Він здобув одну з найславетніших перемог польсько-литовських сил над Московією за всю історію, хоча перед цим кілька років провів у московському полоні.
Джерело: ВВС Україна
Волинський князь вперше довічно став головнокомандувачем Великого князівства Литовського. Костянтин Острозький мав право ставити печатки з привілеєм польського короля та усупереч забороні для православних займав найвищі державні посади Королівства Польського. Він народився 560 років тому.
3 грудня 1514 року жителі Вільна (сучасний Вільнюс) стали свідками давньоримського параду: під залпи гармат та дзвони у храмах Костянтин Іванович Острозький в'їжджав у місто.
За гетьманом йшло його військо, а за ними дріботіли закуті у ланцюги московські вельможі та князі. Так жителі столиці Великого князівства Литовського святкували перемогу під Оршею.
Через 13 років українського полководця з тріумфом зустрічатимуть в іншій європейській столиці - Кракові. Туди він приведе полонених татар після перемоги над Ольшаницею на Київщині.
Як православний князь з України став гетьманом (головнокомандувачем) війська, успішним політиком та меценатом православ'я у католицькій державі?
У битві під білоруською Оршею волинський полководець переміг завдяки продуманій тактиці. Керувати союзницьким військом, що складалося із литовських, польських, білоруських, українських загонів кавалерії, артилерії, піхотинців, а також інших родів військ, було непросто.
Успіх залежав від злагодженої комунікації.
Напередодні Костянтин Острозький переправив основні сили з гарматниками через зібраний з човнів та колод понтонний міст над Дніпром і розвів війська на позиції. Увагу ворога відволікла легка кавалерія неподалік. Це була не єдина хитрість гетьмана - він сховав гарматників у засідці.
Московити почали битву з атаки на лівий фланг, яку союзники успішно відбили. Далі воєвода Іван Челядін сподівався на відкритий бій. Проте Костянтин Острозький несподівано припинив атаку і почав відступ. Вороги переслідували його військо і потрапили у засідку гарматників. Артилерійські залпи спричинили втрати противника і слугували сигналом до загальної контратаки союзницьких військ. У московитів почалася паніка.
До заходу сонця 8 вересня 1514 року загони Костянтина Острозького наздоганяли втікачів. Союзники взяли у полон 6 із 11 воєвод, у тому числі Івана Челядіна, а також 611 представників знаті, бояр, які по іменах перераховують литовські та польські джерела.
Через кілька днів папський легат (представник) Якуб Пізон у листі товаришу присвятив Костянтину Острозькому цілий абзац, де назвав його "кращим воєначальником нашого часу", порівняв із міфічним засновником Риму - Ромулом.
Про нього писали у німецьких часописах, прирівнювали до відомих римських полководців.
Панегіристи писали поезії, у яких порівнювали Острозького з римськими полководцями Сципіоном і Ганнібалом.
А тодішній німецький часопис описав епізод перед початком битви - як гетьман першим на коні переправився через Дніпро та підняв знак хреста.
Після Орші Король Польський і Великого князівства Литовського Сигізмунд Старий задарував гетьмана привілеями. Монарх дозволив спорудити дві церкви у Вільнюсі. Відтак волинський князь виконав свою обітницю дану перед битвою.
Муровані церкви святого Миколая та святої Трійці майже століття були "візитними картками" литовської столиці допоки навколо Ратушної площі не побудували католицькі костели.
Король дозволив гетьману побудувати головний родинний храм в українському Острозі. Богоявленський собор, вважає доктор архітектури Петро Ричков, був найпомітнішою церковною новобудовою Волині, Галичини та Поділля допоки у Львові не спорудили Успенську церкву на початку 16 століття.
Неподалік Острога, у Межирічах, Костянтин Острозький спорудив церкву святої Трійці.
Ці два храми магнат також побудував на честь перемоги під Оршею.
Битви гетьмана закінчувалися не лише перемогами. У 1500 році московити розгромили литовсько-польсько-руську армію під його командуванням над білоруською річкою Ведроша. Костянтин Острозький потрапив у полон майже на сім років.
У Москві гетьман був почесним в'язнем. Його не відпустили разом з іншими полоненими після литовсько-московського перемир'я у 1503 році, натомість переконували скласти присягу на вірність цареві. І він погодився, як виявилося, щоб втекти.
Згідно з текстом присяги Костянтин Острозький клявся земним та небесним, а також життям нащадків, що буде вірно служити московському володарю.
Відтак "зламана присяга" стала точкою відліку побожності Костянтина Острозького, припускає кандидат історичних наук Ігор Тесленко. Втікач до смерті намагався спокутати свою провину, - будував храми, фінансував їхню діяльність, чого не робив до полону.
Перебуваючи на службі у царя, Костянтин Острозький брав участь у походах московського війська. Цей досвід допоміг гетьману у перемозі під Оршею та в інших битвах з московитами.
Кількарічне перебування гетьмана у Москві відбилося на архітектурних рисах його храмів.
Костянтин Острозький був успішним політиком. Він часто приїжджав у Вільнюс, де облаштував резиденцію, багато спілкувався із королем, брав участь у великокняжих радах.
Після останньої гучної перемоги у битві під Ольшаницею на Київщині гетьман не лише зайшов гучним парадом у Краків, але й отримав право запечатувати документи червоним воском, як робили королі.
Згодом "За заслуги усього життя" Сигізмунд Старий призначив Костянтина Острозького троцьким воєводою. Відтоді він найближче сидів до правителя у великокняжій раді, попри заборону православним займати державні посади. Це обурило католицьких вельмож, на що король відповів, що привілей надав у виключному порядку і більше не порушуватиме законів.
Завдяки наданим королем привілеям та маєткам, а також власній ощадливості, Костянтин Острозький увійшов у п'ятірку найбагатших магнатів Великого князівства Литовського.
"Був то муж такий цнотливий мужній і фортунний, що заслужив на те аби його назвати батьком короля, а Його Королівська Милість шанував його понад усіх", писав про Костянтина Острозького лікар-італієць Джованні Валентіно.
Писемні джерела зберегли навіть кличку його улюбленого коня - Заєць. Однак про особисте життя магната відомо мало. Немає точних даних щодо місця його народження - можливо це був Остріг, а, можливо, білоруський Турів, невідома й точна дата, окрім 1460 року.
Костянтина Івановича Острозького поховали, згідно із заповітом, у Києво-Печерському монастирі. Він обрав святиню, а не рідний Остріг. Через майже сорок років син Василь встановив надгробок, який не лише відображав небіжчика, а разом з кіньми, гарматами, колісницями, військовими обладунками, сценами із битв наче відтворював життя полководця. В епітафії йшлося про 63 перемоги та перераховувалися заслуги покійного.
Кілька століть до надгробка молилися віряни та паломники, що приходили в Успенський собор монастиря і дізнавалися про полководця, допоки у листопаді 1941 року у храмі не пролунав вибух. Він зруйнував споруду та пам'ятник.
Нині Костянтина Івановича Острозького своїм національним героєм вважають одразу три народи - литовці, білоруси та українці. Про його час писали: "Раніше литвини не питалися "скільки ворогів?", а питали "де вони?", і ставили у приклад хоробрість полководця.
Олексій Бухало