Любомир Гузар: Кожному треба пізнати своє покликання відповідно до своїх талантів
У грудні 2010 року до kmbs завітав Любомир Гузар, один із визнаних моральних авторитетів нашого часу і до недавнього Глава Української Греко-Католицької Церкви. Під час зустрічі обговорювали тему "Бізнес та духовні цінності". Сьогодні ми публікуємо ексклюзичний матеріал - коротке інтерв'ю Любомира Гузара, до якого увійшли питання, на які Любомир Гузар не встиг відповісти під час свого візиту до kmbs.
У грудні 2010 року до kmbs завітав Любомир Гузар, один із визнаних моральних авторитетів нашого часу і до недавнього Глава Української Греко-Католицької Церкви. Під час зустрічі обговорювали тему "Бізнес та духовні цінності". Сьогодні ми публікуємо ексклюзичний матеріал - коротке інтерв'ю Любомира Гузара, до якого увійшли питання, на які Любомир Гузар не встиг відповісти під час свого візиту до kmbs.
Важливою проблемою в Україні є цинізм - як нагорі, так і знизу. Що порадите тим, хто докладає зусиль для подолання такого ставлення в суспільстві?
Любомир Гузар: Цинічне ставлення - це хвороба, яка наростала впродовж довгих років. Це ставлення обопільне – зверху донизу і знизу догори. Великою мірою, воно спричинене браком довіри. Як це можна подолати? Треба заслужити цю довіру і довести людям, що цинізм невиправданий. Треба шанувати людей, але для цього вони мусять шанувати самі себе.
Зрозуміло, що також існує й інша небезпека. Зневажливе ставлення багатих до бідних та бідних до багатих притаманне не тільки українцям. Багаті мусять поводитися так, щоб бідні не почувалися пригнобленими - таке ставлення не є християнським. Подібне ставлення, незалежно від довіри, треба бороти у собі. Ні в якому разі не можна судити людей і ставитися до них зневажливо.
Яка, на Вашу думку, роль жінки в сучасній сім’ї?
Любомир Гузар: Мені здається, що роль жінки – бути матір’ю. Сьогодні жінка дуже часто з різних причин – чи потреби, чи охоти, - працює за межами рідного дому. Часом це справді потрібно, а часом – лише для певного самозадоволення. Приготувати їжу і прибрати в хаті може хтось інший, але, на мою думку, головним завданням жінки є виховання дітей. Доручати виховання дітей комусь іншому – не є добре. Мати є тією особою, яка відповідає за майбутнє щастя своїх дітей. І те, скільки вона присвятить уваги і любові своїм дітям, визначає, якими людьми вони підуть у життя. Я не кажу, що жінка не може працювати за межами дому, але ця праця не повинна перешкоджати належній увазі та любові до дітей.
А як Ви ставитеся до участі жінки у бізнесі?
Любомир Гузар: Я не бачу особливої різниці у ролях жінки і чоловіка у бізнесі. Є здібні підприємливі люди як серед чоловіків, так і серед жінок. Хто має здібності, охоту і Божий дар, нехай працює. Те саме й у політичному житті. Тут немає особливої потреби розрізняти стать, але немає сумніву, що є певна різниця у підходах до політики і бізнесу у жінки і чоловіка. Це цілком природно, але абсолютно не перешкоджає бути хорошим політиком чи підприємцем.
Що треба, аби стати мудрою дружиною?
Любомир Гузар: Це складне питання. Тим, хто цим цікавиться, можна почитати книги приповідок, де є опис жінки. Він не є досконалим і не описує усі труднощі в житті жінки. Мені здається, що молодші жінки й дівчата повинні пильно приглядатися до старших - зрілих чи навіть пристарілих жінок. Молодим жінкам треба придивитися і зрозуміти, що у поведінці старших їм подобається, і що є покликанням жінки. У такий спосіб можна навчитися бути мудрою.
Знання - це одна річ, а мудрість – інше. Знання – це, по суті, факти, які можна запам’ятати, прочитавши книги. Але це нічого (чи майже нічого) не дає. Бути мудрим – означає вміти бачити і оцінювати, що є добре, корисне і чого бажати. Тому кожна жінка, так само як і кожний чоловік, повинні думати над тим, як стати людиною не тільки зі знаннями, але й з мудрістю.
Ви за покликанням душпастир. Дайте пораду, як жити у рівновазі свого покликання.
Любомир Гузар: Насамперед треба пізнати свої покликання відповідно до своїх талантів, які дав Бог. З власного досвіду можу сказати, що у певний момент життя я хотів стати астрономом. Коли я відкрив це бажання своєму вчителю, він подивився на мене із жалем і сказав: "Сину, ти не годний розв’язувати малих математичних проблем. Який з тебе буде астроном?". Тоді я вирішив знайти те, до чого був здібний. Коли я пізнав своє покликання, до чого маю талант і охоту, то став вивчати усе, що треба знати в цій сфері. Варто мудро підходити до розв’язання питань, які стоять перед нами, та звертати увагу на потреби інших людей. Покликання, великою мірою, - це не лише задоволення своїх потреб, це також проблема гідного ставлення до інших. Наше покликання має служити ближнім.
Багато хто стверджує, що себе треба любити. В якому смислі треба любити себе з християнської точки зору?
Любомир Гузар: Любити себе - означає любити себе як творіння Боже. Господь Бог дав людині таланти, волю, розум і обставини життя. Усе це людина повинна прагнути зрозуміти і належно оцінити. Потрібно шанувати самого себе, усвідомлюючи наступне: "Бог мене настільки любить, що дав мені усі ці дари". І коли ми належно зрозуміємо свою власну ситуацію, то варто поглянути навколо себе і сказати: "Люди, що поруч зі мною, такі самі, як я, і вони також отримали таланти". Іншими словами, треба розуміти себе як створіння Боже – обдаровану і покликану до якогось завдання людину. Потім це розуміння перенести на ближніх. Лише тоді ми зрозуміємо те, що сказав Ісус Христос: "Люби ближнього як самого себе".
Любити самого себе – не означає шукати якусь вигоду і задоволення у всіх своїх примхах. Треба глибинно розуміти своє покликання і ціль існування – звідки я прийшов і куди прийду. На підставі цього треба дати місце під сонцем і сказати самому собі: "Якщо я це одержав, то інший також це одержить. Я хочу, аби мене шанували".
Як в сучасній Україні працювати на державній службі і при цьому бути успішним і зберегти християнські цінності?
Любомир Гузар: Це питання не стосується тільки сучасної України. Це питання стосується усіх людей у світі, адже ті спокуси, які маємо сьогодні у нашій адміністративній системі, існують давно і в багатьох культурах та у багатьох народів. Треба бути собою, якнайкраще та сумлінно виконувати свої завдання (якими б вони не були) і розвиватися. Якщо те, до чого нас змушують, не відповідає нашому сумлінню і ми відчуваємо це як нав’язування несправедливих і нечесних засобів, тоді треба або продати себе (що є недобре), або відмовитися це робити. Якщо для людини її сумління важливіше за служіння комусь - вона відмовить. Життя вимагає від нас великої відваги, розсудку і обережності. Іноді нам нав’язують чуже сприйняття, і ми стаємо заангажованими. Не варто поспішати і вирішувати питання нагально, щоб не стати "дешевим героєм". Коли людина пізнає ситуацію глибше, вона може прийняти зважене рішення.
Анна ГЛИВА
