Чи є в сучасному світі місце для ідеологій у класичному їхньому розумінні? Чи не пішла історія далі, понад ці поняття? Чи здатне людство взагалі жити без ідеологій? Про це говорили політологи, викладачі Українського католицького університету о. Андрій Зелінський і Петро Байковський під час дискусійного клубу «Основи і дороговкази». Модератор ― Юрій Підлісний. Ділимося конспектом.
Наприкінці 80-их мислитель сучасності, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма написав статтю «Кінець історії?» Згодом він розвинув цю тему в книжці «Кінець історії». Юрій Підлісний зазначає, що це був кінець Холодної війни, падіння Берлінської стіни, переоцінка ідеологій, які вичерпали себе в тому вигляді, у якому вони були. Та чи не помилився Фукуяма, називаючи це кінцем історії?
Петро Байковський переконаний, що ідеології житимуть, поки ми житимемо в ліберальній демократії. Ідеологія ― продукт модерності. Як і ліберальна демократія.
― Лібералізм ― це ідеологія. А ліберальна демократія ― політичний режим, у якому є політична конкуренція, змагання двох точок зору. Якщо немає конкуренції, то ми справді опиняємося в ситуації, коли якась ідеологія домінує і назве себе єдиноправильною версією світобачення. Тоді в нас буде авторитаризм. Або ж ідеологія зникне, якщо владу захоплять технократи, які справді досить часто деідеологізовані. Коли влада переходить до технократів, то політична конкуренція та ідеологічність згасають. У Китаї, в Росії, в Ірані суспільства, де немає ідеологічних конфліктів. Натомість всюди, де є Західна цивілізація, є ідеологічність. Тому доки маємо політичну конкуренцію, доти ми будемо мати ідеологію. Вона є живильним середовищем для рухомого механізму демократії.
Отець Андрій Зелінський наголошує, що коли говоримо про ідеологію, то говоримо про дуже різні феномени, навіть якщо вона не торкається безпосередньо політичної ідеології і конвертації політичної ідеології в конкретні політичні програми. Це може бути світоглядна система, певні сенси й набір цінностей, дискурс як такий, певні структури.
― Як на мене, є дві найважливіші функції в природі ідеології: консолідація суспільства та легітимація режиму. Зрештою, ідеологія виникла як необхідність організувати масове суспільство. Доти потреби в ній не існувало.
За словами о. Андрія, на той час, коли Фукуяма писав свої праці, склався біполярний світ. Перемагає ліберальна демократія. Ідеологію як таку вже поховали. Однак серед глобалізації виникла потреба відстояти певну унікальність ― ідентичність.
― Саме термін «ідентичність» став визначальним для цілого ХХ століття. Він замінив цілий процес комплексних ідеологій, які були не лише програмами політичними, не лише світоглядними парадигмами, але механізмами структурування, механізмами організації людських суспільств. Знову ж таки, консолідація і легітимація.
Кінець історії та кінець ідеології пов’язані, бо помирає ідеологія як текст, який дає відповіді на всі запитання. Не варто змішувати ідеологію з політичною програмою. Ідеологія ― це певний світогляд, який дає відповіді, використовується для організації суспільного класу. Вона містить світоглядні позиції, які допомагають людині контекстуалізуватися й ідентифікувати себе з ширшим, з більшим. Індивід має значення у контексті ідеологічної парадигми. Якщо вона колапсує, можливість написати в її контексті текст ― сформувати історію ― також зникає. Чи кінець історії це кінець ідеології? Навпаки, кінець ідеології ― початок кінця історії.
Юрій Підлісний зауважує, що одним зі свідчень кінця протистояння різних ідеологій певною мірою стала глобалізація, уніфікація. Однак у час пандемії коронавірусу, локдауну відбувся частковий розрив ланцюжків постачання. І раптом дуже чітко виявилося, що наш світ, який є режимом ліберальних демократій, відчув свою залежність від автократичних режимів. Зокрема, від Китаю, Росії, Венесуели. Модератор ставить слушне питання: а може, глобалізацію потрібно робити на певному ідеологічному рівні? Ми глобалізуємося з тими, хто поділяє наші цінності, чи ми глобалізуємося зі всіма?
