Цього року виповнюється 75 років із часу звільнення Києва від німецької окупації.
Саме тоді, у далекому 1943 році, повинен був розпочатися процес меморалізації жертв Бабиного Яру і зведення музею пам’яті про Голокост.
Однак, радянська влада ніколи не мала особливого бажання пролити світло на трагедію війни і такого музею УРСР не дочекалась.
В незалежній Україні ситуація з політикою пам’яті значно краща і про події в злощасному урочищі тепер можуть вільно говорити і писати всі охочі, однак, до будівництва музею руки теж не дійшли.
Парадоксально, адже, такі музеї існують у всьому світі, навіть, у США та Японії, де Голокосту ніколи не було.
А от в Україні, де фактично вперше за війну нацисти почали масово вбивати євреїв, великий музей міжнародного рівня – досі підвішене питання.
Спробуємо розібратися, які ж перспективи появи в столиці гідної інституції, що могла б всебічно розповісти про одну з найболісніших сторінок історії нашої країни та Європи
МУЗЕЇ ГОЛОКОСТУ В УКРАЇНІ
Нині в країні діють декілька регіональних музеїв Голокосту, які здебільшого відкриті ентузіастами і здійснюють ту функцію, яку безперечно мала б взяти на себе держава.
Такі музеї, наприклад, є в Одесі – Музей Голокосту – жертв фашизму, Харкові – Харківський музей Голокосту та Дніпрі – музей "Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні". Останній є доволі масштабним проектом і має загальну площу експозиції близько 3 тис. метрів.
Також, уже декілька років точаться розмови про створення музею Голокосту у Чернівцях, але нині про проект практично нічого не відомо.
Найбільший діючий музей, який розповідає про події Голокосту на Західній Україні – це музейний комплекс "Територія Терору" у Львові, створений на місці пересильної тюрми та Львівського гетто.
На відміну від інших згаданих музеїв, він виник не як приватна ініціатива, а створений львівською міською владою.
Проект є доволі успішним і після зміни керівництва (наразі його очолює енергійна молода директорка Ольга Гончар) запустив ряд ініціатив, направлених на роботу із широкою аудиторією.
Зокрема, один з останніх проектів – вулична виставка "Львів, Lwów, לעמבערג, Lemberg'43: Місто (не)пам'яті" – можна вважати чи не першим масштабним прикладом музейної інтервенції у міський простір Галичини.
НЕВДАЛІ ПРОЕКТИ В БАБИНОМУ ЯРУ
Однак, найбільший подив викликає те, що музей так і не створено за роки незалежності в Києві, в місці, де розташовано сумнозвісний Бабин Яр.
А місце це знакове тим, що під час окупації у жовтні 1941 році, ще до налагодження нацистами мережі таборів смерті, тут було розстріляно підрозділами СС понад 34 тисячі євреїв.
Ще десятки тисяч людей різних національностей були вбиті за наступні два роки війни.
З 2007 року на місці трагедії діє однойменний історико-меморіальний заповідник, але він не веде широкої експозиційної роботи.
Логічно, що найбільший музей Голокосту в Україні варто відкрити саме тут. За останні 30 років таких спроб створити меморіальний простір було щонайменше з пів десятка.
Серед них, наприклад, маловідома ініціатива Київської міської ради депутатів трудящих 1992 року про створення Музею Бабин Яр, або більш відомий проект 2000-х років єврейського громадського-культурного центру "Спадщина" (за підтримки американських інвесторів) та зовсім свіжа історія – "меморіальний парк "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь" (на кошти канадського мецената). Але всі вони на різних етапах і через різні причини зазнали невдачі.
Наприклад, останній згаданий проект, який мав на меті "продемонструвати громадськості приклад якісної комплексної організації та впорядкування міської території відпочинку, що має світове історико-меморіальне значення", гучно почався, а потім зійшов нанівець.
Серед причин – брак команди (принаймні, у вигляді громадської організації чи фонду), недостатність фінансування та підтримки суспільства.
Зокрема, остання виразна акція прихильників некрополю у 2017 році – проведення однойменного міжнародного архітектурного конкурсу ідей – хоч і привернула увагу багатьох, включно з іноземцями, але закінчилася нічим.
