Концепція розвитку церковно-державних відносин у царині соціальної політики
Проект Синодального відділу з благодійності і соціального служіння Української Православної Церкви
1. Українська Православна Церква, як найбільша релігійна громада України та невід’ємна частина українського суспільства, не може стояти осторонь насущних проблем життя людей та суспільства в цілому.
«Виконуючи місію спасіння роду людського, Церква робить це не тільки через пряму проповідь, але і через благі справи, спрямовані на покращення духовно-морального та матеріального стану навколишнього світу» і залучається з цією метою до співпраці з державою, громадськими організаціями та окремими особами, незалежно від їх релігійної визначеності (Основи Соціальної Концепції Руської Православної Церкви І.4).
«Церква уповає, що спільне благодіяння приведе її співробітників та оточуючих людей до пізнання Істини, допоможе їм зберегти, або відновити вірність Богом даним моральним нормам, подвигне їх до миру, злагоди та благоденства, в умовах яких Церква може найкращим чином виконувати своє спасительне діяння» (Основи Соціальної Концепції Руської Православної Церкви І.4).
Церква наголошує, що матеріальний прогрес і добробут мають розглядатися не як самодостатні та кінцеві цілі людської діяльності, а лише як засоби всебічного, насамперед, духовного розвитку людини і суспільства, передумовою якого є задоволення елементарних життєво необхідних потреб людини.
Виходячи з вищеозначеного та спираючись на історичний досвід соціального служіння, Українська Православна Церква вбачає розвиток церковно-державних відносин у соціальній сфері у сталій співпраці, спільних заходах і окремих конкретних видах діяльності щодо таких задач як:
— подолання бідності;
— підтримка незахищених верств населення;
— турбота про людей похилого віку;
— захист дитинства;
— соціалізація та виховання молоді;
— захист сім’ї та сімейних цінностей;
— розвиток духовно-моральних засад суспільства;
— формування соціальної політики.
2. Вирішенню зазначених задач та розвитку церковно-державних відносин суттєво сприятиме підтримка з боку держави та створення умов, за яких Церква мала б змогу здійснювати благодійну діяльність та соціальні ініціативи на користь всього суспільства.
Однією з таких умов є розширення матеріальних можливостей церковної благодійності та соціальної роботи.
Існуючий на сьогодні досвід свідчить про наступні можливі кроки у цьому напрямку:
— законодавче врегулювання порядку отримання церковними громадами та організаціями державних коштів на здійснення проектів, заходів та окремих видів діяльності соціальної спрямованості;
— запровадження суттєвих податкових пільг для суб’єктів підприємницької діяльності, організацій і підприємств, що надають матеріальну та технічну допомогу церковним благодійним організаціям, а також соціальним заходам Церкви, що відповідають цілям та завданням державної соціальної політики;
— запровадження альтернативного оподаткування фізичних осіб на користь Церкви за вибором платника податку.
Покращенню умов церковної благодійності та духовно-морального клімату у суспільстві може слугувати зокрема запровадження в Україні національного «Дня милосердя» з проведення благодійних акцій та збору пожертв на користь нужденних.
Розширенню матеріальної бази та умов соціальної діяльності Церкви сприятиме також:
— врегулювання на законодавчому рівні та підтримка роботи церковних благодійних соціальних фондів (кас) взаємодопомоги, та добровільного пенсійного накопичення;
— створення та облаштування соціальних благодійних центрів (їдалень, притулків, будинків пристарілих, дитячих будинків, тощо) на умовах їх подальшого утримання та надання допомоги в останніх ресурсами церковних громад та організацій.
3. Акумульовані ресурси та наявні можливості Церква спрямовуватиме на допомогу людям похилого віку, інвалідам, невиліковним хворим, на подолання сирітства, підтримку і розвиток дитячих будинків, зокрема сімейного типу, профілактику дитячої злочинності та безпритульності, духовну та соціальну підтримку людей, в першу чергу дітей та молоді, що перебувають у місцях позбавлення волі, виправних закладах та під наглядом правоохоронних органів.
4. Церква вважає пріоритетним у стосунках з державою спільну діяльність з духовно-морального виховання та соціалізації молоді, зокрема:
— залучення молоді до надання благодійної та соціальної допомоги нужденним, роботи в притулках, лікарнях, домах інвалідів, домах пристарілих, соціальних центрах, тощо;
— підтримка молодіжного соціального добровольчого руху (соціального добровольчества - волонтерства), молодіжних організацій соціальної спрямованості;
— законодавче врегулювання та поширення практики альтернативної військової служби, а саме в соціальних, медичних та інших установах з допомоги нужденним, та залучення до такої служби духовних пастирів (капеланів), вихователів та соціальних працівників, що матимуть відповідну фахову підготовку.
З цією ж метою вартим є професійне вивчення та громадське обговорення питання введення в Україні обов’язкової строкової соціальної служби для молоді на кшталт військової повинності.
5. Розвиток соціальних ініціатив Церкви та її співпраця з державою в галузі соціальної політики вимагає професійної обізнаності духовних пастирів та співробітників Церкви з соціальною сферою та в питаннях соціальної роботи.
У зв’язку з цим, було б корисним:
— залучення відповідних навчальних закладів та фахівців до розробки та викладання курсу соціальної роботи для студентів духовних шкіл;
— запровадження державного навчально-консультативного курсу (трейнінгу) для представників Церкви та церковних благодійних організацій з питань соціальної політики, законодавства, організації соціальних проектів та діяльності в соціальній сфері.
6. Церква вважає також за важливе мати можливості та сприяти формуванню етичних засад соціальної роботи, вихованню та духовно-моральній підтримці соціальних працівників.
7. Важливим елементом церковно-державних відносин має стати також співпраця у формуванні соціальної політики, зокрема:
— розробка державних цільових програм, національних проектів;
— участь представників Церкви у роботі наглядових, експертних та громадських рад державних органів та установ соціального захисту;
— проведення спільних науково-практичних, освітніх та інших заходів.
16.06.2010 рік,
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра
Джерело: офіційний сайт УПЦ