Петро Байковський згадує: Самуель Гантінгтон писав, що глобалізація може й відбувається, але нас чекає зіткнення цивілізацій на основі культурного коду, певних культурних імперативів, які є глибоко в основі цивілізації.
― У 90-х роках був надто великий оптимізм. Коли ви когось перемагаєте, то думаєте, що вже всіх перемогли. І домінувати починає так звана теорія модернізації, згідно з якою якщо ми торгуємо з кимось, то рано чи пізно всі наші торгові партнери зрозуміють, що ліберальна демократія ― це найкраще, що існує. Вони почнуть поступово багатіти і демократизуватися. Але так не сталося. Ці країни почали отримувати кошти й виграли від глобалізації. Але в що вони почали вкладати ці кошти? У консолідацію своїх авторитарних режимів, своїх культурних кодів. І замість того, щоб глобалізуватися в сенсі вестернізуватися, як хотіли на Заході, вони почали творити свої центри протистояння Заходу чи одна одній.
Згодом ми почали говорити про так звану глокалізацію. Коли ми розширюємося і бачимо весь світ перед собою, то розуміємо, що у світі дуже багато не таких, як ми. Інколи природна реакція від глобалізації ― захист. Тому зараз ми, напевно, будемо входити в тенденцію такої глокалізації, повернення до певних цивілізаційних кодів.
Отець Андрій Зелінський зазначає: люди живуть на двох «поверхах» ― це рівень онтології (буття) та рівень ідеології (осмислення буття). Якщо ідеологія відривається від життя, то залишається лише теорією в підручнику. А власне ідеологія пускає коріння на рівень онтології, вона не лише організовує суспільство, але передбачає також правила обміну ресурсами, правила організації ринків.
― Механізми консолідації, легітимації певної поведінки завжди були необхідними для нас. Однак кожна ідеологія потребуватиме ресурсу. Чи залишатиметься Західна цивілізація на ідейному та ціннісному рівні залежною від тих, хто постачає ресурси та забезпечує ринки збуту? Чи все ж таки вдасться реалізовувати союзи, де, окрім ринку, визначальними будуть цінності? Це як історія майбутнього: чи вдасться нам сьогодні написати тексти, які зможуть забезпечити ресурсне забезпечення? Поки що не вдається. Коли збивають чергові безпілотними, все більше в них знаходять деталей західного виробництва. Якщо ми хочемо сепарувати світи на основі цінностей чи ідейних переконань, то це не вдасться. Чи вдасться сформувати союзи з економічною основою, з ресурсами і ринками, захищені ціннісними парадигмами? Це майбутнє ідеології.
Друга Світова війна, за словами Юрія Підлісного поховала фашизм і нацизм як панівні ідеології. Холодна війна поховала комунізм і соціалізм (хоча прихильники є досі). Залишився лібералізм, але він видозмінився. Професор Патрік Дж. Денін написав книжку «Чому лібералізм провалився?» То чи цій ідеології теж кінець?
― Різні ідеології зазнають криз. Тоді на хвилі виходить інша ідеологія. Наприклад, консерватизм був на хвилі кризи лібералізму, соціалізму. Тому мені здається Патрік Денін говорить про кризу лібералізму, але те, що він пропонує, це певна суміш консерватизму та доволі лівих, патерналістських поглядів на економіку. Ідеології зараз гібридизуються. Раніше вони намагалися дотримуватися чистоти поглядів, а зараз, мабуть, через фрагментованість суспільства, ідеологія намагається почути кожного, стає еклектичною. Я б не казав, що лібералізму кінець. Але чи піде він у кризу? Можливо, ― розмірковує Петро Байковський.
За словами о. Зелінського, колись за ідеології були готові померти. Це було в часи класичних ідеологій, коли вони були системами, що не лише організовують суспільство, але й дають цінність, відповіді на питання людей.
― Хто готовий сьогодні помирати за ідеології? Тепер не існує таких, які вимагають від людини найвищого на рівня пожертви. Сьогодні для більшості людей ідеологія асоціюється з набором певних переконань, з якими вони себе ідентифікують. Ми живемо в час, коли класика завершилась. Це час «нео-».
