Майже повна відсутність цивілізованого ринку місць для працевлаштування випускників християнських учбових закладів змушує їх дедалі частіше звертати увагу на світські посади. Там, як правило, цінять позаконфесійні християнські чесноти та порядність, але приховують відсутність кар'єрного зростання в багатьох сферах.
Таких, як колишній капуцинський монах Ярослав Антонов, на польському слензі охрестили «парашутистами». Так називають тих, хто припинив навчання у монастирській семінарії та «приземлитись», як в його випадку, у світському католицькому закладі — у Папській теологічній академії (зараз це Папський університет ім. Івана Павла II). Вже пізніше Антонов, колишній киянин, захистив магістерську роботу з теології та пішов на аспірантуру з релігієзнавства до Краківського Ягеллонського університету. Оскільки молода людина до Папської академії фахової освіти не мала і зі вступом до державного ВНЗ втратила стипендію Академії, він змушений був заробляти гроші на перебування в польському місті. Зрештою, він все кинув, вивчився на агента з нерухомості та одружився на польці. Повернення в Україну у плани енергійного киянина не входить.
Що змушує молодих та перспективних людей заплющувати очі на декілька років навчання у релігійному ВНЗ та відкривати для себе світські спеціальності, які потребують вже інші інтелектуальні та моральні здібності, і, часом, певну відсутність останніх? Відповідь колишніх випускників вражає своєю однаковістю: або не перспективність повернення у свою громаду, де немає можливості професійного зростання, або брак грошей задля сім'ї.
Цікаво, але саме Польща є своєрідною освітньою Меккою для українських римо-католиків. Органістка Наталія Вітковська також подалася на навчання до Папській академії у Кракові, де через п'ять років отримала відповідний диплом. За її словами, вона залишилась у Польщі через безперспективність традиційного служіння у своїй римо-католицькій громаді. Далі – педагогічна аспірантура у Ягеллонському університеті, курси маркетингу (адже стипендії немає), робота у якості асистента директора підприємства та одруження з Вітольдом Александром Цемпелем, разом з яким вже Наталя Цемпель відкрила фірму, яка надає послуги з стратегічного консультування та структурної побудови бізнесу. Реалії життя перебороли романтичний настрій душі служити весь час викладачем релігії у школі (такої перспективи в Україні навіть немає).
Вінницький домініканець Владислав Лапето після релігійного навчання одразу поступив на третій курс філософського факультету і, навіть не захистивши магістерську працю, почав працювати … барменом, а потім – менеджером у фірмі, що займається дистрибуцією грузинських вин у Кракові. Його послуги будуть завжди в нагоді, адже Краків – важливий культурно-історичний центр польської держави.
Але є невеличкий нюанс. «У Польщі монастирській або просто «теологічний» бекграунд у біографії підвищує рівень довіри в працедавця до претендента на посаду, адже, вони вважають, кандидат володіє багатьма якостями, які у бізнесі в ціні, — чесність, відповідальність та порядність», — ділиться інсайдерськими спостереженнями Катерина Новікова, магістр теології та ліценціат філософії Краківської Папської академії.
