Кілька зауважень щодо підняття статусу органу у справах релігій
Олег КИСЕЛЬОВ, магістр релігієзнавства, координатор Молодіжної асоціації релігієзнавців
8 листопада 2006 року прем’єр-міністр України В.Янукович підписав постанову щодо утворення Державного комітету у справах національностей та релігій на основі реорганізації Державного департаменту у справах релігій та Державного комітету у справах національностей та міграції.
Для Держдепрелігій – це означає підняття статусу. Для Держкомнацміграції – це означає заміна департаменту міграції та біженців на департамент у справах релігій (перший, кажуть, перейде під Міністерство внутрішніх справ). Питання лише в тому, наскільки ця заміна рівнозначна, адже Держдепрелігій структуру доволі самостійна, хоча й підпорядковується Міністерству юстиції. Чи взагалі коректно говорити про заміну, адже йдеться не про приєднання Держдепрелігій до Держкомнацміграцій, а реорганізація обох органів?! Якщо виходити з назви новоутвореного комітету, то об’єднання відбувається на “рівних правах”. Ймовірно, що структурні підрозділи Держкомнацрелігій будуть виконувати свої функції в незалежності ані від свого статусу, ані від Голови органу. Поки не відомо, хто буде очолювати новий комітет. Як релігієзнавцю мені б хотілося на цій посаді бачити людину, котра орієнтується у релігійному житті України.
У виведенні Держдепрелігій з-під Міністерства юстиції є своя логіка, адже функції департаменту виходили за чисто правничу сферу. Наприклад, здійснення релігієзнавчої експертизи, проведення наукових досліджень з питань державно-церковних відносин, ведення обліку релігійних організацій, культових споруд або підготовка прогнозів у релігійній сфері не є цариною юриспруденції. Утворення ж органу, який займається і проблемами релігій, і національностей не є для України новим. З 1994 по 1996 існувало Міністерство у справах національностей, міграції та культів, а сьогодні існують сектори, відділи та управління у справах національностей та релігій при обласних адміністраціях (наприклад, в Івано-Франківській, Київській, Львівській, Одеській та ін.). Наскільки таке поєднання є виправданим? Гадаю, що при вирішенні проблем етноконфесійних груп (євреїв, вірмен, караїмів) існування одного органу з питань релігій та національностей може прискорити знаходження правильних рішень.
Зауважимо, що ідея підвищення статусу Держдепрелігій з’явилася давно. Принаймні майже рік назад у Резолюції Міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні питання міжконфесійних взаємовідносин в Україні”, яка була проведена Держдепрелігій 15-16 грудня 2005 року, йдеться про доцільність створення Міністерства з питань забезпечення свободи світогляду та віросповідання або Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів, або іншого подібного органу. Про цю доцільність йдеться й в Ухвалі секції "Релігія і Церква в Українському світі" IV Всесвітнього Форуму українців, який пройшов 18-20 серпня 2006 року. Деякі експерти, наприклад, Юрій Решетніков, виступали із побоюванням, що можливе підвищення статусу Держдепрелігій може означати лише посилення державного тиску на релігійні організації. Однак, коментуючи ліквідацію Держкомрелігій, багато експертів відзначали позитивну роль цього органу в уніфікованому застосуванні законодавства в усіх регіонах України та моніторингу релігійних процесів, а деякі навіть говорили про необхідність розширення функцій цього органу [Див.: Релігійна панорама. – 2005. – №2 (54) – С. 42-45].
З іншої сторони реєстрація статутів та консультаційна допомога з питань застосування законодавства про свободу світогляду і віросповідання є юридичною справою.
Підняття статусу органу у справах релігій навряд чи можна пов’язувати із намаганням держави регулювати релігійну сферу. Втручання цього органу у діяльність релігійних організацій чи нав’язування, наприклад, Всеукраїнській Раді Церков та релігійних організацій певних позицій чи оцінок можливе лише при безпосередній вказівці “зверху”, що ми й спостерігали у 2004 році. Будемо сподіватися, що нинішня влада утримається від спокуси використовувати підвищений статус органу у справах релігій у політичних схемах. Першим показником ставлення влади до Держкомнацрелій буде призначення Голови цього органу. Чи буде це професіонал у питаннях релігій чи національностей? Чи посада Голови комітету стане політичною посадою, предметом торгів при розподілі портфелів між політичними силами, що будуть при владі?
Нажаль, у постанові не йдеться про функції Держкомнацрелігій, а тому не відомо наскільки функції цього органу будуть розширені у порівнянні із функціями Держдепрелігій. Чи будуть відновленні функції колишнього Держкомрелігій чи, можливо, вони будуть ще більше розширені? Адже після президентських виборів 2004 року експерти та аналітики говорили про необхідність надання органу у справах релігії контролюючих функцій.