Як на мене, лібералізм помирає там, де помирає вільна та гідна людина. Людина, яка усвідомлює власну свободу і здатна діяти відповідно до неї. Смерть лібералізму ― це смерть людини, яка діє відповідно до свідомої свободи. В сучасному світі ідеологія виступає як те, що змушує діяти відповідно до класичної доктрини. Але їх немає. Доктрини померли. А способи взаємодії, механізми організації суспільства на економічному й на політичному рівнях залишаються.
Останні кілька десятиліть з’являється щоразу більше популістичних партій з лівим чи правим напрямком, таких, які за все хороше проти всього поганого. За словами Петра Байковського, популізм ― побічний ефект демократії.
― До речі, лібералізм дуже боявся демократії, бо боявся тиранії більшості. І саме лібералізм запропонував ідею конституційної держави з демократією як системою стримування від бунту маси, з конституційними обмеженнями, з правами для меншості тощо. Але тепер інституції опинилися під тиском прямого контакту політиків і громадян. Раніше він відбувався через засоби масової інформації, більшу кількість політичних людей, через університети і так далі. А коли з’явилися соціальні мережі, політики та політтехнологи почали спілкуватися з різними групами прямо. Звичайно, в такому випадку вони обіцяють все, що люди хочуть почути. Зник фільтр між політиками та громадянами. Тому так багато популізму. Тому відбувається гібридизація ідеологій. У нашому постіндустріальному суспільстві ідеологічні дискусії відбуваються здебільшого в інтернеті. Вони стають знеособленими, бо образити людину в інтернеті зовсім не те, що наживо. Відбувається вульгаризація політичного процесу. Ключове питання в тому, чи витримають інституції цей тиск? Якщо витримають, то ми очистимося від популізму, бо не можемо дуже довго жити в такій напрузі.
О. Андрій Зелінський додає, що після смерті лібералізму як ідеології все одно житиме ліберальна ідея. Особисто для нього штучний інтелект на наших гаджетах є більшою загрозою для лібералізму, ніж усі можливі економічні та геополітичні події сьогодення. Результати виборів у США та те, що нас очікує впродовж наступних чотирьох років може стати остаточним заходом лібералізму, бо потужна техніка й спроможності штучного інтелекту можуть опинитися в руках авторитарного режиму в контексті найбільш розвиненої демократії. Тобто те, наскільки керованою стане американська демократія, визначатиме майбутнє лібералізму.
― Щодо популізму. Дискурс у суспільстві може бути редукований виключно до задоволення: сформувати потребу, а потім її задовольнити. Ця ідеологічна призма може викривити багато процесів. Популізм далеко не явище 21-го століття і не варто бити на сполох. Він був завжди. Щоправда, популізм стає небезпечним явищем, коли демократія починає згасати, бо може цей процес прискорити.
Отець Андрій наголошує, що класичні ідеології народилися в конкретному соціальному контексті. Соціальні мережі тепер виконують схожу до них функцію, адже в одному з інтерв'ю Марка Цукерберга про місію фейсбуку йдеться, що платформа створена, щоб об'єднати самотніх людей. Це місія, яку виконували класичні ідеології на початку ХХ століття. Так з'явились тоталітарні системи, тоталітарні режими. Вони роздробленим, ізольованим і переляканим особистостям пропонували належність до чогось великого, до трансформації суспільства.
― Всі вісім мільярдів населення Землі неможливо об'єднати, але принаймні можна зробити спробу об'єднати їх у мільярдні бульбашки за інтересами, цінностями чи якимись іншими критеріями. Це наче ізоляціонізм надзвичайних масштабів. Це про стан сучасного суспільства ― таке воно невизначене й динамічне. Популізм у цьому контексті може бути озброєним надзвичайно потужними можливостями для того, щоб вивести з ладу багато процесів, до яких ми звикли, без яких себе не уявляємо, які ми ідентифікуємо з безпекою на національному чи на глобальному рівні.
