«Карітас» і його підопічні ведуть нас в Європу

Працівники «Карітасу» дійсно намагаються побудувати Європу в Україні, як декларують «заможновладці». Оскільки європейськість країни визначається у т.ч. і за тим, чи суспільство відкрите до особливих потреб людей у візках, наприклад, за пандусом біля адміністративних будівель.

Вони всюди – в кафе і крамничках, у храмах і на стадіонах, у кінотеатрах і музеях, на прогулянках у парках і в університетських аудиторіях. Вони сміються, закохуються, співають пісень. Для них створюються клуби за інтересами, де є можливість спілкуватись і розвивати свої таланти і здібності. Вони доброзичливі та усміхнені, добре одягнуті і доглянуті. Завжди привітні і відкриті для світу.

За роки подорожей Європою автор зібрала величезну фотоколекцію їх зображень. Тих, кого в Україні називають «люди з особливими потребами» або інваліди. І від кого ми нерідко сором’язливо відвертаємося, боячись зустрітись очима з чужим горем. А вони часто як у мушлю закриваються від світу, щоб не засмучувати нас своєю біллю.

Вернути суспільству цих людей має на меті служба «Карітас», яка в нашій державі діє під егідою УГКЦ і РКЦ. Працівники «Карітасу» дійсно намагаються побудувати Європу в Україні, як декларують «заможновладці». Оскільки європейськість країни визначається у т.ч. і за тим, чи суспільство відкрите до особливих потреб людей у візках, наприклад, за пандусом біля адміністративних будівель.

Депутати і урядовці поки що лише збираються, а працівники «Карітасу» діють, причому дуже активно. Ними розроблено різні програми допомоги. «Домашня опіка» — для людей похилого віку і тих, хто через хвороби не здатний обслуговувати себе сам. Для них закуповують продукти, готують їжу, прибирають у кімнатах.

Програма «Різдвяна свічка» передбачає підготовку подарунків для малозабезпечених людей. Разом збирають також на «Великодній кошик», який щедро дарують всім, хто звертається за допомогою до «Карітасу». Піклуються про дітей трудових мігрантів. Працюють за власними лікувальними і загальнорозвиваючими програмами з неповносправними дітьми – хворими на аутизм, ДЦП, хворобу Дауна. Надають психологічну підтримку їхнім багатостраждальним батькам, яким іноді немає до кого звернутись за порадою чи розрадою. В осередках «Карітасу» безхатченки можуть попросити медичну допомогу, їжу, одяг, а «діти вулиці» завжди знайдуть притулок, обід, захист. А до 1 вересня збирають дітям із малозабезпечених сімей перший портфель – із зошитами з малюнками, кольоровими олівцями і щоденником.

У Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ працівники «Карітасу» створили унікальну ферму, де діти–дауни і хворі на ДЦП проходять лікування за допомогою … овечок і коней. Виявилось, що ці тварини можуть допомогти інвалідам рухатись, спілкуватись із іншими дітьми, просто радіти життю.

За долями підопічних «Карітасу» можна прочитати історію нашої країни. Ось самотня 80-річна львів’янка, яка не народила дітей, бо в юності була засуджена на довгий термін «за колоски» і провела найкращі роки у Сибіру. Наслідок комуністичної «ласки» — букет хвороб і самотня старість. Ось красуня-поетеса, яку в дитинстві спотворили представники бездушної радянської медицини. Інвалідний візок і мізерна пенсія – це те, що залишилось їй у житті. Але вона, попри обставини, пише вірші і прозу, в яких дякує Богові за кожний прожитий день і за сили, які Він надає їй.

Ось весела і балакуча пані Мирося, яка все життя працювала на «шкідливому» виробництві. Дитина народилась хворою і після мук померла кілька років тому. Пані Мирослава має діабет, утратила зір, але залишилась оптимісткою, бо вірить у Бога і людей. І працівники «Карітасу» підтримують у ній цю віру.

Священик Сергій Триф'як, директор «Карітасу» Коломийсько-Чернівецької єпархії, розказує про «практику», яку він влаштовує студентам духовної семінарії УГКЦ.

— Деякі хлопці-семінаристи думають, що робота священика – то в храмі службу вести і проповіді казати. А приходять до мене в осередок «Карітасу» і книжки читають даунам, займаються з ними у спортзалі, ліплять іграшки з глини. Дівчата-волонтери вчать дівчат плести з вовни шалики, сувеніри роблять усякі, аплікації, вишивають. Оце робота для Бога. І молитися йдуть разом, — розповідає священик.

Дійсно, добре, що є люди з великим серцем, готові працювати на благо знедолених і бідних. Але, на жаль, велике серце і грубий гаманець ніколи не дружать один із одним. А гроші потрібні на утримування хворих, ліки, медичну апаратуру, на притулки для безхатченків, на їжу, одяг, лікування. Кошти збирають у церквах і школах, на підприємствах і у доброчинних фондах. Одна з підопічних «Карітасу» від безгрошів’я і відчаю навіть звернулась до Адміністрації Президента України. І їй допомогли – надіслали аж 50 гривень. Хто що може дати – той і дає! А Бог бачить усе.

Довгий час «Карітасу» в Україні допомагали Католицька Церква Німеччини. А потім один із представників «Карітас-Німеччина» приїхав у Київ, подивився на автівки-іномарки, що гасають столицею, на «ярмарок марнотратства», який влаштовують чиновники та їх жінки, діти і прислужники, і сказав, що бюджет Німеччини не може надавати кошти країні, де так жирує чиновництво та олігархи:

Німецький благодійник запропонував працювати з ними, переконувати, що треба ділитись з бідними. «Хочете йти до Європи – приймайте європейські цінності і спосіб життя. І допомагайте тим, хто потребує допомоги. Це – єдиний шлях до цивілізованого світу», — твердять європейські добродії.

Тож працівники «Карітасу» та їх підопічні чекають, поки українські заможновладці дійсно схочуть вести Україну в Європу. І вони готові допомогти їм стати більш цивілізованими, позбутись фантастичної жадності, марнотратства, і рухатись до європейських цінностей.

Авторка щиро дякує представникам МБФ «Карітас України» за надану можливість познайомитись з їх роботою та підопічними.

Світлини авторки і зі сайту "Карітасу"