Капелан британського Мінфіну Марк Мейнелл: «Моє завдання бути поруч і бути доступним для всіх»

Марк Мейнелл в 1997 році став священиком у державній Англіканській церкві – або Церкві Англії, як її ще називають. З тих пір він служить у хрвмі All Souls Church, яка цікава у трьох аспектах. По-перше, її шпиль відомий кожному лондонцю. По-друге, це англіканська церква, що сповідує євангелічне богослов’я. По-третє, її називають «церквою ВВС», адже головний офіс британського суспільного мовника – просто через дорогу.

8 років тому, розповідає 46-річний Мейнелл, кілька християн-працівників Королівської Скарбниці (HM Treasury, тобто Міністерство фінансів Великої Британії), які відвідували його церкву, запросили чоловіка прийти та провести так звані carol service – різдвяні заходи за кілька тижнів до свята. «Однак впродовж приїзду мене весь час супроводжували, — каже він. — Звісно, це погіршувало якість служіння, бо неможливо було вести конфіденційні розмови».

Історія має продовження. Християни-працівники Скарбниці вирішили молитись за першого капелана своєї будівлі. Незважаючи на те що у Великій Британії офіційно розвинене капеланство у війську, лікарнях та в’язницях, англійський Мінфін був цього позбавлений.

Як і кожен працівник, щоби бути «своїм» у державній установі, Мейнелл впродовж 8 місяців проходив безпекову перевірку.

Наразі священик є неоплачуваним капеланом-волонтером у Королівській Скарбниці  та апараті прем’єр-міністра. Зустрічей із міністрами – не має, спілкується здебільшого із цивільними службовцями, зокрема, християнами.

— Поясніть, що саме ви робите на цивільній службі в якості капелана?

— Моя будівля знаходиться напроти парламенту на Парламентській площі. Вона була побудована, щоби нести функцію Міністерства фінансів усієї Британської імперії. І зараз вона має чимало урядових департаментів. І я є капеланом усієї інституції. Будь-яка особа, яка працює в ній, може зі мною зустрітись. Там я єдиний.

Механіка капеланства Мейнелла проста. 2-3 дні в місяць священик приходить в урядову будівлю і сідає у центральному ресторані. Втім, у вільному пересуванні та спілкуванні із будь-ким, йому ніхто не відмовляє.

До та під час його візиту у відомство на головній сторінці внутрішньої онлайн-мережі з’являється його обличчя із датами, місцями та годинами. «І люди можуть забронювати час для спілкування за чашкою кави чи будь-чого, — деталізує Мейнелл. — В мене немає приміщення, тому я сиджу у ресторані в центрі будівлі – зустрітись зі мною там можна завжди».

Англіканин розповідає, що чекає на співрозмовників з ранку до вечора. «І кожного разу без виключення мені телефонувала чи писала незнайома мені людина з проханням зустрітись та поговорити. Це не тільки християни: був один індус», — додає він.

Кілька років тому в величезну будівлю Королівської Скарбниці переїхали деякі департаменти Апарату прем’єр-міністра. Один з тамтешніх високопосадовців вирішив дізнатись, хто такий Мейнелл і чому цей священнослужитель вільно пересувається будівлею.

— Він світській, розумний і бездоганній у своїй роботі, — згадує ту зустріч Мейнелл. — Під час цього рандеву я збагнув, що він не міг зрозуміти роль капелана і, чесно кажучи, шукав приводу сказати мені «ні». Я йому сказав: «Слухайте, ви мені нічого не платите, це я оплачую вашу роботу своїми податками. Я тут для служіння вашим співробітникам – щоби вони краще робили свою роботу». Зрештою, чиновник сказав моєму служінню «так».

Будівничий довіри

— Про що ви спілкуєтесь з людьми? Наскільки вони відкриті з вами?

— Складно узагальнити. Я зрозумів, що людям потрібно мати конфіденційні розмови про складні рішення, однак вони з різних причин не можуть відкритись тим, хто є частиною системи. Однак вони не можуть говорити і з людьми поза системою. Я – своєрідний компроміс; я в будівлі, однак не пишу звіти про них. Я зберігаю таємницю, і це частина моєї відповідальності як служителя. Якщо хтось мене запитує, чи можна конфіденційно поговорити, я відповідаю: «Так, якщо ви не порушили закон». Я маю про це доповідати. Найчастіше люди прагнуть допомоги у вирішенні питання, як вкоріняти духовну дисципліну у їхнє професійне життя. Один із прикладів – британка походженням з Бангладешу. Розумна, ерудована християнка хотіла зі мною поговорити, як їй поводитись із власними амбіціями. Чи можна бути водночас амбіційним, скромним й благочестивим? Ми кілька разів спілкувались з нею про це. І, на моє переконання, саме тут я можу допомагати із подібними питаннями. Я не здивуюсь, якщо за 15 років побачу її на екрані ТБ.