Союзи ― це ключове в сьогоденні. Це такий компроміс поміж розмаїттям ідеологічних рухів, біполярністю класичних ідеологій, але зі забезпеченням ресурсу для розвитку певних ідей. Ми живемо в епоху, коли метанаративи в нас розклалися, усе декомпонувалося. Ми наче можемо самі писати власну ідеологічну програму. Принаймні це те, що пропонується. Куди ми з цим доберемось? Ось це найважливіше запитання.
Юрій Підлісний запитує: якщо основні ідеології зазнали краху, якщо деякі ідеології заходять в кризу, нова хвиля популізму з'являється в реальному політичному житті, можливо, має статися глокалізація замість глобалізації? Чи могли б християни запропонувати щось замість ідеології, що би об'єднувало, легітимізувало, зберігало республіканські цінності і не перетворювалося на авторитаризм?
― Чи може бути щось поза ідеологіями? Для мене як політолога це або домінування однієї ідеології, або повна влада технократії. Я не думаю, що ми, як християни, можемо запропонувати щось поза межами ідеології, поза межами ліберальної демократії. Якщо ми почнемо валити ліберальну демократію, я не впевнений, що християни будуть пропонувати наступний режим. Коли ми валимо інститути, то це не гарантує того, що ми будемо контролювати наступні інститути. В хаосі може народитися будь-що, навіть щось дуже погане, ― каже пан Байковський.
Коли зароджувався лібералізм, то був переважно політичною філософією, згодом ― трохи економічною. Лібералізм передбачав, що за приватну сферу людини будуть відповідати соціальні інститути, наприклад, Церква, в які він не втручається. Класичний лібералізм не відкидав Церкви чи християнські інститути, які мали піклуватися про приватне життя людини, підтримуючи її моральність. А еволюція лібералізму призвела до того, що згодом він втрутився й у приватну сферу, приніс туди ідею свободи: ти можеш сам вирішувати, ким ти є. Людина стала самотньою. І згодом технократи у вигляді Цукерберга захотіли її “врятувати” від цієї самотності. За словами Петра Байковського, нам потрібно повернути ідеології на їхнє місце ― у публічну сферу. А приватну сферу максимально повернути до тих інститутів, які за неї можуть відповідати: родина, Церква, маленькі спільноти.
― У Євангеліє сліпороджений кричить: «Ісусе, сину Давидів!» Він, може, чує, не звертає увагу, потім сліпого приводять і Ісус запитує: «Чого бажаєш?» ― «Хочу прозріти!» Всім зрозуміло, чого він хоче. Це очевидніше, ніж будь-що. Навіщо запитання? Навіщо простір для усвідомлення особистої свободи? Навіщо простір для артикуляції суб'єктності? Це те, що відділяє мене від загального. Ідеологія ― це не лише політичний набір ідей. Ідеологія це й очевидність. Ти її не помічаєш. Ти живеш і сприймаєш речі такими, якими вони є, тому що свідомість вже відповідає засвоєним у процесі соціалізації нормам, баченням. Ти не піддаєш сумніву, просто так бачиш реальність. Ісус наче витягує з очевидності. Ось це очевидне ― це ідеологія. А Ісус витягує сьогодні сліпородженого, даруючи йому прозріння. Християнство завжди матиме що запропонувати людині. А людина не має ідеологізуватися настільки, щоби за сукупністю розмаїття політичної термінології забути про власну людяність. Це про всі майбутні плани та проєкти, ― каже о. Андрій Зелінський.
Політолог додає, що ідеологічних вакуумів не існує. Закінчаться всі інші, ідеологією стане технократія. Людина не може не мислити про системи, бо це нас десоціалізує, ми не виживемо. Мусимо належати до якихось програм мислення. Але цей сліпороджений, прозрівши, може далі понести відчуття власної свободи як онтологічний ресурс: моя свобод, моя гідність мають значення.
― До приходу Івана в різних народах і в різні часи доля вирішувала все. Тобто не свобода, а готовий план дій. Це ідеологія. А от це Євангеліє каже нам, що спасіння, глобальна трансформація залежить від нашої персональної віри. Віра ― це вже прояв моєї свободи, моє особисте рішення, моя здатність прийняти те, що мені пропонується. Нам треба подбати про те, щоб захистити здатність людини залишатися людиною в розмаїтті того, що нам доводиться переживати, і що нас очікує завтра.