Якщо віра дещо допомагає полякам з працевлаштуванням, українцям — вірянам різних Церков не варто на це чекати. Працедавці можуть дивитись на будь-який неприхований релігійний фон кандидата або з нерозумінням, або з підозрою. Якщо навчання у духовних семінарії або академії в традиційних конфесіях відкриває дорогу до реалізації священичого покликання, то результат навчання у конфесійному університеті – самотній випускник з документом, що у більшості випадків не визнається (в Україні) державою, але може заінтригувати HR-менеджера у будь-якій фірмі середньої руки. Колишній костопільчанин, а тепер – вірний київської баптистської громади Руслан Козлюк передбачливо вирішив цю проблему. Вже на другому курсі пасторського факультету в Київському християнському університеті (один з НЗ, що входить у освітню структуру ВСЦ ЄХБ – авт.) студент розпочав навчання в Міжрегіональній академії управління персоналом, після цього у Міжнародному університеті фінансів. Знання та навички, набуті під час релігійного навчання, він використовував працюючи у Центрі християнського співробітництва (просвітницько-місіонерська протестантська організація, директор – баптистській пастор церкви у м. Буча Віктор Кульбич) і далі в Обласній баптистській канцелярії. Проте причиною перейти з професійного служіння у бізнес стало, за словами Козлюка, народження дитини. «Навіть під час навчання у КХУ я знав, що працювати буде потрібно, але знаю, що не всі студенти так думали», — розповідає Козлюк про поширені у «своєму» середовищі думки. Тепер він працює в одному з київських відділень угорського OTP Bank. На відміну від Наталі Цемпель та Ярослава Антонова, які після навчання релігії потрапили у світській бізнес через відсутність професійного та особистого зростання, його мотивація цілком слушна. «Іноді я припускаю, що людина може, згідно з Божим покликанням, тимчасово змістити акцент з служіння 247 на бізнес, коли на часі з'являється питання про підтримку своєї родини та інших християн», — розповідає Клей Квартерман, PhD, президент Євангельської реформатської семінарії України. Проте основні проблеми зв'язані навіть не з фактом потреби годувати родину, а з тим, що нерозвиненість релігійного ринку та загальна фінансова нестабільність не дають можливості випускникові заробляти достатньо.
Сказати, що архітектори пострадянської богословської освіти про це не знають – значить серйозно прорахуватися. Факт безробіття колишніх студентів духовних ВНЗ існує, звісно, на фоні аналогічних процесів у світській освіті: тільки половина українців, за даними авторитетного рекрутингового порталу rabota.ua (станом на 2011 рік), заявили, що не працюють за тим фахом, за яким вони навчались у ВНЗ. У Російській Федерації ситуація ще гірша: тільки 25% росіян, за даними Лєвада-центру, розраховує на роботу за фахом, решта про це навіть не мріє.
Написано тони матеріалів про стратегічну помилку українських протестантів, які обрали закордонну систему наукових ступенів (тим самим демонструючи «цукерку» у виді визнаних на Заході дипломів і мотивуючи тим самим найталановитіших емігрувати закордон), та українських православних, які досі не заснували відкритий православний університет. В Росії, де є можливість отримати освіту на православному факультеті, випускник після закінчення освіти, зустрінеться з жорсткою конкуренцію та дискримінацією у оплаті праці, впевнений д.ф.н. Юрій Чорноморець: «Головна проблема не в тому, що РПЦ не згодна створювати робоче місце (для випускників університетів – О.Г.), а у тому, що за це місце не хочуть добре платити. У РПЦ постійно недоплачують, а на «гарних» місцях – «свої», «чужим» вхід не дозволено». Отже, «вже не» релігійні студенти зустрічаються з вимогою життя заробляти гроші поза стінами церкви та її інфраструктури.
Відповідальні особи від освіти знають, що справи йдуть не добре: рівень зарплатні у місіях та інших місцях штовхатиме до пошуку другої роботи або до сумісництва. Саме тому Юрій Апатов, виконавчий секретар Євро-Азійської асоціації ЄХБ, впевнений, що бізнес та якісне служіння Богові поєднати можливо: «Я вважаю, що це є доброю практикою, якщо диплом випускника дає офіційну можливість підробляти поза межами церковного служіння». Але якк світські HR-менеджери дивляться на плани випускників духовних ВНЗ підробляти?