Незважаючи на свій статус, капелан не вбраний у спеціальний священичий одяг. Після інтенсивних розмов із усіма зацікавленими особами Мейнелл вирішив відмовитись навіть від колоратки. З одного боку, каже він, якщо священик носить особливий одяг, його легко впізнати. Однак його зупинили два аргументи. «По-перше, моє обличчя є на першій сторінці внутрішньої системи, — стверджує він. — По-друге, я сиджу у публічному місці, і люди будуть боятись спілкуватись зі мною. «Він спілкується зі священиком, тобто в нього проблеми…». Я вбраний у костюм і виглядаю як держслужбовець».

Мейнелл вважає британське Міністерство фінансів – найбільш секулярним відомством країни. «Вони мають справу з грошима і конкретними питаннями, що рухають країною, — деталізує він. — Більшість людей вважає, що Бог тут ні до чого. Однак той факт, що я перебуваю у тій будівлі і доступний для спілкування, свідчить про те, що Бог має місце і тут.

Хтось описав капеланство як «вірну присутність». Іншими словами, ти знайомий людям і водночас намагаєшся бути вірним Богу та Євангелії. І, коли люди хочуть, спілкуєшся. Я на їхній території. Я доступний. Зрештою, йдеться про відносини, побудову дружби й довіри».

Капелан може згадати й про свої досягнення. Мовляв, після зустрічей із ним деякі християни-держслужбовці стали сміливими і почали говорити іншим, що вони віруючі. «Деякі із них мовчали 15-20 років; вони розділяли Бога на вихідних і на роботі».

А коли 11 листопада минулого року деякі працівники Скарбниці підняли дискусію про відзначення в будівлі Дня примирення (Armistice Day) у Першій світовій війні, першому, кому запропонували вести офіційну церемонію, був Мейнелл. Він з гордістю демонструє світлини з події.

— Чи відрізнявся тон ваших пасторських розмов після оголошення результатів референдуму по «Брексіту»?

— Наступного дня після оголошення я був у будівлі. Навколо ходили шоковані люди. Вони не могли повірити, що це сталось. Особисто я був приголомшений голосуванням не лише через вплив на Королівство, але й на світ. Бо якщо Велика Британія виходить з ЄС, то навіщо, приміром, Франції там лишатись, а балканським країнам – приєднуватись? «Брексіт» – це мить крайнього національного егоїзму. Змінилося відношення людей до інших, тих, хто не підтримує їхню точку зору: воно стало більш ворожим. Я це відчув під час спілкування. В нашій церкві є люди 65 національностей. В мене є друзі з Центральної Європи, які тепер кажуть: «Вперше за 16 років я бачу, що мене тут не приймають». І це у Лондоні, що переважно проголосував за stay.

На запитання, чи запрошує капелан співрозмовників до своєї церкви, він відповідає неконкретно: «Час від часу. Я не вбачаю у цьому свого обов’язку. Я не несу прапора своєї конгрегації, я тримаю прапор Царства. Якщо люди питають, я запрошую. Однак тут треба бути обережним: я капелан не тільки християн, але й усіх. Якщо зі мною захоче поспілкуватись атеїст чи буддист, я буду в захваті. Якщо вони захочуть поговорити зі своїми авторитетами, мій обов’язок – зв’язати їх».

Похвала Гітченсу

Коли із капеланом ніхто не спілкується, той користується вільним Wi-Fi і займається письменницькою працею. Лише рік тому він видав дві апологетичні книжки: What Makes Us Human? («Що робить нас людьми?», надрукована в Англії) та A Wilderness of Mirrors: Trusting Again in a Cynical World («Пустеля дзеркал: Побудова довіри у цинічному світі», надрукована в США). Крім того, Мейнелл не припиняє курувати європейсько-карибський відділ Langham Partnership. Це британська християнська фундація, яка спеціалізується на розвитку біблійної проповіді, виданні серйозної літератури та підтримці науковців-християн.

— Велика Британія зараз на передовій лінії конфлікту із християнством. Зокрема, у серпні один з законопроектів пропонував вважати «екстремізм» «активною опозицією фундаментальним британським цінностям», зокрема, й лояльність до ЛГБТ, яка не притаманна частині церкви. Який наразі status quo в цій сфері?

— Ми зараз в середині битви, адже різні люди тягнуть одіяло в різні боки. Консервативний уряд буде, можливо, більш лояльним релігійним цінностям, аніж лейбористський. Однак гарантій немає. У Великій Британії спостерігається зіткнення прав різних груп. І ніхто не знає, як з цим впоратись. Є права меншин (расових, релігійних, сексуальних), є права свободи сумління, висловлювань та віросповідання. І питання прав геїв – найбільш дискусійне.

