Протягом більш ніж століття архиєпископ Кентерберійський розглядався як primus inter pares — «перший серед рівних» — і як глава Англіканської спільноти. Ця провідна роль означала історичний центр єдності для англікан у всьому світі. Однак останні події у глобальному англіканстві порушують серйозні питання щодо того, чи може Англіканська Церква і надалі виконувати цю роль у житті того, що колись широко називали Англіканською спільнотою.
Джерело: First Things
Однією з найпомітніших ознак цієї зміни є відсутність шістнадцяти (із сорока двох) англіканських предстоятелів на інтронізації Сари Мюллаллі, нового архиєпископа Кентерберійського. Четверо не змогли бути присутніми через поважні причини. Інші дванадцять представляють понад 75 відсотків англікан у світі. Їхня відсутність — не дрібниця. Вона відображає глибокий розлом у глобальному співтоваристві Англіканських Церков. Коли лідери більшості англікан більше не визнають Кентербері як центр спільності, історична структура, яка колись утримувала цю спільність разом, стає неактуальною.
Інтронізація Сари Маллаллі як архиєпископки Кентерберійської суттєво відрізнялася від інтронізації Джастіна Велбі. Його інтронізація зібрала широке представництво з усього англіканського світу. Сьогодні ж зменшена присутність лідерів Глобального Півдня підкреслює поглиблення розколу в Англіканській спільноті. Цей поділ є результатом десятиліть доктринальних новацій. Кульмінацією цих новацій стало рішення Генерального синоду Англіканської Церкви, ініційоване Маллаллі, дозволити благословення одностатевих пар.
Через тенденції, які відкидають історичне ортодоксальне християнське вчення про стать і шлюб, на початку цього століття Global Anglican Future Conference (GAFCON) у своїй Єрусалимській декларації 2008 року заявила протест: «Ми відкидаємо авторитет тих церков і лідерів, які заперечили ортодоксальну віру словом чи ділом. Ми молимося за них і закликаємо їх покаятися і повернутися до Господа».
У заяві, яка свідчить про масштаб провалу Кентербері як центру єдності, колишній архиєпископ Рован Вільямс нещодавно визнав: «Я чесно не знаю, чи виживе ця спільнота». Така заява від колишнього очільника Церкви Англії відображає серйозність нинішньої кризи. Йдеться не просто про внутрішні розбіжності, а про саме майбутнє англіканства.
Важливий поворотний момент настав у 2023 році, коли Global South Fellowship of Anglican Churches (GSFA) оприлюднило так звану Заяву Попільної середи. У цій декларації GSFA оголосило, що більше не визнає архиєпископа Кентерберійського як primus inter pares і главу Англіканської спільноти. Це рішення стало історичним зламом: символічний центр англіканської єдності фактично було відкликано Церквами, що представляють більшість англікан світу.
Корені цього зсуву є не лише історичними, але й богословськими та структурними. Традиційна конфігурація Англіканської спільноти сформувалася в епоху Британської імперії. У той час Англіканська Церква природно виконувала роль координаційного центру для англіканських церков, заснованих через місійну та колоніальну експансію. Проте глобальний контекст радикально змінився. Демографічний центр англіканства рішуче перемістився до Африки, Азії та Латинської Америки. Сьогодні переважна більшість англікан живе в тому, що зазвичай називають Глобальним Півднем.
Відхід кількох західних провінцій від традиційної англіканської віри неминуче піднімає питання єдності, управління та авторитету. Структури, створені для колоніального чи постколоніального контексту, більше не відповідають реаліям глобальної Церкви, в якій лідерство, богословська життєздатність і чисельна сила зосереджені в південних провінціях. Багато лідерів Глобального Півдня стверджують, що єдність не може підтримуватися лише історичними зв’язками з Кентербері; вона повинна ґрунтуватися на спільній відданості біблійній вірі та апостольській доктрині й традиції.
У відповідь на цю потребу GSFA розробило нову ковенантальну (завітну) структуру, спрямовану на забезпечення богословської узгодженості, церковної відповідальності та взаємозалежності між провінціями-учасницями. Цю структуру було формально погоджено на зібранні Глобального Півдня в Каїрі у 2019 році. На відміну від попередньої реляційної моделі Англіканської спільноти — яка значною мірою покладалася на неформальні зв’язки взаємної прихильності — нова ковенантальна структура прагне встановити чіткіші зобов’язання щодо ортодоксального вчення, місії та взаємної відповідальності.
Запровадження цієї структури поступово просувається вперед. Чотирнадцять англіканських провінцій уже прийняли ковенантальну структуру GSFA, разом із кількома англіканськими місіями. Це свідчить про формування нової моделі глобальної англіканської співпраці — такої, що вже не зосереджена навколо Кентербері, а більше визначається спільними богословськими переконаннями церков Глобального Півдня. Ця нова структура не означає кінця англіканства як глобального руху, а радше формування більш єдиної та взаємозалежної спільноти.
Питання майбутнього англіканства залежить від того, як різні ортодоксальні англіканські групи — такі як Глобальний Південь, GAFCON та інші спільноти — зможуть співпрацювати. Кожна з них по-своєму прагне розширювати Царство Боже в цьому зраненому світі. Я сподіваюся, що майбутня конференція «Майбутнє глобального англіканства», в якій я братиму участь разом із п’ятьма іншими англіканськими лідерами, запропонує шлях уперед. Єдність має бути збережена без жертви істини.
Переклад з англійської РІСУ