В Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві 23 червня відбулась презентація нової книги отця Юрія Аввакумова «Витоки унійного богослов'я. Проблема церковної єдності в обрядових дискусіях між Римом і Константинополем в XI-XIII ст.» (авторизований переклад з німецької Олега Конкевича, за редакцією Уляни Головач. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2011). З цієї нагоди відбувся круглий стіл.
Перше слово передали ректорові Українського католицького університету, докторові філософії (візантійської та слов'янської історії) о. Борисові Ґудзяку. На його думку, те, що можливо, небагато людей докладно прочитає цю книгу, ніяк не применшує її значення. Добрий український переклад є заслугою наукового відділу Університету під керівництвом Олега Турія. Отець Ґудзяк звернув увагу на такі ключові питання, як термінологія та розвиток мови, дотримання чіткого наукового стилю. Той факт, що книга пройшла крізь горнило кропіткої праці, є важливим особливо сьогодні, коли зазвичай при творенні видань дуже рідко відбувається дискусія між автором і редактором.
Промовець підкреслив, що наша країна є місцем зустрічі Заходу зі Сходом, що історично породжувало різні феномени багатства церковної культури. Тож Україна має радше не доганяти західні країни, а вивчати власну історію, через яку промовляє Бог. Він діє всюди з однаковою силою, і немає культури, де б Його дія не проявлялась. Нам потрібно відкрити її, пізнати і висловити. В Україні християни пережили найбільший виклик – тоталітаризму й заперечення людської гідності. Вони витримали, й унійна традиція, про яку пише о. Юрій і в яку він вписався своєю складною біографією, є невід’ємною складовою цією перемоги ХХ ст. Ця книга показує саме живучість унійної традиції. Ректор порівняв видання з цеглинкою для творення міцного фундаменту духовності, який є водночас будовою майбутнього.
На світлині: Олег Турій, о. Борис Ґудзяк, Юрій Чорноморець
Юрій Чорноморець ствердив, що книга є актуальною, адже вписується у теологію ХХ ст., в якій розвивався такий напрямок як євхаристійне богослов’я, в православній, католицькій і навіть останнім часом у протестантській. Теологи говорять про Євхаристію як про джерело життя, найголовніше у церковному житті та концепцію Тіла Христа, що виявляє себе саме під час Євхаристії.
Доктор філософських наук Володимир Литвинов є спеціалістом у сфері дослідження католицької Русі. Він відкрив цілу традицію католиків ще до унії, а після неї були греко-католики, які внесли свою частку в українську ідентичність. Володимир Дмитрович погодився з думкою, висловленою в анотації презентації, що для України є важливим відкриття кожного досвіду, а сьогоднішні поділи сягають часів Середньовіччя. Важливим є відкриття традиції толерантності, яка виявляється потужнішою за традицію полемічного протистояння. Свою думку він ілюстрував фактами з історії догматичних суперечок, а саме торкнувся теми Флорентійської та Берестейської уній. Дослідник представив також постать католика Станіслава Орєховського, захисника православних у XVI ст. у відомому спорі латинян і східнян, що охопив світських і духовних Польщі, України та Литви. Цей екскурс показує, що сьогодні для цілісного пізнання процесів давньої Україні надзвичайно важливо вписувати їх у світовий контекст.
Юрій Чорноморець додав до слів В. Литвинова, що дійсно важливо не забувати, що захисниками східного обряду та повинності служити з квашеним хлібом свого часу виступали саме католики, а зокрема, такі відомі мислителі як Ансельм Кентерберійський та Тома Аквінський. Вони посилались у своїй аргументації як на канонічні на відповідні норми Августина, в яких зазначалось, що кожна Церква повинна зберігати свої звичаї, якщо вони не суперечать вірі.
