Майже два роки тому Верховна Рада прийняла закон про перейменування релігійних організацій, керівний центр якої розташований у країні-аагресора, однак він і досі не запрацював.
Спершу його виконаня заблокував «вовчий» Окружний адмінсуд Києва, а з лютого цей Закон за поданням 49 депутатів переважно опоблоківців розглядає Конституційний Суд.
Відомий релігієзнавець Віктор Єленський пояснив чому, будучи депутатом VIII скликання, він голосував за нього.
За його словами, з початком російської агресії Україна зіткнулася із серйозною проблемою використання у війні проти неї релігійного чинника.
"Російська Федерація відкрила додатковий – релігійний – фронт демонтажу української державності і заходилася надзвичайно активно використовувати для цього Українську Православну Церкву Московського Патріархату. Хоча УПЦ МП не зазнавала жодної дискримінації в Україні (швидше навпаки), вона не тільки не відкинула запропоновану їй роль, але й часом намагалася навіть грати роль «першого учня» у будованій Москвою антиукраїнській школі", - зазначив експерт.
Держава, щоби захистити себе від загроз, які можуть виходити від релігійних груп, іноді запроваджує надзвичайні заходи. На Заході після 11 вересня 2001 року, терактів у Лондоні, Парижі, Барселоні постав новий, доволі жорсткий безпековий режим. В Україні парламент вдався не до заборон, а до попередження.
"Законодавець хоче попередити громадян про те, що відповідна релігійна організація знаходиться у підпорядкуванні релігійного центра, який знаходиться в країні, що вчинила збройну агресію проти України і який (центр) підтримує зовнішню політику своєї країни – країни-агресора", - заявив Єленський.
"Якщо священнослужителі залучені до діяльності незаконних військових формувань, виступають проти територіальної цілісності країни, закликають до зриву мобілізації, беруть участь у порушенні прав людини і громадянських свобод на окупованих територіях, то вони мають бути притягнуті до відповідальності.
Водночас от вам реальна ситуація: релігійна організація в особі священноначалля, яке виступає від її, організації, імені, звинувачує у розпалюванні війни не агресора, а його жертву, поширює капітулянтські настрої, протестує проти війни по одну лінію фронту, але приймає військові паради по іншу; відмовляється шанувати героїв тут, але освячує гармати, ракети і літаки там. Демократична держава повинна поважати свободу думки і слова. Разом із тим, вона повинна застерегти своїх громадян, що організація, чиї функціонери під час війни зайняли російську сторону, керується російським центром", - додав він.
Віктор Єленський також зауважив, що цей Закон не обмежує релігійну свободу.
"Чи є приписана Законом назва релігійної організації образливою для її керівництва і членів? Питання серйозне: деякі релігійні організації вважають певні назви, якими їх позначають, образливими, недостовірними, або такими, які спотворюють їхню ідентичність. У нашому випадку це не так: архиєреї УПЦ МП не заперечують, коли їх ідентифікують як єпископів Російської Церкви (особливо за кордоном), не протестують проти намірів Путіна захищати «Русскую Церковь на Украине», поблажливо сприймають позначення їх у різного роду обіжниках й документах Московського Патріархату як служителів Російської Церкви, а деякі єпархії й парафії без проблем вміщують згадку про належність до МП у свої офіційні документи", - наголосив експерт.