Про тяглість традицій і працю сучасних капеланів Радіо Свобода розповідає митрополит ПЦУ Іоан (Яременко)
В усі часи священики підтримували воїнів, благословляли бійців на військову звитягу, возили по місцях боїв ікони, пыдтримували поранених та знедолених. Традицію капеланства – душпастирського служіння воїнам – має й Православна церква України (ПЦУ). Про тяглість традицій і працю сучасних капеланів Радіо Свобода розповідає Голова синодального управління військового духовенства Православної церкви України, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан.
– З часів великого князя Костянтина, який фактично перетворив Римську імперію на християнську державу, священики супроводжували військо. З історичних джерел відомо, що у війську Костянтина були священики, які звершували службу Божу для вояків. Так само, нам відомо, що князь Володимир Великий, очільник Київської Русі, який ініціював хрещення народу своєї держави, до свого війська брав священиків, які брали участь як капелани в усіх Володимирових походах.
– В яких джерелах можна знайти інформацію про той період?
– Інформація про військових священиків простежується у літописах, різних хроніках. Так само, у письмових історичних пам’ятках різних європейських авторів можна знайти цікаву інформацію про капеланів, котрі служили у козацькому війську у добу Запорізької Січі. Капеланство було присутнім і відігравало чималу роль в УПА, взагалі у добу Другої світової війни.
– Чи відрізняються завдання капеланів, наприклад, доби УПА і сьогодення?
– Дивіться, і тоді і зараз маємо наступну ситуацію: народ України, котрий має потужних ворогів, потребує допомоги Божої. І наші військові священики служать справі спасіння свого народу, допомагаючи духовно нашому війську. Так було під час Революції гідності, так є з перших днів гібридної війни, що її розпочала Росія проти України більш як п’ять років тому. Капелани підтримують і воїнів, і їхні родини, коли у тому є потреба.
– Які головні душпастирські функції виконують капелани?
– Головна функція – це закликання Божої допомоги в усіх військових справах. Священик жодним чином не є полководцем, але він закликає Божу допомогу на військових керівників, які займаються стратегією й тактикою (бойових дій) та на вояків, які виконують військові та бойові задачі. Капелан надає благословляє кожного воїна, вселяючи у його душу віру і впевненість при виконанні бойової задачі.
– Так, капелан, як пастор, є своєрідним психологом, він допомагає військовому розібратись у тих чи інших справах, щоб вояк мобілізував власні сили. Як на мене, капелан – це провідник між Божественною благодаттю, Божою допомогою та військовим і водночас він є побратимом і другом для воїна.
До того ж, капелан є комунікатором між командиром і рядовим. Тобто, священик допомагає налагодити усередині військового підрозділу зв’язки і комунікації між людьми, які, на жаль, нині у нас «кульгають».
– Що ви маєте на увазі?
– На жаль, дотепер ми маємо радянський баласт у війську, коли командир вважає себе «царем і богом», а підлеглих офіцерів та рядових вважає «бидлом». Такий стан речей дуже демотивує воїнів: дехто, потрапивши до такого командира, намагається перевестись в інший підрозділ, а дехто просто звільняється з армії. Дотепер це є проблема для нашої армії, і справа капелана – допомогти особовому складу перейти на інший формат відносин між командирами та їхніми підлеглими. Але повторюю: зброя у капелана – тільки духовна.
– Тобто, капелан не носить зброї?
– Капелани ПЦУ зброї не носять, як і військову священики у більшості країн-членів НАТО. Але, наприклад, у США капелана супроводжує озброєний вояк, охоронець, відповідальний за його життя.