

Тільки от що ми знаємо про самого Йоана? Якщо коротко — дуже багато міфів і дуже мало фактів. Найбільшим з міфів є те, що Йоан більшу частину свого життя прожив в Лаврі Святого Сави (місці відомому на той час своїми антиінтелектуальними настроями). Тому й існує уявлення про Йоана як про типового "строгого монаха, що жив собі в затворі й писав праці".

Сьогодні ж, завдяки чудовій статті Олександра Петринка в новому випуску Наукових Записок УКУ можна нарешті пізнати наближену до реальності біографію Йоана Дамаскина: єрусалимського "професора", патріаршого рефрента, й завсідника найбільшої бібліотеки Єрусалиму.

Та стаття Петринка влучає в ціль значно крутішу, ніж опис біографії Дамаскина — автор розкриває те за що ж насправді найбільше шанували цього маститого вчителя, і в чому він неповторний до сьогодні.

І ні, відповідь не криється у вченні Дамаскина, бо тут він відомий як один з серйозних компіляторів попередників. Оригінальний, неповторний і шанований Йоан Дамаскин за свою поезію.

Знову таки, справа не в тому, що поезія Дамаскина особливо оригінальна за своїми богословськими думками, справа у поетичній майстерності автора, котрий жив і вчився при дворі арабського халіфа в Дамаску, де поезія була найвищим мистецтвом.

Поезія Дамаскина дуже різна, але вершиною його творчості вважались три ямбічні канони на Різдво, Богоявлення і Пятдесятницю.

Особливість цих піснеспівів в тому, що це експериментальна поезія створена найперше з огляду на форму, а не на зміст. Йоан Дамаскин постає як поет формаліст. Це означає, що він створює поезію ставлячи перед собою наперед неймовірно складні правила по кількості довгих і коротких голосних (щоб наслідувати Гомера), і так само дотримується кількості наголошених і ненаголошених складів (чого в часи Гомера не використовували).

Для того, щоб потягнути ці формальні правила, Йоану доводиться майже "створювати" нові слова складанки, вживати купу архаїзмів, робити нетипові скорочення, та неймовірно "закручувати" синтаксис фраз. Тому вже сучасники Дамаскина з трудом розуміли зміст тексту. Бо зміст був другорядний, порівняно з бажанням дотримати неймовірно складної форми.

Для мене питання, чи так аж варто молитись цими текстами в церкві (так-так, ви не помилились, оце во, цілком неперекладне на жодну мову, таки перекладається і благочестиві вірні, що прийшли на ранкову службу, можуть насолоджуватись експериментальною поезією віком понад тисячу років. Неповторною поезією, бо форму Дамаскина ніхто і ніколи не ризикнув наслідувати).

Та не питання для мене те, що це неймовірно цікаво і важливо, що Церква в певний період своєї історії могла доцінити такі речі. Йоана можна назвати церковним "покровителем" отих всіх дивних поетів і музикантів, котрі роблять якісь неймовірно складні і карколомні речі, не задля змісту і проповіді, а просто тому, що це цікаво. Звісно варто підкреслити, що він був глибоко церковний поет, але чи може зараз, поет котрий хотів би створити щось таке, реалізувати свій талант в церкві і бути доціненим?

Тому і така цінна стаття Олександра Петринка, що розкриває перед нами зовсім нешаблонний образ святого Йоана Дамаскина, і тому щиро тішусь, що маємо таке нарешті доступно і українською:

Статтю можна знайти за назвою: "Піснетворча майстерність Йоана Дамаскина на прикладі його ямбічного канону на Різдво Христове"

Читайте також