Однією з характерних рис українців є вміння об’єднати менші сили для досягнення великої мети. Допоки в суспільстві тривали дискусії, чи доцільно влаштовувати святкування, прикрашати ялинки й робити застілля в часі різдвяних свят, у маленькому селі Мшанець, що на Львівщині, встановили рекорд України ― колядку «Там во Бахмуті» одночасно заспівали 105 вертепів, а це майже 1300 людей (офіційно зареєстрованих, а реальна кількість була ще більшою).
Так вирішили завершити акцію «Різдвяні пташки», під час якої збирали кошти для 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ. Загалом до акції долучилися понад 150 вертепів, колядників, громад, лікарських, учительських та інших колективів. Понад 4,7 мільйона гривень підуть на закупівлю дронів.
Різдво ― час, коли відбуваються дива. Тому це якраз вдала можливість, аби зробити щось добре (хоча для того, аби зробити добро, не треба чекати особливої нагоди).
― Різдво в будь-якому часі й у будь-яких обставинах ― це про народження Ісуса Христа. Бога, який народився в яслах, згодом став вигнанцем, жив у смертельній небезпеці, був біженцем. Тобто Різдво ― це не форма, а сенс. Розуміючи це, можна спокійно його відзначати, незважаючи на те, чи довкола веселощі, чи такий час, коли постійно переживаємо за своїх рідних і близьких, які зараз на фронті, або ж сумуємо за тими, кого вже нема. Різдво ― це щось набагато більше, ніж зовнішні обставини. Це внутрішнє відчуття, ― каже Наталя Гром.
Торік у Мшанці в часі Різдва вже здійснили диво. Об’єднали 12 вертепів, які збирали кошти на автівку для військовослужбовця з громади. Вийшло купити дві машини.
― Ідея виникла в мого чоловіка о. Романа Грома ще минулого року. Цього року він хотів її масштабувати, але вагався, чи вдасться. Але потім він поспілкувався з отцем-капеланом Іваном Гальо, який сказав, що зараз нашим військовим дуже потрібні дрони. Це їхні очі, вуха, знання та збережені життя в підсумку. Тому ми вирішили організувати таку акцію й об'єднати якомога більше вертепів, щоб назбирати кошти на ці дрони. Те, як люди відгукнулися, ― це щось неймовірне, ― розповідає дружина о. Романа Наталія.
Акція «Різдвяні пташки» стартувала 26 листопада. Упродовж усього часу пані Наталя й ще кілька волонтерок залучали якомога більше людей через соцмережі. Це історія про довіру, адже вдалося перевершити всі очікування: і за кількістю учасників, і за сумою, яку вдалося назбирати. З’їзд вертепів і колядників зі встановленням рекорду став фінальним акордом акції: колядники, які передали кошти на збір отців Романа й Івана, були запрошені автоматично. Тепер треба якнайшвидше дослідити ринок і закупити дрони для захисників.
― Усі учасники ― від найменшого до найстаршого, де б вони не були ― для мене є таким дивом! Коли ми починали акцію, люди зголошувалися повільніше. А потім як розкрутилося, то йшли дуже багато вертепів, різні організації долучалися. Це просто було щось неймовірне. А коли почали вже пересилати на картку кошти, це було свідченням нашого запалу, бажання перемоги і, напевно, найбільше ― єдності, ― ділиться о. Роман Гром.
― Я пригадую, як ми вперше побачили виписку з банку ще перед Новим роком. Там було 800 тисяч гривень! Я подумала, це якась помилка. Потім рахунок пішов на мільйони, ― додає пані Наталя.
Попередньо на участь у спільній коляді зареєструвалися 90 вертепів. Приїхали понад 100. Усі вони зібралися в сільській церкві. Щоб зрозуміти масштаби: у Мшанці всього 140 мешканців.
― Я не розуміла, як у нашій церкві стільки людей вмістилося, ― сміється пані Наталя Гром. ― Як почали всі колядувати… Хтось віншує, далі підхоплюють наступну коляду, наступне віншування. Потім від церкви вертепи йшли через усе село до «Мшанецьких колиб» (це парафіяльний табір ― соціальне підприємництво, яке створило священиче подружжя спільно з однодумцями ― ред.). Коли зібралася ця многота людей, усі в костюмах, було враження, що це наш, український, карнавал. А метою цього з'їзду було якраз побачити одне одного, познайомитися, подякувати всім колядникам за ту велику справу, яку вони зробили.
