Капелани в законі. Яким статусом держава наділить військових священників

Інститут військового капеланства в Україні існує з грудня 2016 року. Саме на третій рік російської агресії уряд в особі міністра оборони своїм наказом визначив структуру, основні завдання та порядок діяльності служби військового духовенства. Насправді ґрунт для запровадження капеланства в армії був закладений ще в 2009 році, коли було створено Раду у справах душпастирської опіки при Мінобороні. З початком активних бойових дій на Донбасі питання необхідності присутності священників серед військових, м’яко кажучи, актуалізувалося.

Наразі військові капелани мають цікавий статус: з одного боку, вони є «працівниками» Збройних сил, з іншого – належать до конфесії, яка делегувала їх на посади капеланів. Певну невизначеність з правовим статусом капеланів намагалась вирішити Верховна Рада: в її стінах зареєстровано кілька законопроєктів на цю тему. В 2019 році один з них – № 10244-1 – було навіть прийнято в першому читанні, але подальший розгляд було відкладено.

В парламенті вже цього скликання був зареєстрований проєкт про військове капеланство авторства депутатів Сергія Шахова (група «Довіра») та Михайла Волинця («Батьківщина»), втім після низки критичних зауважень його було відкликано. Зараз робоча група при парламентському комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки обговорює черговий проєкт на цю тему. Досить широке представництво учасників обговорення дає сподівання, що цього разу вдасться вийти на варіант, який влаштує всіх.

Військовий капелан Української греко-католицької церкви Андрій Зелінський, що входить до цієї робочої групи, розповів «Главкому», чого саме не вистачає капеланам в їхній роботі та чому бійцям на фронті важче, коли «зброя мовчить».

«Без закону про військове капеланство капелан обмежений у своїй місії»

Хто, власне, з зацікавлених осіб входить до робочої групи, що напрацьовує проєкт про військове капеланство?

Представники тих церков, чиї священнослужителі здійснюють капеланське служіння на штатних посадах в ЗСУ, Національній гвардії, Державній прикордонній службі та представники відповідних силових структур, юристи, фахівці з питань персоналу в ЗСУ, представники Міноборони, Генштабу тощо. Тобто вперше за понад десятиліття (відколи я також причетний до цього процесу) настільки масштабно підійшли до вирішення цього питання. Раніше це були якісь поодинокі ініціативи окремих церков чи окремих силових структур. Ми щиро сподіваємось, що цього разу таки вдасться і зареєструвати законопроєкт і отримати підтримку з боку народних обранців. Адже вперше в історії незалежної України до групи увійшли всі причетні до військового душпастирства.

Чого не вистачає зараз інституту капеланів, що треба урегульовувати на законодавчому рівні?

Починаючи з 2016 року, коли наказом Міноборони №685 затверджене Положення про службу військового духовенства в Збройних силах, в Україні з’явилася посада військового священника (капелана). Йдеться про цивільну посаду працівника відповідних силових структур, який покликаний здійснювати задоволення духовно-релігійних потреб особового складу та членів їх сімей. Таким чином, можемо говорити про організацію професійного військового капеланства відповідно до стандартів країн Північноатлантичного альянсу. У США, скажімо, воно існує вже понад 200 років. Відповідно, користь військового капелана, що турбується про душу військовика та його внутрішній світ, підтверджена уже віковим досвідом у передових арміях світу.

Але дуже важливим є питання регулювання процесу задоволення духовно-релігійних потреб на законодавчому рівні. Бо одного лише наказу міністра оборони, яким затверджується положення про службу військового духовенства, недостатньо. Скажімо, логіка передбачала, що військові капелани мають бути безпосередньо з особовим складом, поруч з українським воїном. І не має значення, чи ми говоримо про мирне повсякдення, чи про перебування поруч з воїном на лінії фронту, де потреби у духовному супроводі, звичайно, вищі. Війни розпочинаються і закінчуються, але військо залишається, а військовій службі завжди притаманний високий рівень стресу. Відповідно, духовний супровід – це те, що дозволяє здолати першого і основного противника кожного воїна – стрес, побачити сенс у тому, що людина робить, запобігти розвитку посттравматичних стресових розладів, сприяти реабілітації, а згодом ресоціалізації, реадаптації ветерана до суспільства.

Без закону про військове капеланство, керуючись лише сьогоднішнім положенням, капелан значно обмежений у здійсненні своєї місії. Оскільки, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, військові капелани залишаються некомбатантами, їм заборонено використовувати зброю, і капелан, коли потрапляє на лінію зіткнення, сьогодні є абсолютно незахищеним. Ба більше, у випадку поранення ніхто не зобов’язаний надавати йому підтримку, медичне забезпечення. Тому йдеться про низку питань, які не можна врегулювати на іншому рівні, окрім законодавчого.

