Катерина НОВІКОВА. Місія любові

Бог, святість, любов, бажання, єдність, щастя, таємниця… Слова, які тісно пов’язані з темою містики як інтимної зустрічі з Богом. Вони також часто використовуються для опису зв’язку осіб у подружжі. Однак і в такій сфері як комунікація осіб у сексуальному співжитті. Питання сім’ї зараз становлять предмет особливої уваги Католицької Церкви в моральній теології, теології подружнього життя та біоетиці.

Порушуючи цю тему, я хочу звернутись до книг, які нещодавно вийшли та були темою активних обговорень. «Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога» та «Не бійся сексу, або люби і роби, що хочеш» (розмови Сильвестра Шефера з отцем) – це дві книги капуцина о. Ксаверія Кноца, в яких він викладає справи сексу як найважливішої складової подружнього життя у світлі Учительського уряду Церкви. Йдеться не лише про суто теологічні питання таїнства подружжя та його зв’язку з любов’ю Бога. А передусім про питання якості сексуальних стосунків, природного планування як згідного з природою та затвердженого Церквою та контрацепцію в аспекті моральному і психологічному.

Ці книги викликають відразу декілька питань, з яких більш контроверсійним є не стільки сам автор чернець, що живе в целібаті, скільки актуальність цього викладу проблематики для некатоликів та взагалі для людей, що не належать до жодної Церкви. Чи взагалі потрібно порушувати питання інтимної сфери священикам та регулювати нормативами церковного вчення? Чи християнське бачення тематики любові і сенсуального співжиття може стати у пригоді для ширшого кола невтаємничених? Позаяк книги представлені як практичні, а о. Кноц – спеціаліст з пасторальної теології та багаторічний душпастир подружніх пар. У них викладені практичні поради на різні проблеми подружнього життя. Однак чи висвітлені цінності стосуються життя християн аби вони змогли краще впорядкувати своє життя згідно настанов Церкви, чи все ж таки містять універсальні істини, які можуть стати у нагоді іншим невоцерковленим людям?

Можна виділити декілька сфер, на яких будується тематика любові і сексу в теології подружнього життя. Перша – це зв’язок з Богом, друга – гармонія з природою і третя – протиставлення любові християнської і такої, що належить до «світу».

Шлюб є не просто узаконенням відносин, але й справжньою місією християнина, в якому відкривається таємниця єдності Бога, а сам сексуальний акт вважається втіленням Ісуса Христа. У таїнстві подружжя Ісус Христос втілюється у зв’язок закоханих. Їхні збуджені тіла беруть участь у таємниці любові Бога. Християнське подружжя – це акт літургійного вшановування Бога в особі Христа і Церкви. А ліжко є вівтарем Бога. Такий опис подружньої любові скидається радше на містичний акт, в якому відбувається екстатичне пізнання Бога. Якими властивості цього «містичного» акту відрізняють його від пізнання Бога у містиків? Якщо в теології сексу зв’язок чоловіка і жінки набирає такого «містичного» значення, якою ж є роль чернецтва?

Теологія подружнього життя основується на концепції людини, яку Бог створив як жінку і чоловіка. Відтак вже у природі особи закладена ідея комунікації. Відтак якість самих сексуальних актів, про яку мають дбати справжні християни (адже ліжко є вівтарем), невід’ємно пов’язана з людською природою. Тому не дивно, що теологія подружнього життя набирають особливої ваги такі практичні питання як узгодженість з природним циклом людського організму, зокрема жінки, та абсолютна заборона контрацептів. Однак чи все наше життя не є протиставленням оцій природі як власній так і довколишнього світу? Чи вся наша культура не є штучним середовищем, створеним самими людьми? Принагідно згадати, що погани закидають християнам саме відрив та насилля над природою... Якщо секс є найкращим виразом любові Бога, то чому слід більшу частину співжиття стримуватись? А сама стриманість представлена як період, в якому подружжя можуть найкраще один одного зрозуміти... Це питання відмінності між приборканням природи, оброблянням її наче сад, та нищівною діяльністю всупереч екології.

Який критерій узгодженості наших дій з природою в сексуальній сфері? Якщо цим критерієм є нормативи Церкви, навіщо тоді говорити про природу? Зрозуміло і цілком природно, що вірянин повинен узгоджувати своє життя із вченням своєї конфесії чи релігії. Можливо це не обов’язково пов’язане з природою та циклом – адже в одних конфесіях забороняють пити чай і каву, по іншому регламентують раціон під час постів, або ж забороняють використовувати презерватив. Якщо у католицизмі статевий акт подружжя є священнодійством, своєрідною літургією, то цілком природно, що він так би мовити ритуалізується та регламентується обмеженнями. Як вірянам різних конфесій та релігій дійти згоди у цих питаннях у своєму подружжі?