Окрім цього, у Мшанці виготовили близько 170 спеціальних зірок у кольорах емблеми 80-ої бригади. Усі колядники, що долучилися до акції «Різдвяні пташки», ходили від хати до хати з ними. Дизайн створив місцевий художник Іван Платок, а далі, як каже пані Наталя, відбувалися «чудесні історії» ― хто тільки не долучався до виготовлення зірок.
Учасниками з’їзду у Мшанці були вертепи з різних областей, а також вихідці з України, які зараз мешкають у Кембриджі (Велика Британія), штаті Меріленд (США), Іспанії, Італії. Вони доєдналися онлайн. Колядники з Канади мусили дуже раненько прокинутися, щоб, попри різницю в часі, встигнути на коляду.
― З нами разом колядували отець-капелан Іван Гальо з воїнами 80-ї бригади. Вони підключилися онлайн. Співали коляду «Там во Бахмуті», в реальному часі стоячи на обороні Бахмута. Ми обрали цю коляду, бо вона зараз відгукується в кожній душі, ці слова дуже глибокі й справді про те, у чому ми живемо. До того ж разом з нами колядував її автор ― Олег Вітвіцький з Тернополя. А також тріо сестер Демидась з Чорнобаївки.
За кордоном потужними рушіями є українські громади. Якщо говорити про Кембридж, то колядників там організувала моя добра подруга, яка зараз вчиться в Кембриджському університеті. Там лише створюється українська громада. А один з британських професорів навіть запросив їх до свого дому ― і там лунала українська коляда, ― розповідає Наталя Гром.
Найменшій колядничці, яка стійко колядувала з усіма весь день, лише 4,5 місяці!
Є кілька вертепів, які назбирали рекордні суми. Наприклад, парафія у Фастові, де служить о. Віталій Марцинюк, зібрала понад 100 тисяч гривень. Парафії сіл Рівне (близько ста мешканців) і Летня (близько 2600 мешканців), де служить о. Олег Вовк, передали на збір понад 230 тисяч гривень. Колядувати ходили 45 учнів 5-11 класів (33 з них приїхали до Мшанця). До речі, в одному зі сіл треба будувати церкву, бо діючій вже понад 500 років. Однак на це вирішили коштів не спрямовувати ― буде актуально після перемоги.
― Ми з дітьми давно придумали, що хочемо колядувати на військо. Навіть шукали, кому конкретно передамо кошти. Діти мріяли, щоб на них купили дрони. А потім я побачив у соцмережах, що мій знайомий священник Роман Гром організовує цю акцію. Ми взяли чотири зірки, поділилися на групи й пішли славити Бога. А всі кошти, як і планували, перерахували на «Різдвяні пташки».
Коли їхали в автобусі вже із Мшанця, то почув, як учні між собою казали: «Будемо мати, що своїм дітям розказати». Тобто вони самі ще діти, а вже думають про перспективу й розуміють, наскільки важливо, що вони доклалися до перемоги. Тому в усіх нас було відчуття піднесення й радості. Сподіваємося, вдалося трохи допомогти війську, ― каже о. Олег.
Отець Роман Гром додає, що на його парафіях так само збирали величезні, як на зовсім малу кількість мешканців, суми.
― Мені подзвонив о. Євген Карпінець. От це теж свідчення Божого дива. У селі Підмостичі (церква Св. Василія Великого), де він служить, менше 20 людей. У них цегляна церква, дах тече, конче потрібен ремонт. Ну вони назбирали 20 тисяч гривень і переслали це все на «Різдвяні пташки», тобто ― на військо. Мовляв, церкву ми якось зробимо, а їм потрібніше. О. Євген сам був такий розчулений тим учинком людей, ― згадує священник.
Коляда лунала не лише на парафіях. Пані Наталія, керівниця 2-В класу Львівської загальноосвітньої школи №7, також вирішила, що залишатися осторонь не можна.
― Я побачила акцію у фейсбуці. Мене так зачепило, що ці молоді священники так перейнялися нашими захисниками. Дуже хотіла їм допомогти. Я маю лише вчительську ставку й розуміла, що не зможу передати їм кілька тисяч. Але можна організувати вертеп і зібрати ці кошти.
Пані Наталія зареєструвалася на участь в акції однією з перших. Паралельно створила голосування в батьківському чаті, щоб побачити, хто не проти, щоб їхня дитина взяла участь у вертепі. Зголосилися всі.
― У наших дітей дуже хороші батьки, завжди дослухаються й раді долучитися до потрібних ініціатив. А це наша спільна справа, не можемо бути байдужі. Коли серед військових чийсь родич, то ми ж шукаємо навіть останні кошти. О. Іван Гальо дуже добре каже: «Буде різдвяний стіл, і будуть свята, але нам потрібно не забувати тих, кого не буде за тим столом».