Хто зараз є безпосереднім начальником капелана і хто платить йому гроші за роботу?

Станом на сьогодні військовий капелан діє на основі трудового договору як цивільний працівник ЗСУ і відповідно до цього договору Збройні сили оплачують його працю. Звичайно, у підрозділі увесь особовий склад перебуває у підпорядкуванні командира підрозділу, капелан також. Однак капелан залишається священнослужителем і діє відповідно до вимог тієї церкви, конфесії чи релігійної організації, до якої він належить і яку представляє у ЗСУ.

Тут треба диференціювати: капелан може діяти як священнослужитель виключно у рамках тих компетенцій, які йому надає його конфесія. Поза тим, як капелан, він покликаний не лише до душпастирської опіки, але також до релігійно-просвітницької роботи, до соціально-доброчинної діяльності та до консультування командування з питань релігійної ситуації. Ці три види діяльності не можуть мати якоїсь конфесійної приналежності, вони лише вимагають фахової компетентної особистості. Це, зокрема, означає здатність почути, підтримати, допомогти людині розібратися з власними проблемами, підтримати його родину. І це вже у значний спосіб допоможе йому ефективніше діяти навіть в районі виконання бойових завдань.

А от щодо свого релігійного походження наші капелани станом на сьогодні залишаються священнослужителями власних церков і конфесій, тому, наприклад, жоден православний священник не зможе здійснювати обрядів, які передбачені для мусульман, як імам не зможе здійснювати християнських богослужінь.

Капелани в цьому законопроєкті вимагають для себе переводу з нинішнього цивільного статусу до статусу військовослужбовців. Що це змінить?

У світі існують різні моделі військового капеланства. Скажімо, в арміях США, Канади, Великої Британії традиційно військові капелани є офіцерами збройних сил чи відповідно інших військових формувань, тобто військовослужбовцями. Чотири основні функції капелана, про які я вже згадував, можна ефективно виконати за умов усіх можливостей, які капеланові надає статус військовослужбовця. Насамперед, ми говоримо про ефективність місії, аби капелан міг дистанціюватися від інших питань, бути повністю на забезпеченні держави, відповідно, у військах. Зараз більшості країн притаманна змішана модель – тобто за наявності капеланів-військовослужбовців є й цивільні священики, що можуть обіймати посади військових капеланів.

Але тут виникає ціла низка питань, адже ми живемо у світській державі. Відповідно до Конституції України, церква і держава розділені. У пострадянському просторі притаманно інтерпретувати цю статтю так, що військове капеланство, як таке не можливе, бо держава не може оплачувати релігійні послуги. У більшості світських держав, демократіях значно старших і більш досвідчених, аніж українська, схожа норма інтерпретується із зовсім іншими акцентами. Пріоритетом визначається організація процесу, що забезпечує одне із базових прав людини і конституційне право громадян на свободу світогляду та віровизнання. Тому держава, не маючи права надавати релігійні послуги, не має права також і позбавити людей таких базових людських прав, які чітко гарантуються Конституції України. Тож цей закон має запропонувати механізми нормативного врегулювання цілого процесу забезпечення конституційної норми про право людини на свободу совісті та віросповідання. При цьому держава не приймає на себе функцій церков, вона лише створює можливості реалізації гарантованих Конституцією прав людини в українському війську.

«Найбільше військовослужбовців себе позиціонують вірянами ПЦУ»

Яка зараз середня зарплата капеланів?

Заробітна платня залежить від того, у якому підрозділі якого виду, роду, військ здійснює своє служіння військовий капелан, від розташування його підрозділу по відношенню до лінії зіткнення в районі виконання завдань за призначенням. Важко визначити середню.

До кого за допомогою можуть звернутися самі капелани, якщо самі вони не витримують психологічний тиск?

Взагалі капеланське служіння – це служіння церкви у війську на відповідно визначених законом умовах. Тож капелан завжди належить до якоїсь церковної спільноти, має власного наставника у церкві, свого єпископа. У кожній церкві існує також власна спільнота капеланів та структура, що безпосередньо відповідає за цей напрям служіння. Церква є відповідальною за духовну формацію та освіту, вишкіл, відповідний рівень компетентності військового капелана як особи духовної. Відповідно, це те місце, куди капелани звертаються, коли в них виникають якісь потреби.

А скільки взагалі зараз в Україні капеланів різних конфесій? З урахуванням того, що прийнятий Верховною Радою закон забороняє займатися цією діяльністю священникам УПЦ МП.

Ми говоримо і про капеланів ЗСУ, і Нацгвардії, і про ДПСУ. Кожна структура має власну статистику, і кожна церква також має власну статистику. Найбільше військовослужбовців себе позиціонують вірянами ПЦУ, тому, звичайно, саме ця церква має найбільшу кількість військових капеланів. Наступними за кількістю ідуть представники УГКЦ і різних протестантських спільнот.