Кандидат історичних наук, проректор з наукової роботи Українського католицького університету Олег Турій представив самого автора книги. Він звернув увагу на надзвичайну любов о. Юрія до слова. Тому цей твір, за його словами, є не просто перекладом з німецької, а й глибоким переосмисленням тексту автора в іншій мові й традиції. Отець Юрій Аввакумов є росіянином, з Санкт-Петербурга, навчався в державному університеті на факультеті класичної філології, а потім перейшов до духовної семінарії, яку закінчив із титулом кандидата богослов’я в 1990 р. Однак свячень не прийняв, а тоді ж зацікавився католицьким богослов’ям і можливістю поєднання Церков. У 1992 р. прийняв свячення в Українській Греко-Католицькій Церкві. Далі вступив до Мюнхенського університету, де написав дисертацію, що лягла в основу цього перекладу. Отець Аввакумов - незвична людина, що надзвичайно любить науку і Церкву.
О. Турій підкреслив, що о. Юрій став практично творцем кафедри класичних візантійських і середньовічних студій УКУ, читаючи кілька курсів у 2007 р. Власне ця книга спочатку задумувалась як курс лекцій, але остаточно вирішили видати саму монографію. Проректор в обговорені змісту книги зупинився на розумінні автором ідеї унійної, а не екуменічної. Під унійною ідеєю автор розуміє те, що не є уніатизмом. Конфесійний спосіб, створений нами в модерну добу, становить відступ від церковної Традиції з великої літери. Саме ця Традиція завжди існувала у розмаїтті традицій. Це є, по суті, пізнаванням в іншому себе самого, а точніше в одне одному - Господа, нашого Творця. Саме ця думка, за словами О. Турія, є квінтесенцією розуміння автором унійної ідеї, яка становить визнання іншого в його інакшості. Новизна думки о. Юрія полягає в тому, що саме у ІІ тисячолітті, яке ми звикли називати розкольницьким, віднаходимо зародки плюралізму і співжиття різних традицій. Він показує, як важливо жити з іншим в одній Церкві, хоч і розділеній на різні традиції та різні конфесії.
Юрій Чорноморець звернув увагу ще раз на наукове значення видання. Він зазначив, що слово о. Аввакумова є дуже вагомим завдяки не лише доброму аналізові євхаристійних спорів, а й докладному дослідженню їхніх витоків та стереотипів і викривлених образів одне одного, що віддавна сформувались на Сході й Заході. Ю. Чорноморець наголосив, що у книзі описана «незустріч» двох традицій впродовж цілих століть. Варто звернути увагу, що автор вважає причиною не брак любові й поєднання, але передусім брак знання. Адже саме незнання мови і відповідно нерозуміння аргументів, а також політичні чинники унеможливлювали діалог. Подібна ситуація існує, як не парадоксально, й тепер. Чорноморець сміливо підсумував, що такі книги роблять внесок у справу єдності Церков більший за молитви. Він поділився своїм переконанням, що традиція різноманітності завдяки культурі богословської чесності попри все пробивається, наче дерева, що проростають крізь асфальт.
Великою працею розуму о. Юрія Аввакумова було показати, що велика традиція визнання єдності різноманіття не починається ані з ІІ Ватиканського Собору, ані навіть з Флорентійської унії, ані з Берестейської унії, але є глибшою і сягає Євангелія та думки св. Августина. Юрій Чорноморець наголосив важливість виходу цієї книги в Україні, де існує велике зацікавлення богослов’ям як своєрідним ферментом єдності давньої християнської традиції. На його думку, важливо відкрити певний фермент, який би врешті перетворив глибокі традиції вітчизняного екуменізму в справжню єдність. Й книги іноді відіграють роль такого ферменту.
Сподіваємось, що завдяки таким науковим осередкам як Український католицький університет та Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, а також цій книзі, ми закладемо фундамент єдності нашої спільної християнської традиції. Лише спільні зусилля можуть стати творчим імпульсом створення богословської культури, умови можливості досягнення відповідного рівня діалогу для більшого взаєморозуміння й взаємоприйняття.