25 дітей, яким ще й по 10 років не виповнилося, ходили колядувати в центр міста. Вертеп зробили на сучасний манір: серед дійових осіб захисники, Небесна Сотня. Вони передали на «Різдвяні пташки» 63 тисячі гривень. Потім продовжили колядувати ще й долучилися до ще одного збору ― передали кошти волонтерці, яка опікується дітьми в лікарні.
Половина класу з батьками й пані Наталею поїхала і до Мшанця.
― Діти були дуже задоволені. Та й мене не покидають емоції, навіть складно готуватися до уроків. Коли кожен українець робитиме все можливе для армії, тоді ми переможемо, ― додає вчителька.
Очевидно, організувати таку масштабну подію в маленькому віддаленому селі було непросто. Отець Роман каже, що відчуває тихе задоволення і вдячний Богові за його неймовірну допомогу там, де, здавалося б, нічого не вийде.
― А я відчуваю величезне задоволення від наших людей, нашої молоді. Та що тут казати? Сльози на очах від того, наскільки люди згуртувалися, ― ділиться його дружина.
Найбільша сила українців ― у єдності, вважає о. Роман Гром.
― Коли ми об'єднуємося, тоді можемо все. Тому ворог найбільше працює над тим, щоб цю єдність руйнувати, щоб не давати будувати зв'язки. Для цього й відбуваються різні інформаційні вкиди, залучення людей до ганебних речей. Це все, щоб посіяти розбрат і недовіру один до одного. Переможемо тільки тоді, коли будемо єдині. Це ми показали в перші дні й місяці повномасштабної війни. Це показує і наша акція: спільно ми можемо робити дива.
Священник додає, що збирати кошти на військо ― це добре. Але ще краще було б, якби наші люди не втікали за кордон, а навпаки, ― поверталися. Отець мріє, що українці будуть працювати задля спільної мети, розвивати державу, піднімати економіку ― і все це, керуючись християнськими цінностями. Тоді, каже він, не довелося б збирати на військо маленькими донатами.
Подружжя о. Романа та Наталі Громів завжди може розповісти про новий проєкт, який реалізовує в громаді. Це молоді люди, які мають нескінченний запас ідей і запалу. Вірять, що кожну зміну, яку хочете бачити в громаді, можете почати ви. Через креатив і наполегливість вдалося зремонтувати дорогу до села. Спільно з однодумцями запустили соціальне підприємництво. Проводять численні зустрічі з молоддю, де не тільки розмовляють про християнські цінності, але й про медіаграмотність, наприклад. Та й у благодійності не відстають.
Питаю пані Наталю, у чому ж секрет. Вона сміється:
― Головне ― не стримувати свого чоловіка. Більшість ініціатив народжуються в нього в голові. А якщо серйозно, то просто бачиш потребу й можеш хоча б спробувати відповісти на неї. Не треба чекати, щоб хтось за тебе щось зробив чи про щось подбав. У мене таке кредо: якщо бачу в чомусь потребу, то це не просто так. Отже, Бог хоче щоб я цю проблему вирішила. Варто робити, що можеш, а решту доповнить Бог. Інакше не працює.
О. Роман же каже, що для нього найбільшим зарядом є молитва, а найбільшою підтримкою ― кохана дружина. Саме вона без жодних прохань і нарікань бере на себе частину роботи. Саме вона перша загоряється ідеями свого чоловіка.
Священник додає, що в духовному житті немає такого поняття ― зупинятися. Кожна зупинка спрямовує вас донизу.
― Бути посередині ― не дуже святим і не дуже грішним ― такого не буває. Духовне життя ― це як іти вгору й котити перед собою величезний камінь. Якщо ти зупинишся ― він тебе розчавить. Тому маємо, що маємо, ― жартує священник. ― Звісно, емоційно часом буває складно, виникають моменти такі, коли думаєш, а чи треба, а для чого. Але я розумію, що це зовсім не від Бога. Тому просто треба працювати до кінця.
А, зрештою, я навіть не дозволяю собі сказати, що втомився. Бо як би мені складно не було, але точно набагато легше, ніж хлопцям і дівчатам, які на передовій, які сплять в окопах, які є під постійними обстрілами. Нам тут треба тримати баланс, правильно організовувати свій час. Та й добрі емоції треба дарувати, як-от під час з’їзду колядників ми хотіли подарувати молоді відчуття єдності, радості. Це все потрібне для того, щоб далі працювати та боротися.
##DONATE_TEXT_BLOCK##