Духовний і богословський лідер Саід Ісмагілов 13 років був муфтієм Духовного управління мусульман України «Умма». Після повномасштабного вторгнення росії на нашу територію він склав свої повноваження та пішов на фронт. Нині служить у ЗСУ водієм-стрільцем, парамедиком, евакуює поранених з передової.
Джерело: Факти
Ірина ПОЛІЩУК
На момент запису інтерв'ю Саід Ісмагілов перебував на передовій, тому не мав багато вільного часу на розмову, адже потрібно рятувати хлопців і кожна хвилина має велике значення для їхнього життя. Однак, навіть перебуваючи в одній з найгарячіших точок фронту, він все ж знайшов кілька хвилин на розмову з оглядачем «ФАКТІВ».
Спілкуючись з Саідом Ісмагіловим ми намагались отримати відповіді на запитання, які щодень чуємо від знайомих, родичів, сусідів. Зокрема українські матері та дружини не можуть усвідомити, чому росіянки так легко відправляють на вбивство своїх чоловіків та синів. Люди похилого віку, у яких по той бік є близькі родичі, плачучи питають: як можна довіряти путіну й не вірити рідним, чиї будинки зруйновано, а вони самі з кривавими ранами лежать в лікарнях?
— Саіде, ваше життя вже не вперше кардинально змінює російське вторгнення: 2014 року довелось тікати з Донецька, а 2022 року, після повномасштабного вторгнення, ви залишили духовну службу та пішли на фронт як водій-стрілець парамедиків.
— Так, до 2014 року я жив в Донецьку, звідки виїхав після окупації. Залишав місто конспірологічно. Це було після Іловайська, вересень 2014 року. Тоді вже Донецьк був міцно окупований москалями, вони проводили чистки. Мене попередили, що я потрапив до «розстрільних списків» так званого «ДНР». Про це сказали дві різні людини, не пов'язані між собою.
Покійний пастор протестантської церкви Олександр Хомченко, якого катували в підвалі, попередив про наявність мого прізвища в тому ж списку і порадив якомога швидше виїжджати. Дійсно, до будинку у Донецьку, де я був зареєстрований і мешкав, за мною приїхало дві автівки озброєних «ДНРівців», щоб провести арешт. Звісно, мене там вже не було. Тоді я вже переховувався за іншою адресою. Сусіди ж розповіли, мовляв, приїжджали, шукали та просили зателефонувати їм, як повернусь чи вони мене побачать. «ДНРівці» використовували всі ці «сталінські методи»: один з головних — доносити на ближнього свого. Проте сусіди, люди порядні, попередили мене. Наступного ранку я негайно, рейсовим автобусом, які тоді ще їздили до звільненого Маріуполя, виїхав. На блок-посту мене перевіряли. Проте все ж вдалось залишити місто.
— Після втечі з Донецька 2014 року ви дуже добре знали, що являє собою так званий «русскій мір». Основною характеристикою якого є нечувана жорстокість до всіх: від малого, до старого. Чи готувались до повномасштабного вторгнення цього року?
— Я знав, що буде вторгнення на всю територію України, адже мав інсайдерську інформацію від людей з росії. Вони розповідали, що йде повномасштабна підготовка і це не тренування чи навчання: російським військовим дають наказ саме до справжніх військових дій. З іншого боку, я з грудня тренувався в батальйоні тероборони, в нас були хороші командири, які казали, що після завершення зимових Олімпійських ігор у Китаї розпочнеться війна. Саме тому всі мають бути до неї готовими: ми узгодили всі кроки, визначили місце зборів, нас проінструктували, що взяти з собою тощо.
— Навіть усвідомлюючи, що скоро буде війна, ми не могли й здогадуватись наскільки жорстокими виявляться росіяни. Вражає навіть не стільки поведінка військових, але й цивільних. Так, знайома бабуся, яка має багатьох родичів у рф, зі сльозами на очах, часто задає мені, мабуть, вже риторичне запитання — вони ж були людьми, що з ними сталось? Проте досі не знаю, що їй сказати.
— Вони завжди такі були! Просто ми мали уявлення про москалів, нібито вони такі само, як українці: поділяють аналогічні моральні цінності, мають певні орієнтири, людяність, духовність. Я в це не вірив з самого початку. Як людина, яка чотири роки жила та навчалась у духовному закладі Москви, бачив на власні очі ледь не щодня зневажливе ставлення москалів до неросіян і не москвичів. Це великий, більш-менш культурний мегаполіс. Проте, від'їжджаючи від Москви бодай на 20 кілометрів, ще 25 років тому, там були занедбані села з дерев'яними хатами, без водопроводу, каналізації, газифікації.
