Коли заходить мова про давню українську літературу часів Русі, то до неї відносять пам’ятки, писані старослов’янською мовою. Зокрема, вважається, що однією з перших (чи навіть першою!) пам’яткою такої писемності є «Слово про Закон і Благодать», приписуване митрополиту київському Іларіону. Відноситься воно до середини ХІ ст. Але майже в той самий час, на кілька років пізніше, на Русі була створена цікава літературна пам’ятка – Кодекс Гертруди. На жаль, про неї в нас практично не говорять, до українського літературного канону не відносять. Зате успішно цю пам’ятку приватизували наші сусіди – поляки.
Чому? Бо вона написана латинською мовою. Хоча, зрозуміло, польська мова така ж далека від латини, як і українська. А на теренах України протягом віків створювалися різноманітні латиномовні літературні твори, автори яких себе ідентифікували як русини (українці), а тематика цих творів, їхні ідеї так чи інакше стосувалися українських земель. Можна, наприклад, згадати поеми «Роксоланія» Себастьяна Кленовича чи «Дніпрові камени» Яна Домбровського. Певним чином стосується це й Кодексу Гертруди. Хоча останній, за великим рахунком, є пам’яткою «інтернаціональною».
Передусім варто сказати кілька слів про княгиню Гертруду [1]. Вона була дочкою польського правителя Мешка ІІ, котрого, як і його батька Болеслава І, коронували в 1025 році; а матір’ю її стала німецька аристократка Рикса Лотаринзька, котра доводилася онукою імператору Священної Римської імперії Оттону ІІ. Дитячі та юні роки Гертруда провела в Німеччині.
У 1043 р. її рідний брат, польський князь Казимир І Відновитель, якому надав значну допомогу київський князь Ярослав Мудрий й, фактично, допоміг утримати владу, видав Гертруду заміж за Ізяслава – одного із старших Ярославових синів. Це був продуманий династичний шлюб. Незадовго перед цим, у 1042 р., Казимир І одружився із сестрою Ярослава Мудрого Добронегою-Марією. Таким чином польський князь, становище якого було хитким, вирішив налагодити союзні й династичні зв’язки із могутнім руським князем.
Гертруда була освіченою жінкою і з собою на Русь привезла книгу Псалтир, яку зараз іменують Кодексом чи то Молитовником Гертруди. Спочатку Псалтир був створений у Німеччині. Близько 977 р. архиєпископ Тріру Егберт придбав для потреб хору свого кафедрального собору цю книгу. Ймовірно, останню створили у відомій школі писарів і художників-ілюстраторів у Рейгенау. Відоме ім’я писаря книги – Рупрехт. Ці факти проілюстровані в Кодексі і супроводжуються відповідними написами. У 993 р. архиєпископ Егберт помер, а Псалтир перейшов до його спадкоємців. Зрештою, він потрапив у руки Рикси, яка й передала його Гертруді.
Під час перебування на Русі книга зазнала доповнень. І зараз має складну структуру. До неї, зокрема, додали п’ять чудових мініатюр у давньоруському стилі.
Окрім того, Гертруда вписувала в книгу складені неї молитви латинською мовою. Таких молитов у книзі близько ста (існують різні підходи до їхнього підрахунку). Поляки (про це вже частково йшлося) вважають Кодекс Гертруди першою пам’яткою своєї літератури [2]. Однак не менше на неї можуть претендувати українці.
Гертруда, судячи з цієї книги, була не лише набожною жінкою, але й орієнтувалася в богословських питаннях. Є в них аспекти, котрі були притаманні як для тогочасного західного, так і східного християнства. Авторку можна вважати такою, що поєднувала в плані релігійно-культурному Захід зі Сходом.
Це також знаходило вияв і в її діяльності. Гертрудин чоловік, князь київський Ізяслав, опікувався Києво-Печерським монастирем, фактично став його світським фундатором. Він шанобливо ставився до настоятеля цього монастиря Антонія Печерського, звертався до нього за благословенням. Чи не дався взнаки тут вплив Гертруди?
Одного разу виник конфлікт між князем Ізяславом і монастирем. Гертруда ж допомогла його розв’язати. Про це розповідає Києво-Печерський патерик.
Там йдеться про те, що в монастир прийшов боярин Ізяслава, який «був любимий князем і управляв у нього всім», та захотів стати ченцем. Один з монахів, Никон, постриг його і нарік Єфремом. Такі дії (це зрозуміло!) викликали незадоволення Ізяслава. Він, як говорить Києво-Печерський патерик, «звелів привести перед себе того, хто наважився таке сотворити. І швидко пішовши, привели до нього великого Никона. Князь же, гнівно поглянувши на Никона, глаголив йому: «Чи ти постриг боярина та скопця без мого повеління?» Никон же відповів: «Благодаттю Божою, я постриг їх, за велінням небесного царя, Ісуса Христа, який покликав їх на такий подвиг». Князь же каже: «То або умов їх повернутися додому, або ув'язню тебе й тих, які з тобою, а печеру вашу розкопаю!» Відповів на те Никон: «Що тобі завгодно, владико, те й роби, а мені ж недобре відвертати воїнів од царя небесного!» Антоній же й ті, що були з ним, зібравши одяг свій, пішли зі свого місця, бажаючи перебратися до іншої землі. Князь ще гнівався і докоряв Никонові, коли зайшов один із отроків-дружинників повідав, що Антоній і ті, що з ним, відходять з цього міста і йдуть в іншу землю. Тоді каже жона його: «Послухай, господине, й не гнівайся! Таке ж бо було і в країні нашій, що повтікали через одну біду чорноризці, і багато зла сталося у землі нашій через те. Отож, гляди, господине, щоб не було такого і в твоїй землі». Почувши те, злякався князь гніву Божого, й одпустив великого Никона, велівши йому йти до печери. По інших же послав, прохаючи, щоби повернулися назад. Та лише через три дні прохань погодилися вони повернутись до своєї печери…» [3].
