Для мене, як, мабуть, і для кожної людини, перша зустріч з Блаженнішим була особливою! Народився я 1989 року в сім’ї священика, який свого часу закінчив Одеську Духовну Семінарію, тому змалку чимало знав про особливості церковного устрою, а також про Предстоятеля Української Православної Церкви.
«Итакъ во всемъ, какъ хотите, чтобы съ вами поступали люди, такъ поступайте и вы съ ними; ибо въ этомъ законъ и пророки» (Мф. 7:12).
Можливо, в багатьох читачів цієї розповіді одразу ж виникне запитання, чому я почав її з 12 вірша 7 розділу Євангелія від Матвія. І тому я одразу дам відповідь: як на мене, цей вірш якнайкраще розкриває особливість моєї історії.
Для мене, як, мабуть, і для кожної людини, перша зустріч з Блаженнішим була особливою! Народився я 1989 року в сім’ї священика, який свого часу закінчив Одеську Духовну Семінарію, тому змалку чимало знав про особливості церковного устрою, а також про Предстоятеля Української Православної Церкви. Але завжди хотілось побачити Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, не лише з екрану телевізора чи зі знімків газет, а безпосередньо «наживо».
І така перша зустріч відбулась! А сталося це в Житомирі, в пам’ятний день хіротонії архієпископа (тоді ще єпископа) Гурія. Був чудовий осінній день, ясне сонечко, світле небо… багато щасливих та вірних прочан Святої Православної Церкви. Невимовно красива зустріч архіреїв та священиків. Звичайно, не обійшлося без тисняви, але в такі миті вона лише підсилює радість свята. Швидке благословення Блаженнішого по дорозі від автомобіля до собору, мабуть, назавжди увійшло в мою свідомість як один із найприємніших моментів в житті. З того часу були вже інші зустрічі, але ж перша ? вона найзаповітніша!
Кремезний отець Іоан
Проте історія, яка, на мій погляд, найкраще розкриває особистість нашого Блаженнішого Владики, сталася не зі мною і навіть не на моїх очах. Трапилася вона з одним із знайомих священиків моєї сім’ї ? отцем Іоаном, людиною, що обрала пастирське служіння після певних випробувань в мирському житті.
Він завжди жив у селі, мав досвід хорового співу і вирізнявся кремезністю свого тіла (в моїй розповіді така деталь ? фізична особливість отця Іоана — має суттєве значення). Цю історію я почув безпосередньо від нього, декілька років тому, тому всіх нюансів і не пригадаю, але спогад про неї завжди викликає в мене приємні й теплі враження. Хочу поділитись нею з вами, тому спробую якнайточніше відтворити її з розповіді автора:
«Свято… Селяни в захваті, нарешті і їм пощастило відчути радість духовного піднесення. Та й і я щасливий, адже станеться така подія ? я буду присутній на богослужінні Блаженнішого Митрополита Володимира. І не лише як мирянин, але вже й як священик. Ось вже і Літургія завершується, і душа, наче на небі побувала, але ж так хочеться на згадку щось про таку зустріч! Мабуть, фото з синочком на руках, поряд із Блаженнішим Владикою. Малому лише 4 роки, але коли він підросте, зрозуміє всю значимість цієї зустрічі і фото.
Наче все добре, лише Блаженніший якийсь трішки стривожений став...
Після Літургії пішов я у вівтар. Звичайно біля Блаженнішого духовенства багато, всі зі своїми питаннями та проблемами, але ж фото хочеться!
„Ваше Блаженство, можна з вами сфотографуватись?”. У відповідь чую згоду. Беру свого синочка на руки, щоб краще видно було поряд з Блаженнішим. Наче все добре, лише Блаженніший якийсь трішки стривожений став. Наче хоче щось сказати, але ж нас фотографують, треба гарно „увійти в історію”. А тут ще й фотограф (такий молодець!) з усіх сторін нас фотографує. Ну наче вже все. Лише Блаженніший наче щось сказати хоче, бере мене легенько, нахиляє до себе, та й каже: „Отче, встаньте з мого пальчика, мені трішки боляче”.
Все… Я швидко відступив, а сам стою та й думаю: ”Мабуть, закінчився на сьогодні мій політ душі, зараз як вижене мене Блаженніший з вівтаря!”. Стою, та й чекаю... А тут Блаженніший подивився на мене з усмішкою, погладив мого синочка по голові,і далі зайнявся своїми справи».
Ось така кумедна історія трапилась з отцем Іоаном. І саме в ній, як на мене, присутня вся та любов нашого Архіпастиря, терпимість та повага до людини, яких так часто бракує в сучасному, шаленому світі.
Користуючись нагодою, я хочу подякувати організаторам такого конкурсу за можливість поділитися своїми враженнями від зустрічі з Блаженнішим Митрополитом Володимиром, бо й справді в багатьох випадках саме вони входять у свідомість людини на все життя, залишають неабиякий слід, який надалі дає і свої плоди…
Також хочу висловити свої найщиріші вітання Предстоятелю Української Православної Церкви, Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України з нагоди його 75-річчя, побажати довгих років життя та архіпастирського служіння на ниві Христовій.
Хай Господь укріпляє Ваші духовні й тілесні сили, допомагає терпеливо переносити труднощі земного життя. Прийміть вдячність за ті розумні, добрі та щирі слова, які так часто ми можемо чути від Вас. Дякую Вам за опіку над Українською Православною Церквою в такий нелегкий для Неї час. Многая вам літа!
«Блаженны нищіе духомъ, ибо ихъ есть Царство Небесное» (Мф. 5:3).
Раб Божий Вадим