Тим не менш у книгах о. Кноц часто використовує протиставлення «світу» з усім викривленнями, знущанням над природою, матеріальністю, бездуховністю тощо та християнами, які збагнули справжню любов. На його думку «християнські подружжя, завдяки духовності, яка зближує їх, вміють отримувати більшу радість від сексуального життя, аніж решта популяції. Християни можуть переживати сексуальну розкіш у поєднанні з глибокими духовними почуттями взаємної любови. Адже вона надає нового сенсу відчуттю приємності та повністю його визволяє». Однак чи не є це представлення світу в чорно-білих кольорах та надмірною ідеалізацією? Як можна поділитись своїми думками, не образивши людей інших переконань? Адже нерелігійність не означає відразу бездуховність? Якщо бачення природи людини викладене в католицькій теології подружнього життя є істинне, яким чином налагодити контакт з нерелігійними людьми і вказати їм можливо втрачені цінності.

Що сучасна людина-нехристиянин може почерпнути з цих книг? Чернець порівнює секс до гри у футбол, в якому важлива чудова гра згідно з правилами, а загнати гол не важливо. А контрацептив порівнюється до допінгу. Важливо бігати за м’ячем і старатись аби врешті виграти чемпіонат світу з допомогою натхнення Святого Духа. При чому оргазм – як вигадка споживацької культури – не становить найважливіший момент сексуальних стосунків. Ним є єдність та любов, а аж ніяк не приємність! Передусім йдеться про єдність та духовну і психічну близькість... Головною є «якість міжособової комунікації». Відтак бачимо, що в центрі уваги знаходиться духовний вимір сексу як тілесний вираз любові.

Для оцінки досвіду має бути ключ. Священик вважає, що духовний ключ є найважливішим. Однак чи не бува так, що подеколи тілесні справи відкривають ключ до духовних? Взаємодія тілесної і духовної сфери людини явиться складним та неоднозначним питанням. Існує навіть напрямок у психоаналізі тілесної психотерапії. Відтак чернець може добре проконсультувати щодо нормативів Церкви та надихнути закликами єднатися з Богом у своїй любові, аніж надати практичні поради щодо так би мовити технік співжитття. Це практика любові у ширшому контексті.

Людські відносини криють у собі багато таємниць, але якщо згідно з вченням Церкви місце для любові є лише в освяченому таїнством шлюбі, то священик має рацію. Тоді шлюб стає священним і все з ним пов’язане стане також священним. Однак не можна вивести з цього універсального правила. Якщо торкнемось теми оргазму, погляд автора можна зрозуміти в світлі сучасної культури, яка перебільшує його значення для щастя людини, в ній все поклоняється саме оргазму. Тим не менш можна на ці справи поглянути з іншої сторони. Людина успадкувала від своїх предків багато суперечних біологічних програм – з одного боку чоловіки та отці зацікавлені у вірності жінок. А з другої люди за природою не обов’язково моногамні. Природна селекція привела до того, що жінки як і чоловіки схильні «зраджувати». Однак як поєднати ревнощі і полігамність? Подеколи все це складно. А що вдіяти Церкві у такій ситуації, як побороти природу людей? Можна використати просту схему – не дати оволодіти собою пристрастю. Ксаверій Кноц власне розрізняє в книзі прагнення і пожадання. Відтак священик намагається привити дещицю стриманості і сенсу до культури нестриманості та неприборканості. Натомість прості люди поза Церквою, не повинні неодмінно виконувати нормативи Церкви – вони мають право на протилежну думку, на гріх і розкаяння. Проте хтось повинен увесь час нагадувати їм про моральність та систему цінностей, потребу дисциплінувати свою природу. Природу слід наче сад доглядати аби вона проросла плодами, а не бур’янами. У такому баченні безперечно сексуальний досвід перед шлюбний становить баласт, а не багатства життєвого досвіду – адже ми говоримо про секс в аспекті аскетизму. З погляду Церкви духовні справи становлять ключ до тілесних, а не навпаки. Однак з душею слід працювати, не забуваючи про тіло. Можливо психологи чи тілесні психоаналітики можуть почати саме з тіла, аби вплинути на душу. Головним для християнина є подобатись Христу і прагнути святості. А відтак дисциплінувати свою природу, аби тіло було житлом Святого Духа.

Якщо християнин серйозно сприймає ідею Церкви, він саме так повинен мислити. Натомість люди, як і належать до інших конфесій та релігій, читають інші книги та по іншому дивляться на ці питання. Розглядати рекомендації автора як категоричний імператив було б невірно. Це лише один з можливих поглядів на цю тему та спробт розв’язання подружніх проблем. Це складне завдання закрити скриню Пандори неприборканості людської природи, вказуючи її високе призначення та освячення Святим Духом, але варте великої пошани. Це велика місія, можливо вона взагалі нереальна до виконання, але прагнення захоплює.