Військові у разі необхідності безпосередньо звертаються за допомогою до капеланів чи існує якась більш складна процедура?

Є дуже різні формати, все залежить від особистості. Комусь, може, наболіло і він шукає підтримки, інколи командири звертаються з проханням провести бесіду з їхнім підлеглим. Варто зазначити, що капеланська діяльність здійснюється на принципі добровільної участі військовослужбовця у цьому процесі. Ніхто не може змусити його брати участь у певних релігійних дійствах, обрядах. Однак, капелан у підрозділі має подбати про те, щоб військовослужбовці завжди мали до нього доступ.

А взагалі військове керівництво на місцях розуміє важливість інституту капеланства чи вважає його чимось нав’язаним та непотрібним?

Для офіцерів, сформованих у радянський час, які ціле життя мислили без таких категорій, капелан у кращому випадку – це якийсь аналог замполіта або пропагандиста. І це точно не збігається з позицією жодної церкви. Але у ЗСУ, як і в інших військових формуваннях, є велика кількість віруючих людей, які шукають глибших сенсів у своїй службі та вважають за доцільну участь військового капелана у їхній місії. Гасло військового капелана – «бути поруч», а форми допомоги і підтримки військовослужбовців не є універсальними. Військовослужбовець самостійно визначає власні потреби чи пріоритети і потім діє відповідно.

«У РФ військові капелани виконують радше функцію ідеологів-пропагандистів»

З огляду на те, що війна давно перетворилася в «окопну», а країна трохи про неї підзабула, як змінилися настрої військових?

Значно легше знайти сенс у тому, що робить військовослужбовець, коли він на лінії зіткнення захищає свою країну, коли доводиться приймати атаки, виходи ДРГ… Коли ти розумієш, що захищаєш щодня під артобстрілами свою країну, тоді легше побачити сенс усіх можливих викликів і випробувань. Значно важче усвідомлювати, що ти захищаєш своїх рідних та власну країну, коли тобі доводиться просто сидіти в окопі. Це – психологічний фактор. І пошук сенсу, смислу, свого призначення в цій ситуації – один із важливих духовних запитів, на які капелани мали б допомогти знаходити відповіді.

І як саме капелани допомагають знайти мотивацію в цій ситуації?

Не існує єдиного універсального підходу. Існує низка можливих заходів, насамперед, спроба проаналізувати ситуацію категоріями віри: це те, що дозволяє людині обґрунтувати собі свою діяльність, якось впорядкувати себе, визначити певні етичні норми, принципи власної діяльності. Аби виникло усвідомлення того, що ти більше, аніж просто виконуєш поставлені завдання, а що, виконуючи ці завдання, захищаєш життя і можливість виживання для цілої нації, цілого народу, держави і кожного окремого українця.

З якими проблемами військові частіше за все звертаються до капеланів?

Збройні сили – це інститут, що чітко відображає ситуацію в українському суспільстві. Військових на лінії фронту хвилюють ті самі проблеми, які турбують українців у мирному повсякденні у їхніх містах і селах. Це і негаразди у родині, і звичайні виклики в особистому житті.

А стосунки в армійському колективі?

Звичайно, і стосунки у підрозділі, конфліктні ситуації, які можуть трапитися. Тут потрібна здатність капелана бути тим, хто здатен запропонувати механізми примирення. Є багато таких шпарин у відносинах, які у формальний спосіб не нормалізувати.

У жінок-військовослужбовців є якісь особливі запити?

А як відрізняється військова служба жінки від чоловіка? Відмінностей не існує.

Чи є люди, які виконують функції капеланів, «з того боку» фронту?

Якщо ми говоримо про збройні сили РФ, то інститут військового капеланства офіційно у них існував за багато років до того, як у нас в уряді почали про це говорити. А говорити у нас розпочали лише з початком бойових дій. Щоправда, в РФ військові капелани виконують радше функцію ідеологів-пропагандистів, від якої ми маємо всіляко дистанціюватися. Боронь Боже, аби такий інститут з’явився в ЗСУ. На тимчасово окупованих територіях, звичайно, важко говорити про формальний інститут капеланства, але точно відомо про діяльність священнослужителів РПЦ чи УПЦ МП серед незаконних збройних формувань. Прикладів цього в «ютубі» можна знайти достатньо.

Чим найбільше запам’ятався для вас і ваших колег рік, що минув?

І українське військо, і військові капелани точно так, як і цілий світ, зустрілися з серйозною новою загрозою – коронавірусом. Відповідно, значна частина цього року пішла на те, аби оговтатись від несподіванки. Але своєї служби наші капелани не залишили. Адже завжди «бути поруч» зі своїми побратимами – то особливе покликання.

Павло Вуєць