У Казахтані 11 вересня 2016 р. о. Владислава Буковинського - в’язня радянських таборів, апостола Казахстану, - проголосили блаженним Католицької Церкви. Його беатифікацію звершив папський легат, префект Конгрегації у справах канонізацій, кардинал Анджело Амато, під час урочистої Меси в карагандинській катедрі Матері Божої Фатімської — Матері всіх народів.
Про це повідомляє Католицьки Медіа-Центр.
Папський легат латиною урочисто зачитав апостольського листа з рішенням Папи Римського.
«Приймаючи прагнення нашого брата, єпископа, ординарія Караганди Аделіо Делль’Оро, а також багатьох інших співбратів у єпископстві та вірних, після отримання думки Конгрегації у справах канонізацій, нашою апостольською владою дозволяємо, щоби вельмишановний Слуга Божий о. Владислав Буковинський віднині звався блаженним, а його свято нехай відзначається, згідно з приписами права, 20 червня кожного року», — так звучав беатифікаційний лист Папи Франциска.
Після слів кардинала уперше було публічно віддано шану о. Буковинському – ікону з його зображенням представили у катедрі. Храм сповнився оплесками, вигуками та радісним співом. До пресвітерію внесли реліквії о. Владислава.
Серед учасників беатифікаційного Богослужіння був і о. Маріуш Ковальський із Караганди, який 2008 року за заступництвом Слуги Божого о. Буковинського був зцілений після інсульту. Лікарі не давали молодому священикові жодних шансів. За кілька днів інтенсивної заступницької молитви, зокрема карагандинських сестер-кармеліток, о. Маріуш вийшов з лікарні здоровим. Після обстежень у Польщі виявилося, що немає жодних слідів інсульту.
В беатифікаційних урочистостях взяли участь більше тисячі паломників, зокрема з Польщі, України, Росії, Білорусі, Німеччини та Литви. Месу співслужили близько 15 єпископів.
Біографічна довідка: Буковинський Владислав-Антоній Йосифович народився 4 січня 1905 року в місті Бердичеві в сім’ї директора цукроварні Кіпріяна-Йосифа Буковинського та його дружини, Ядвіги Сціпіо дель Кампо. Кіпріян-Йосиф Буковинський походив з поміщицької родини із села Свєнціца в Сандомирському повіті в Польщі — помер у 1952 р. в Кракові. Його мати - Ядвіга Сціпіо дель Кампо – походила з ополяченого італійського роду.
Владислав був охрещений в парафії святої Варвари міста Бердичева. Початкове навчання Владислав отримав вдома, у 1914 році вчиться у російській гімназії у Києві, а від 1917 року перебуває у польській гімназії Проскурова (нині місто Хмельницький). Здібний юнак 24 вересня 1921 року успішно складає іспити на атестат зрілості і поступає на факультет права Ягеллонського університету у Кракові. Владиславу вже з перших курсів пропонують зайнятися науковою працею. Він пише кілька праць та стає переможцем конкурсу наукових робіт.
На третьому курсі юнак, який готує себе до юридичної кар’єри, випадково зустрічається з одним священиком. Той розповідає йому про життя семінаристів. Після здобуття магістерського ступеня Владислав Буковинський опиняється на теологічному факультеті того ж таки Ягеллонського університету, навчається тут з 1926 по 1931 рр. 28 вересня 1931 року Владислав Буковинський отримує єрейські свячення та розпочинає служіння в краківській кафедрі, веде катехизацію у гімназії у Рабці та у місті Суха Бескідська (Польща).
У 1936 році Владислав Буковинський прибуває до Луцька. Восени 1939 року місто опиняється у складі СРСР. 22 серпня 1940 року отця Владислава вперше заарештовують. Під час масових розстрілів у Луцьку 23 червня 1941 року священикові чудом вдається уникнути смерті. Разом із іншими в’язнями енкаведисти ведуть його на розстріл, проте куля не влучає в нього. Отець Владислав тихо лежав серед трупів кілька годин.
Удруге священика разом із єпископом Адольфом-Петром Шльонжком та іншими священиками, які служили в Луцьку, заарештують в ніч з 3 на 4 січня 1945 року. Спочатку в’язнів вивозять до Ковеля, а згодом садять у київські каземати. У кінці червня 1945 року без суду та слідства отцю Буковинському зачитують вирок: 10 років каторги. А далі — челябінські табори, робота на лісоповалі та мідних копальнях Джескасґану.
Після смерті Сталіна тисячі ув’язнених отримали свободу. 10 серпня 1954 року був звільнений із табору і отець Владислав. Однак на мужнього священика чекало ще заслання у Караганді. Аби відвернути надмірну увагу міліції до його душпастирської праці, отець Буковинський влаштовується працювати нічним сторожем на новобудовах.
Незабаром священик Владислав Буковинський отримує радянське громадянство, паспорт та право вільно пересуватися по всій території Радянського Союзу. О. Владислав звільняється з роботи, щоб мати можливість більше часу приділяти душпастерській праці. У 1957-1958 роках о. Владислав провів п’ять місійних поїздок, що тривали від 1 до 4 місяців. Сучасники отця Владислава згадують, що він приїжджав зазвичай після полудня. Влаштовував на столі вівтар. Потім сповідав. Увечері відправляв Службу Божу, після чого знову сповідав до ночі. О п’ятій ранку знову Богослужіння, сповідь, хрещення та шлюби.
У 1958 році священика в черговий раз заарештовують за антирадянську діяльність та зв’язок з Ватиканом. На суді колишній магістр права так добре себе захищає, що отримує мінімальне покарання: три роки каторги, які відбуває на лісоповалі біля Іркутська. Після звільнення у 1961-1969 роках священик виконує душпастирську працю в Караганді.
У 1972 році отець Владислав у черговий раз їде до Польщі та... потрапляє на два місяці в лікарню міста Краків. За кілька тижнів, незважаючи на погане самопочуття, отець Буковинський знову відмовляється залишитися в Польщі, говорячи, що коли він навіть помре, то "й могила буде апостольствувати". Він повертається до Казахстану, продовжує свою роботу. Але щодня здоров'я отця Владислава слабшає. У 1974 році він знову потрапляє до лікарні, перебуває там десять днів.
Помер отець Владислав Буковинський 3 грудня 1974 року, похований у Караганді.