«Ситуація на сьогоднішньому ринку така, що ми більше звертаємо увагу навіть не на освіту людини (хоча це досить важливо), а на її знання та навички; нам цікаві особисті характеристики претендента та його цілі, чого він хоче досягти у компанії», — ділиться досвідом Олена Івченко, директор з роботи з персоналом київської компанії Гараж Плюс (з 2003 р.; продаж автошин та дисків). Прикмета перехідних економік – орієнтація на набуті навички та досвід роботи за фахом, а не на диплом, який резюмує довготривале та складне навчання спеціальності – сьогодні грає випускникам духовних ВНЗ на руку. Усі опитані під час підготовки матеріалу експерти стверджують, що колишні семінаристи не відчують особливого тиску при працевлаштуванні на посади, які не вимагають певних спеціалізованих знань (з медицини, юриспруденції, техніки тощо), адже вони мають питому конкурентну перевагу – імідж чесної та добропорядної людини, який, звичайно, можна зруйнувати під час першої ж співбесіди. «В сучасному українському бізнесі набагато більше цінять те, ким є людина насправді і що вона може зараз дати підприємству», — впевнена Дарія Щорс, менеджер з персоналу у СОФТКОМ груп (з 2000 р.; продаж ПЗ та IT-послуги).
Але HR-фахівці у світських організаціях, показавши пряника, часто-густо демонструють логічний батіг: від колишніх безробітних вимагають перекваліфікацію, відвідування вебінарів, тренінгів та спеціалізованих семінарів. Олена Івченко розповідає про те, на що може розраховувати колишній студент: «Майже всі ці люди пов'язані з гуманітарною сферою, тому енергійним (творчим, креативним) екстравертам підійдуть спеціальності, що межують із рекламою, перекладом та сферою продажів, інтровертам можна запропонувати роботу з написанням текстів, наприклад контент-менеджмент». Проте випускник духовного ВНЗ, навіть пройшовши перепрофілювання та збагатившись тренінгами, буде завжди відчувати моральний тиск з боку тих, хто має державну освіту, і зазнавати дійсно зрозумілих обмежень у кар'єрному зростанні там, де володіння спеціалізованими знаннями ціниться передусім. Отже, без хліба духовна освіта не залишить, але про матеріальний статок (поза межами великих українських міст) та повноцінну церковну самореалізацію слід забути. «Якщо хтось прийняв для себе рішення заробити багато грошей, йому потрібна освіта з управління бізнесом, а ті, хто відчуває покликання до служіння, повинні і духовно бути освідченні», — ставить крапку тепер вже працівник банку Руслан Козлюк. Саме тому що духовні заклади не відповідають на запитання, як носію духовних знань жити і заробляти копійку, все більше молодих людей змушені ставитись до християнської освіти більш прагматично: а що далі?
Мені здається, що найважливіше у цьому випадку — знати і розуміти, ким людина, що має духовну освіту, хоче працювати. Тому що справа не у дипломі. Сучасний бізнес здебільшого не орієнтується на ці документи. Зокрема, це обумовлено повним безладом на етапі вибору професії і вступу до ВНЗ. Я вважаю, що люди, які здобули духовну освіту, можуть розраховувати на будь-яку посаду у сучасній компанії. Просто треба зосередитись на власних сильних сторонах, знаннях та навичках, якими хочеться користуватися в процесі роботи та розвивати. Де такій людині буде комфортно працювати? Питання «Що я хочу робити?» має бути первинним взагалі для кожного, хто шукає роботу. Стратегія професійного розвитку особистості та пошуку місця працевлаштування повинна виходити з відповіді на ці запитання.
В англосаксонському світі університетська підготовка (не завжди, але часто) знаходиться у контексті поняття humanity. Це – один з розділів академічної науки, що займається вивченням людини, суспільства, філософії та історії. Якщо людина з такою освітою не осідає у релігійному середовищі, то він/вона іде у менеджмент, до того ж не завжди низького чи середнього рівня, адже він/вона знайомий з суспільством та людьми. Додатковою перевагою претендента на посаду, що «переходить» з духовної сфери у світський бізнес, можна вважати знання мов (англійської передусім) та будь-які спецкурси з менеджменту, комунікації і психології. Якщо кандидат опанував специфічні знання та досвід, що в ціні у працедавця, шанси його працевлаштування зростають. Втім, все це тільки початок: новоспеченому працівнику доведеться або займатись самоосвітою, або, якщо серйозно, намагатись отримати другу освіту. Саме тоді він зможе сподіватись побудувати якусь кар’єру.