Працівники «Карітасу» дійсно намагаються побудувати Європу в Україні, як декларують «заможновладці». Оскільки європейськість країни визначається у т.ч. і за тим, чи суспільство відкрите до особливих потреб людей у візках, наприклад, за пандусом біля адміністративних будівель.
Вони всюди – в кафе і крамничках, у храмах і на стадіонах, у кінотеатрах і музеях, на прогулянках у парках і в університетських аудиторіях. Вони сміються, закохуються, співають пісень. Для них створюються клуби за інтересами, де є можливість спілкуватись і розвивати свої таланти і здібності. Вони доброзичливі та усміхнені, добре одягнуті і доглянуті. Завжди привітні і відкриті для світу.
За роки подорожей Європою автор зібрала величезну фотоколекцію їх зображень. Тих, кого в Україні називають «люди з особливими потребами» або інваліди. І від кого ми нерідко сором’язливо відвертаємося, боячись зустрітись очима з чужим горем. А вони часто як у мушлю закриваються від світу, щоб не засмучувати нас своєю біллю.
Депутати і урядовці поки що лише збираються, а працівники «Карітасу» діють, причому дуже активно. Ними розроблено різні програми допомоги. «Домашня опіка» — для людей похилого віку і тих, хто через хвороби не здатний обслуговувати себе сам. Для них закуповують продукти, готують їжу, прибирають у кімнатах.
У Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ працівники «Карітасу» створили унікальну ферму, де діти–дауни і хворі на ДЦП проходять лікування за допомогою … овечок і коней. Виявилось, що ці тварини можуть допомогти інвалідам рухатись, спілкуватись із іншими дітьми, просто радіти життю.
Ось весела і балакуча пані Мирося, яка все життя працювала на «шкідливому» виробництві. Дитина народилась хворою і після мук померла кілька років тому. Пані Мирослава має діабет, утратила зір, але залишилась оптимісткою, бо вірить у Бога і людей. І працівники «Карітасу» підтримують у ній цю віру.
— Деякі хлопці-семінаристи думають, що робота священика – то в храмі службу вести і проповіді казати. А приходять до мене в осередок «Карітасу» і книжки читають даунам, займаються з ними у спортзалі, ліплять іграшки з глини. Дівчата-волонтери вчать дівчат плести з вовни шалики, сувеніри роблять усякі, аплікації, вишивають. Оце робота для Бога. І молитися йдуть разом, — розповідає священик.
Дійсно, добре, що є люди з великим серцем, готові працювати на благо знедолених і бідних. Але, на жаль, велике серце і грубий гаманець ніколи не дружать один із одним. А гроші потрібні на утримування хворих, ліки, медичну апаратуру, на притулки для безхатченків, на їжу, одяг, лікування. Кошти збирають у церквах і школах, на підприємствах і у доброчинних фондах. Одна з підопічних «Карітасу» від безгрошів’я і відчаю навіть звернулась до Адміністрації Президента України. І їй допомогли – надіслали аж 50 гривень. Хто що може дати – той і дає! А Бог бачить усе.
Довгий час «Карітасу» в Україні допомагали Католицька Церква Німеччини. А потім один із представників «Карітас-Німеччина» приїхав у Київ, подивився на автівки-іномарки, що гасають столицею, на «ярмарок марнотратства», який влаштовують чиновники та їх жінки, діти і прислужники, і сказав, що бюджет Німеччини не може надавати кошти країні, де так жирує чиновництво та олігархи:
Німецький благодійник запропонував працювати з ними, переконувати, що треба ділитись з бідними. «Хочете йти до Європи – приймайте європейські цінності і спосіб життя. І допомагайте тим, хто потребує допомоги. Це – єдиний шлях до цивілізованого світу», — твердять європейські добродії.
Тож працівники «Карітасу» та їх підопічні чекають, поки українські заможновладці дійсно схочуть вести Україну в Європу. І вони готові допомогти їм стати більш цивілізованими, позбутись фантастичної жадності, марнотратства, і рухатись до європейських цінностей.
Авторка щиро дякує представникам МБФ «Карітас України» за надану можливість познайомитись з їх роботою та підопічними.
Світлини авторки і зі сайту "Карітасу"