Те, як люди там поводились, для нас було дикістю. Ми, українці думаємо, якщо ми виховані, чемні, моральні, то й інші такі ж. Це була дуже велика помилка! Єдине, що у нас є спільного з москалями — це те, що ми належимо до підвиду Homo sapiens (людина розумна) — Sapiens. Та й то, після деяких їхніх вчинків мені дається, що вони до Homo sapiens не дотягнули. Вони Homo erectus (людина прямоходяча). Бо у sapiens має бути достатньо високий інтелект, щоб не вчиняти того, що вони вчиняють.
Тим паче вони на війну відправляють не інтелектуальну еліту, а тих, кого не шкода. Саме ці, скажімо так, індивіди вчиняють страшні злочини.
— Спостерігаючи, як росіяни тікають зі своєї країни, закрадається питання: а там взагалі лишились люди, яких можна вважати бодай якоюсь елітою?
— Поняття еліта — специфічне відносно до кожної країни. Приміром, що таке еліта в Північній Кореї? А вона ж там є. Або в деяких африканських країнах. Це люди, які просто силою зброї дорвались до влади, володіють ресурсами та керують. Чи це еліта — питання. Так само і в росії, елітою вважаються ті, хто при владі, або ті люди, які у всьому їм догоджають.
Чи можна вважати елітою зручних та підконтрольних режиму громадян, які поділяють погляди влади та поставлені на чолі духовенства, навчальних закладів? Ми бачимо, що люди, які виступають від імені еліти в росії, вважають себе елітою. Для росії — це справді так, але за світовим розумінням даного поняття, така «еліта» — просто покидьки!
— Дивлячись на так званих чмобіків (нещодавно мобілізованих), ми бачимо багато алкоголіків. Не треба бути військовим, щоб зрозуміти: на полі бою вони швидко перетворяться на «вантаж 200». Чому російські матері, дружини так легко відпускають своїх рідних на свідоме знищення?
— Вкотре повторюсь — між українцями та москалями прірва. Ми цінуємо життя кожного нашого солдата. Для них це просто біомаса. Як держава не поважає своїх громадян, так і громадяни по-свинськи ставляться до держави та один одного. Так само зневажливо та негідно поводяться зі своїми родинами, друзями, дружинами. Іноді якогось алкоголіка-чоловіка краще поміняти на «Ладу Каліну», ніж потерпати від домашнього насильства з його боку.
Ми багато жартуємо з росіян, що вони легко міняють своїх чоловіків на «Лади Каліни», списання іпотеки, виплати тощо. Насправді за цим криються ненормальні, нелюдяні стосунки між людьми. У них немає того шанобливого ставлення, як, наприклад, поміж українцями.
Ми воюємо з армією грабіжників, аморальних, низьких людей, які не шанують інших. Такі злочини, як катування, ґвалтування, масові вбивства — для нас дикість, для них — норма.
— Днями у своєму Facebook ви виклали відеоаналіз вмісту наплічника російського фельдшера-санітара, з якого стало зрозумілим — на полі бою їх ніхто не збирається рятувати.
— Чесно кажучи, я від того наплічника був у шоку! Він розрахований на 50 осіб, проте в ньому лише 2 кровоспинних джгути Есмарха. У нас бувають поранені хлопці, на яких турнікети стоять на усіх чотирьох кінцівках (на обох руках та ногах). Така кількість джгутів потрібна, щоб врятувати воїна, у якого множинні уламкові поранення. На одну людину потрібно вдвічі більше, ніж у наплічнику російського фельдшера-санітара на 50 осіб. Тому дійшов висновку — вони помруть у разі поранення. Їм не буде чим надавати домедичну допомогу та зупинити сильну кровотечу.
— Саме тому їм рекомендували купувати жіночі прокладки та тампакси.
— Так вони ж не допоможуть! Не знаю, що це за такі дикі рекомендації. Коли поранення нанесено сучасною зброєю це не допоможе. Щодня бачу, які є поранення, тут треба гомеостатичні бинти, ізраїльські бандажі, турнікети, оклюзійні наліпки. В моєму наплічнику парамедика постійно є 10 джгутів-турнікетів! Якщо я комусь один наклав, обов'язково додаю, щоб їх було 10.