Як висловилися самі організатори, коментуючи відчутність проекту-переможця конкурсу: "Журі не вважають, що хоч один з проектів комплексно відповів на питання, підняті в конкурсному завданні, і всі проекти, які зайняли призові місця, залишили деякі питання без відповіді".
Також проект некрополю значною мірою дублює те, що сьогодні робить та може робити у майбутньому Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр. Тому і не дивно, що він не викликає ентузіазму, ані у місцевої, ані у центральної влади.
Один із активних лобістів некрополю в українському суспільстві Іосіф Зісельс скаржиться, що до проекту немає інтересу у державних органів, а канадський меценат, який його підтримував, припинив вкладати гроші:
"Реалізація цього проекту також призупинена, тому що місто і держава поки не дають зрозуміти, цікавий він їм чи ні. Джеймс Тімертей, який уже півтора року намагається зустрітися з Петром Порошенком, не може далі вкладати гроші в проект, не розуміючи, чи потрібен він Україні та Києву".
НАЙБІЛЬШ РЕАЛЬНІ ПРОЕКТИ
Які ж проекти все ж мають шанси на успіх?
Зараз впевнено можна стверджувати, що їх два. Обидві ініціативи мають достатню інституційну спроможність та команди.
Йдеться про державний "Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр" (далі – Заповідник) та міжнародний "Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" (далі – Центр).
Вони мають на меті створити на прилеглих до Бабиного Яру територіях музеї пам’яті жертв Голокосту, однак, кожен має свою специфіку.
"Меморіальний музей пам’яті жертв трагедії "Бабиного Яру"
Музей із такою назвою має бути створений в рамках Заповідника, у якого є на це повноваження, людські та які-не-які матеріальні ресурси.
Це цілком реально, бо така позиція держави зафіксована на рівні рішень Кабінету міністрів України (зокрема Розпоряджень №1410-р та №542-р).
Рішення уряду передбачає, навіть, виділення Заповіднику будівлі контори єврейського кладовища по вул. Мельникова, 44 для створення музею. Наразі, оголошено тендер для реставрації та пристосування приміщення під його потреби.
Однак, є і труднощі – не зовсім зрозуміло, чи достатньо велике приміщення для музею, якою буде його експозиція і чи взагалі має держава гроші на будівництво повноцінного закладу світового рівня, як, наприклад, Меморіальний музей Голокосту США чи Державний музей Аушвіц-Біркенау.
До перепон також можна віднести і той факт, що у 2018 році Мінкультури та КМДА мають провести міжнародний конкурс проектів меморіального комплексу Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр", але ось уже жовтень, а конкурс, навіть, не оголошено.
Перспектив цій ідеї додає і той факт, що колективом істориків на чолі із заступником директора Інституту історії України НАНУ Геннадієм Боряком створено проект концепції музею.
Це означає, що ведеться плідна робота над ідеологією музею.
Однак, тут же криється і проблема – документ наразі не затверджений жодним державним органом, не пройшов відкритого громадського обговорення, а до команди розробників не входив жоден іноземний дослідник чи музейник.
Це виглядає особливо дивно, адже, трагедія Бабиного Яру, як подія світової історії та "один зі всесвітніх символів Голокосту" (пишуть самі автори концепції), явно заслуговує на меморалізацію на світовому рівні із залученням не тільки "своїх" науковців, але і визнаних іноземних фахівців.
Про це, зокрема, говорить і влада міста Києва:
"Обговорення концепції та зведення меморіального музею має проводитися із залученням експертів і використанням світового досвіду. Наприклад, можна запросити до кураторства у проекті керівництво меморіалу пам’яті жертв Голокосту "Яд Вашем" в Єрусалимі".
Таку позицію міського голови можна зрозуміти, оскільки Києву важливо мати неупереджений проект світового рівня, до якого проявляли б інтерес не лише українці, але й іноземні туристи.
Адже, використання досвіду передових країн, зокрема, що стосується створення меморіального музейного простору, формування колекцій, запуск якісних освітніх продуктів, зробить майбутній музей привабливішим.
ЯК ВИГЛЯДАЮТЬ МУЗЕЇ П'АМЯТІ ГОЛОКОСТУ У СВІТІ
(для перегляду фотодобірки скористайтеся стрілочками)