Як бачимо, Гертруда, котра була вихована в західному «латинському» монастирі, заступається за православних ченців, просить зробити так, щоб вони не повтікали із Києва та володінь Ізяслава. При цьому ставить у приклад свою землю, звідки зникли монахи й настала біда. Тут не конкретизується, що це за країна – Польща, де народилася Гертруда, чи Священна Римська імперія, де пройшло її дитинство та юність. Радше, все таки Польща, яка нещодавно пережила великі потрясіння.
Описаний у Києво-Печерському патерику конфлікт між ченцями та Ізяславом, зрозуміло, відбувся після 1054 р., тобто року коли помер великий князь Ярослав Мудрий, а київський престол перейшов до Ізяслава. Варто нагадати, що 1054 рік – це також рік «великої схизми», коли відбувся серйозний конфлікт між Римським Папою й Константинопольським Патріархом. Часто цей рік вважається роком «остаточного розколу» між католиками й православними. Насправді «остаточного розколу» тоді не відбулося. Східні й західні християни продовжували спілкуватися, вважаючи себе представниками однієї релігійної спільноти. І тому не дивно, що «латинянка» Гертруда стає на захист ченців Києво-Печерського монастиря.
У 1073 р. князя Ізяслава позбавив київського престолу його брат Святослав. Той змушений був разом з жінкою та дітьми покинути батьківщину. Вони знайшли притулок спочатку в Польщі, а потім у Східній марці (Нижніх Лужицях) Священної Римської імперії. До речі, Східна марка була населена переважно слов’янами. Тому тут Ізяслав зі своїм сімейством почував себе «як удома».
Позбавлений престолу київський князь встановив зв’язки з тодішнім Римським Папою Григорієм VII, сподіваючись отримати від нього допомогу. Ймовірно, певну роль у цих контактах відіграла Гертруда. Принаймні матеріали її Кодексу дають підстави так вважати.
Ізяслав послав до Григорія VII своє посольство до на чолі зі своїм сином Ярополком. Римський Папа написав йому листа, де свого адресата іменував королем. А його сина коронував у Римі. Також Григорій VII вислав посольство до Ізяслава, яке мало узгодити з ним коло питань.
Цікаво відзначити, що Гертруда в своїх молитвах, які вписала до згадуваного Кодексу, іменує свого чоловіка королем. Деякі з цих молитов були створені під час вимушеної еміграції цієї вельможної подружньої пари до Польщі та Священної Римської імперії. В одній із таких молитов Гертруда просить відвернути серце мужа від ненависті й гніву та зробити Ізяслава добросердним і миролюбним. При цьому просить захистити його від усіх небезпек та ворогів, зробити сильним та стійким і забезпечити щасливе повернення на батьківщину. У іншій молитві Гертруда просить Бога почути стогін її серця, позбавити мук та зла, які впали на неї через незадоволення мужа і небажання бесідувати з нею та вислуховувати її поради. При цьому жінка просить Бога не лише зробити Ізяслава милостивим та прихильним до неї, а й утихомирити її норов та перетворити в спокійну, звернену до добра жінку.
У Кодексі Гертруди, як уже говорилося, є мініатюри, виконані у давньоруському стилі, що символічно представляють акт коронації Ізяславового сина Ярополка Григорієм VII. Перша з них зображує цього князя та його жінку Кунігунду, котрі моляться апостолу Петру. Гертруда ж на цій мініатюрі припадає до стоп апостольських. На іншій мініатюрі Христос з участю святих Петра та Ірини коронують Ярополка й Кунігунду.
У 1077 р. Ізяслав з допомогою польський військ повернув собі київський престол. Правда, довго він на ньому не перебував. Вкінці 1078 р. цей князь загинув у війні з князями-ізгоями. Після кончини Ізяслава його син Ярополк не зумів стати київським князем. Правда, він отримав княжінням на Волині, але йому часто доводилося воювати з противниками. У 1087 р. він загинув від рук найманих вбивць.
У кількох молитвах Кодексу Гертруди їхня авторка просить, щоб Бог дарував перемогу Ярополку і щоб його вороги зазнали поразки. При цьому Гертруда критично ставилася до свого сина, говорила про його моральні вади.
Загалом можемо констатувати, що Кодекс Гертруди остаточно оформився на Русі-Україні, а в Гертрудиних молитвах так чи інакше відображені руські (українські) події. Зрештою, до оформлення цієї книги доклалася руська княгиня (хоча й польсько-німецького походження), а також невідомі руські художники. Загалом же Кодекс Гертруди можна вважати пам’яткою німецької, польської та руської (української) культур.
Примітки:
##DONATE_TEXT_BLOCK##