Після того, як російська влада забрала Почаївський монастир у греко-католиків й передала православним, 13 жовтня 1833 р. синод Російської Православної Церкви постановив називати цю чернечу обитель лаврою. У той час у Російській імперії існувало три лаври – Троїце-Сергієва під Москвою, Олександро-Невська в Петербурзі й Києво-Печерська в Києві. Звісно, надання звання лаври Почаївському монастирю – це був елемент церковної політики. Адже монастир знаходився в регіоні, де ще, попри певні втрати, зберігала свої позиції унійна Церква. Остаточно її ліквідували на Волині в 1939 р.
Російська влада намагалася зробити Почаївський монастир, який мав чималий авторитет і куди прибувала велика кількість паломників, головним осередком православізації населення на теренах Західної України. З 1832 р., незадовго після переходу в православ’я, він став кафедрою волинського православного архиєрея, який у 1833 р. дістав титул архиєпископа.
Також варто враховувати, що в результаті поділів Речі Посполитої Почаїв опинився близько кордону між Росією й Австрією. Відповідно, монастир ніби став оплотом православ’я на прикордонні. До того ж треба враховувати, що в той час кордон між цими імперіями не був «на замку». І з «австрійської України» греко-католики продовжували ходити, як і ходили, до Почаєва на прощу. Для них Почаївський монастир з іконою Богоматері, незважаючи на те, що став православним, й далі лишався святинею.
Тобто, здавалось, було чимало причин для російської влади надати монастирю звання лаври. Але не лише це. Річ у тому, що монастир уже іменувався лаврою. Так, у акті передачі його православним у 1831 р. він іменувався лаврою [1]. Тому російським чиновникам від релігії, власне синоду, не залишалося нічого іншого, як надати монастирю це звання.
Взагалі слово «лавра» грецького походження. Буквально означає «вулиця, провулок». Лаврами православні іменують великі чоловічі монастирі, які користуються чималим авторитетом і впливом. Також ними можуть називатися католицькі монастирі східних традицій, зокрема греко-католицькі. Перші лаври з'явились в Палестині ще в IV ст. Це були монастирі з певним устроєм чернечого життя, що передбачав спільний захист від кочівників й спільні богослужіння. Однак при цьому в них зберігалися елементи відлюдницького життя. З Х ст. у Ромейській (Візантійській) імперії лаврами почали називати монастирі, що відігравали значну роль в релігійному та політичному житті. Відповідно, й у слов’янських країнах утвердилося таке розуміння лаври.
Коли Почаївський монастир виник, він, звісно, лаврою не іменувався. Принаймні в XVII ст. йому не належала пальма першості серед чернечих обителей Волині, не кажучи про українські землі загалом.
Однак ситуація змінюється у XVIII ст. Саме тоді, за унійних часів, він помітно розбудовується. Володіючи й раніше значними матеріальними ресурсами, монастир їх помітно побільшив. Так, у 1736 р. він мав таке майно: 62 коня, 36 волів, 30 дійних корів, 40 кіз, 150 овець, 200 вуликів тощо. Окрім того, мав з корчемної оренди 1600 злотих щорічно. Володів капіталом 148 942 злотих і 26 грошів – що було доволі значною сумою [2].
Саме в унійні часи в монастирі працювала одна з найбільших і найкращих друкарень в Україні, був побудований величний монастирський комплекс із Успенським собором, тоді ж утвердився культ ікони Почаївської Богоматері та значного поширення набув культ Іова Почаївського. Почаївський монастир став авторитетною й впливовою обителлю серед греко-католиків України. Знали про нього й православні.
У першій половині XVIII ст. Почаївський монастир лаврою ще не іменувався. Принаймні, в Почаївському Служебнику 1735 р. він іменується просто обителлю. Однак у книзі «Народовіщаніє…» 1768 р. видання говориться, що вона надрукована при допомозі «лаври Почаївської». А перша відома дата згадки лаври — у Мінеї за вересень 1761 рік.
На інших почаївських виданнях унійного періоду теж зустрічаємо згадку, що ці друки з’явилися в лаврі. Наприклад, така згадка є у Почаївському Євангелії, виданому в 1780 р.
Тобто маємо докази того, що Почаївський монастир в унійний період став достатньо авторитетним і впливом. Й, відповідно, почав іменуватися лаврою.
Примітки:
Ця публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Історична пам'ять VS русскій мір".
##DONATE_TEXT_BLOCK##