Чи може людина обійтися без ідеології? Карл Мангайм вважав, що ні. О. Андрій же пояснює, що для будь-якої ідеології важливі три компоненти: людина, ресурс, думка. Вони регулюють те, як цей ресурс розподіляти, як його здобувати, як взаємодіяти разом.
― Я часто повторюю, що політика розпочинається з мамонта. Його ж потрібно було якось наздогнати, потрібно було консолідувати власні зусилля: хтось мусив шаманити, бити в бубна перед полюванням, тощо. Найважливіше питання ― як потім тушу мамонта розподіляти? Це основа ідеології. Тому поки є «мамонт», буде політика і потрібна буде ідеологія, яка консолідує людей і легітимує всі процеси, включно з розподілом остаточного ресурсу.
Петро Байковський додає, що кожен з нас заідеологізований, хоча це не завжди приємно визнавати. Кожна ідеологія твердить, що вона є правдивим баченням світу. Це логічно, інакше вона б втратила свій внутрішній сенс. Ідеологія дійсно хоче показати нам кращий світ, який ми мали б створити. Але коли вона починає керувати всіма 100% нашого світогляду ― це погано, бо її сфера впливу ― лише наша публічна поведінка. Зараз ми живемо в дуже політизованому світі, а ідеологія перебрала на себе роль релігії. Людина настільки заідеологізована, що ризикує втратити все людське.
― Не можна казати, що якась ідеологія померла остаточно. Скоріше під кінцем ідеології ми маємо на увазі смерть конкретної її версії. Ми не можемо сказати, що фашизм більше ніколи не відтвориться. Ідеології мають здатність до самовідтворення через повернення до початків і їх інтерпретацію через політичну реальність, яка є. Інколи з’являються нові ідеології, але для цього потрібен новий суспільний конфлікт. Як на мене, завжди будуть фактори, які розвертатимуть людей до спільності, бо людина ― суспільна істота. Якщо вона зрозуміє, що доволі сильно атомізована, то виникне ідеологія, яка дозволить людині розвернутися. Це і шанс для християн повернути людину, що живе у своїй цифровій бульбашці, до реальності.
Юрій Підлісний підсумовує, що Церква стоїть на сторожі гідності людини, її свободи, можливості самореалізуватися. Але чим є Церква в цивілізації «русского міра»?
― Основні функції будь-якої ідеології ― це консолідація суспільства та легітимація режиму. Росія ― єдина держава, яка взялась за імплементацію цих механізмів в реальному часі. І це передбачає інструменталізацію Церкви як певної ментальної складової для окремого прошарку населення. Для інших залишається ідеологізація, героїзація епохи Другої світової війни як великої вітчизняної війни. Росія ніколи не відмовлялася від своєї інтерпретації історії великої імперії. Російська ідеологія ― синтетичний продукт, механізм, який нікого не залишає поза рамками держави. А відтак держава стає понад усім. Це все співіснує з імперським наративом, освяченим християнською церквою. І це дуже важливо, бо це одна із загроз людяності.
Ми завжди живемо в небезпеці того, що релігія може бути ідеологізованою. В Росії це навіть не політична ідеологія, яка відповідає класичним параметрам, але ідеологія, яка намагається проникнути на рівні образу, на рівні слова, структур мислення до осердя людини. Ось тут для мене завжди доля ідеології вирішується на рівні людської свободи, ― каже о. Андрій.
― Ключова різниця між авторитаризмом і тоталітаризмом у тому, що авторитаризм не потребує ідеології, він має максимально ідеологізувати суспільство, щоб воно не цікавилося політикою. Зараз Росія переходить з авторитарного до тоталітарного режиму, коли суспільство треба включати в дискурс, щоб мобілізувати його на цю «священну» війну. Я не знаю, чи це ідеологія. Це ніби створення внутрішнього цивілізаційного коду шляхом поєднання комунізму, православ'я і так далі. Кожна ідеологія може довести свої ідеї до певного абсурду, якщо її дати повну владу. А на прикладі Росії ми можемо бачити, як це відбувається, ― каже Петро Байковський.
Повний відеозапис дискусії:
##DONATE_TEXT_BLOCK##