Наприкінці жовтня 2008 року на шпальтах британських ЗМІ красувались червоні автобуси. На правому боці останніх було написано: «Імовірно, Бога не існує. Тепер припиніть хвилюватись й насолоджуйтесь життям».

Спонсорами доволі дотепної кампанії виступили Британська гуманістична асоціація та вчений-атеїст Річард Докінз. Разомом із С. Херрісом, К. Гітченсом та Д. Деннетом він представляє так званий «новий атеїзм». На думку Мейнелла, це явище «поступово щезає».

«Більшість людей не можуть дочекатись моменту, коли ті замовкнуть, адже британці вірять у духовний світ, але дуже абстрактний, — каже капелан, який поважає К. Гітченса і не надто – Р. Докінза. — На їхню думку, «нові атеїсти» зайшли надто далеко».

Те, що «нові атеїсти» теж переживають проблему «пророка у своїй батьківщині», доводить той факт, що в К. Гітченса є брат Пітер – християнин і консервативний автор.

— Ваша відповідь на «новий атеїзм» та агресивний секуляризм.

— «Нові атеїсти» скоїли великий гріх редукціонізму, тобто звели духовну реальність до старої наукової матеріалістичної помилки. Однак життя значно складніше за це. Підсумую: найголовніший виклик для будь-кого, хто вірить у Бога, — це страждання; найголовніший виклик для атеїста – це наявність краси. Чому в світі ми вбачаємо красу? Чому насолоджуємось заходом сонця? Чому це на нас так впливає? І, на мою думку, К. Гітченс це усвідомлює і визнає красу, якою ми насолоджуємось. І це проблема для його світогляду. Однак, якщо ви вірите у Бога, доволі складно пояснити проблему страждань. Зрештою, це зворотній бік тієї самої монети.

Біблія, супергерої та ЛГБТ

— Як церкви відповідають на виклик ЛГБТ? Я цілком розумію, що саме це питання розкололо Церкву Англії.

— І буде ще гірше. В наступні кілька місяців відбудуться дебати, які, можливо, завершаться церковним розколом. Наразі моя церква іде по канату: з одного боку, треба дотримуватись біблійної істини та поглядів церкви, що не змінювались впродовж двох тисяч років; з іншого боку, церква дійсно жахливо поводилась із людьми, що належали до спільноти ЛГБТ. Є багато у чому каятись. На моє переконання, дуже складно сказати людям: «Я не погоджуюсь із вашим способом життя, однак я вас люблю». Гей-рух втім намагається вштовхнути все це у чорно-біле світосприйняття. Тобто, «якщо ви зі мною не погоджуєтесь, ви мене ненавидите». Ми маємо відповісти, що це не так. Незгода не означає ненависті і означає повагу. І якщо ви не згодні зі мною, ви маєте і мене поважати. Треба довести своє вміння любити «інших». Однак це украй складно, коли ці «інші» є членами церкви. Як служитель, я їх любив і не погоджувався із ними.

Спілкуючись про Церкву Англії та ЛГБТ, Мейнелл повертається обличчям до соціології і стверджує, що британці широко приймають й навіть схвалюють гей-шлюби. Компанія Pew Research Center підтверджує цю думку цифрами: станом на 2014 рік 76% мешканців Туманного Альбіону позитивно сприймають ЛГБТ, 18% — негативно. Відповідно, каже капелан, християни, меншість у 66-мільйонній державі (англікан де-факто до мільйона) не можуть заперечити таку тенденцію і змусити інших дотримуватись протилежного погляду на гомосексуальні стосунки. «Так не працює сучасна демократія. Я розумію, навіщо дозволений гей-шлюб, однак не змушуйте мене, священнослужителя, укладати ці шлюби! – закликає співбесідник. – Наразі я можу відмовитись, адже у момент зміни законодавства державній Церкві Англії надали право не реєструвати подібні шлюби. Однак все може змінитись».

Біблія – священна книга, які свідчить на користь гетеросексуальних взаємин – у Великій Британії не читається. ЗМІ її цитують зрідка – каже Мейнелл. Він згадує, як 20 років тому британські вчені (справжні) провели дослідження з-поміж освічених студентів університетів. Понад половина з останніх не знали, що в Новому Заповіті є 4 Євангелії. «Здебільшого медіа пишуть про Біблію у стилі «Писання – частина нашої історії, Шекспіра без неї не зрозуміти, тому читайте Біблію. Як пам’ятник культурної спадщини. Особливо Версію короля Якова».

Розуміючи це, Мейнелл під час своїх бесід у Королівській Скарбниці нерідко використовує звичайну Біблію з власними нотатками у неї. Таким чином він зазначає, що не боїться виносити Писання на публіку та спілкуватись стосовно її змісту. «Однак я усвідомлюю, як божевільно все це виглядає», — зізнається він.

Спілкувався Олексій ГОРДЄЄВ