— Саіде, сьогодні ви водій-стрілець екіпажу парамедиків, проте з 2014 року їздили на фронт як капелан. Чому вирішили змінити духовну підтримку наших хлопців на медичну?
— Річ у тому, що я понад 20 років займався духовною діяльністю. Людина втомлюється, навіть відбувається професійна деформація. Виникає бажання змінити вид своєї діяльності, працювати в іншій сфері. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого капелани не були дуже затребувані. Натомість була гостра потреба у воїнах, які могли захищати нашу Батьківщину. Оскільки я з грудня тренувався в батальйоні ТРО, мав навички, певний досвід, вмів стріляти зі зброї, звісно, що пішов до тероборони. Потім почав працювати як водій-стрілець екіпажу парамедиків. Зараз продовжую цю діяльність.
Маю сказати, що зараз є кому бути капеланом. Буквально днями вони приїздили сюди, до нас на фронт.
— Перебуваючи на війні фактично з 2014 року, можете поділитись власними спостереженнями, як за ці роки змінилось українське військо?
— Зараз це набагато професійніша армія, ніж була 2014 року. Нові зразки озброєння, вмотивовані, підготовані бійці. Навіть парамедики, які надають домедичну допомогу пораненим воїнам, — люди, які вміють це робити й усвідомлюють свою роль і місце.
Наша армія швидко виросла морально, інтелектуально, професійно, а також у плані підготовки та озброєння. Якщо ми б'ємо «другу армію світу», думаю, що українське військо по праву може претендувати саме на це звання. Це як у спорті: якщо ти переміг чемпіона, то забираєш його чемпіонські пояси. Такі правила діють в боксі. Аналогічна ситуація й на війні: українське військо перемагає, тому маємо право забрати всі їхні статуси та титули.
Водночас необхідно, щоб наше військо оптимально швидко наближалось до стандартів НАТО. Це стосується керування, озброєння, навчання, підготовки. Оскільки наразі ще лишилось багато рудиментів радянської армії. Зокрема ставлення до солдатів, виконання наказів, підготовки. Ми маємо цього позбутись. У нас повинна бути абсолютно сучасна, підготовлена, навчена армія. Лише так ми можемо перемогти. Якщо буде радянсько-російська модель проти радянсько-української моделі армії та війни — ми не переможемо. Проте сучасна, євроатлантична армія переможе «іржаву» радянську модель.
— Поставлю питання, відповідь на яке сьогодні чекає кожен українець. На ваше переконання, коли можливе завершення війни?
— Кінець цій війні ймовірний лише з нашою перемогою. Інші варіанти не можуть навіть розглядатись. Наша перемога полягає не лише у звільненні всіх окупованих територій, включно з Кримом і Донбасом, цього не вистачить. Коли ми навіть очистимо наші території, відновимо контроль над усіма кордонами, проте росія не розвалиться, за 8−10 років знову буде війна. Оскільки в московії виростуть діти-школярі, які виховувались на історичній ненависті до нас, також росія наклепає танків, ракет — і вони знову на нас нападуть.
Щоб з москалями не воювали наші діти, ця країна має розпастись на купу незалежних національних держав. Тоді в неї не вистачить потужності та можливості знову напасти на Україну. Якщо ми не досягнемо цієї мети, то вже зараз наших дітей потрібно готувати до наступної війни з росією. Москалі ніколи не зупиняться, доки на мапі існує вільна, незалежна, демократична Україна.
— Вони на генетичному рівні нас ненавидять?
— Більше ніж генетично — ідеологічно! Ми маємо справу з народом-вбивцею. Вибачте за порівняння, але росія — це маніяк, не здатний жити спокійно, поки десь вільно ходять люди, які потенційно можуть бути його жертвами. Так само й росія не може жити спокійно, поки десь вільно й незалежно живе Україна. Лише після знищення та підкорення України цей маніяк трохи заспокоїться, проте його апетити простягаються набагато далі. В оригіналі вони хочуть відновити контроль над усіма країнами Варшавського договору. Тобто йдеться про Польщу, Чехію, Балкани, Угорщину, Румунію, Болгарію аж до частини Німеччини. Думаю, там це прекрасно розуміють, тому максимально підтримують Україну.
Фото: зі сторінки у Facebook Саіда Ісмагілова