Призначений відносно недавно на посаду гендиректора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина розповів Тиждень.ua про своє бачення розвитку історичної пам’ятки, роботу Влади Прокаєвої та будівництво на території Лаври
Кадрові експерименти нинішньої влади в культурній політиці, схоже, зазнають краху. Спроби замінити професіоналів у керівництві музеїв і національних заповідників на так званих менеджерів або закінчились нічим, або вилились у гучні скандали. Що так робити як мінімум нерозумно, вже осягнули навіть у Міністерстві культури. І найяскравішим прикладом цього стало повернення на посаду гендиректора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника музейника з досвідом.
Любомир Михайлина історик, археолог, доктор історичних наук, до свого нового призначення майже два роки обіймав посаду директора Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця», а до того працював у Інституті археології НАН України. Тиждень.ua зустрівся з гендиректором Лаври, коли той уже встиг частково освоїтися на новому місці, зрозуміти й проаналізувати, з чим йому доведеться працювати найближчим часом.
Тиждень.ua: Яке ваше враження після знайомства з господарством? Чи помітили якісь суттєві втрати? Може, є об’єкти, що потребують втручання, термінової реставрації?
– На щастя, з цим усе більш-менш нормально. Може, треба інтенсивніше вести реставрацію, але це залежить не тільки від спеціалістів, а від багатьох чинників. Держава виділяє достатньо коштів, щоб ми зберігали ці пам’ятки. Єдине, що мене трохи образило як фахового археолога, – що не відбуваються планові археологічні дослідження на території Лаври. В пам’ятці такого значення це явний недолік. Ми до Нового року постараємося бодай кадрово трошки змінити ситуацію (нині в цьому напрямку діє лише кілька археологів) і вести вже планомірні розкопки. Тут такий пласт, що треба і треба працювати. Навіть якщо ми доведемо відділ до восьми людей, я не думаю, що вони впораються. Тут величезний обсяг, іще дуже багато недослідженого. Буде цікаво, наприклад, добре дослідити підземну Лавру.
Тиждень.ua: А чи можна найближчим часом очікувати відкриття якихось нових об’єктів?
– Нині затверджено план збереження Варязьких печер. Це складний об’єкт. Його треба спочатку добре дослідити, укріпити, зробити все, щоб не було зсувів. Власне, є програма і її треба реалізувати. До того ж на цю проблему звернуло увагу і ЮНЕСКО. Тому ми з подвійною енергією та інтересом займатимемося Варязькими печерами. Ми просто зобов’язані це робити.
Тиждень.ua: А ЮНЕСКО часом нічого не казало про новозбудований погріб-їдальню біля Дальніх печер?
– Із ним, до речі, дуже складна ситуація. Колись, у 1970-х роках, наскільки я знаю (бо доти ситуацією не володів), там зробили льох. Звичайно, так собі. А міститься він у зоні зсувів. Цей льох заваливсь і почав провокувати рух землі. Одне слово, було створено проект, який мав цей зсув зупинити. Була ціла низка проектів, але вибрали такий, за розрахунками котрого може бути витримано відповідний тиск землі. Якби цього не зробили, не виключено, дійшло б аж до Верхньої Лаври, настільки там потужний може зсунутись пласт ґрунту. Тому ця споруда, про яку в пресі так багато писали, – це вимушений крок.
Тиждень.ua: На своїй першій прес-конференції в ролі директора заповідника ви казали, що плануєте розширювати штат реставраторів. Держава уже готова виділити на це кошти?
– Я казав, що коли звільнятимуться місця чи відбуватимуться якісь ротації, то надаватиму перевагу спеціалістам, які потрібні Лаврі. В нас є свій статут, положення про заповідник, і всі кадрові потреби ми пристосовуватимемо до потреб заповідника, а не, навпаки, візьмемо людину й потім шукатимемо їй роботу. Очевидно, тут мають працювати історики, археологи, архітектори, музеєзнавці, мистецтвознавці – всі, хто може долучитись до збереження цієї пам’ятки. Журналісти запитували, чи потрібні нам якісь менеджери. Може, й так… Але за умови, що вони чітко виконуватимуть плани, які розроблять науковці різних галузей, котрі тут працюватимуть.
Тиждень.ua: Якщо ми вже торкнулися кадрових питань, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію зі звільненням Влади Прокаєвої. Ви задоволені саме таким вирішенням цього непорозуміння?
– Не скажу однозначно, задоволений чи ні. Я пообіцяв колись, що пильніше придивлятимусь до структури, яку вона очолювала. Знайшов там деякі позитивні моменти, скажімо, налагодження різноманітних зв’язків із музейними установами країн близького зарубіжжя, є там уже певні паростки, але структура ця була завелика. Ми зараз говоримо стосовно пропорцій. На тлі того, що нам бракує фахівців, які безпосередньо виконують статутні завдання Лаври, міжнародними справами займалося забагато людей. Тому було прийнято рішення цю структуру зменшити. Одна частина пішла в науково-дослідний відділ, де якраз займатиметься цими зв’язками в науковій сфері. Вона мені ще не дуже подобається, можливо, щось підправимо. Другу частину, причетну до міжнародних справ і протоколу, як і завжди в усіх установах, буде підпорядковано прямо керівникові. Ну, а якщо немає цієї структури, то, очевидно, не треба й заступника. В мене таке бачення.
Тиждень.ua: З попередніми керівниками Лаври спілкуєтеся?
– Зустрічався з Мариною Громовою, коли відкривали Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму на території заповідника«Биківнянські могили». Поспілкувалися, наскільки було можливо у форматі цієї зустрічі. Домовилися, що як буде потреба в консультаціях, вона мені їх радо надасть. З Лісничою не знайомий.
Тиждень.ua: Коштів, які виділяє держава для Лаври, справді вистачає на всі потреби?
– На те, що ми можемо зараз освоїти, гроші є. Але ми не тільки прохачі. Ходять люди, кожен хто купує квиток, якусь копійку вносить у розвиток Лаври. Ці суми акумулюються й ідуть на відповідні потреби. Зокрема, нині ми левову частку заробленого вклали у формування плану розвитку території. Це документ, який регламентує всю пам’яткоохоронну діяльність теренів заповідника.
Тиждень.ua: Чи маєте якийсь вплив на церковників? У тому сенсі, щоб контролювати, як зберігаються пам’ятки, розташовані на території монастиря?
– Звичайно. Вони з розумінням ставляться до того, що саме ми відповідальні за збереження архітектурного та ландшафтного ансамблів і всього, що входить до сфери пам’яткоохоронної діяльності. У цих питаннях вони з нами консультуються. Коли треба дозвіл на рух транспорту, аби вивезти, наприклад, сміття чи якісь інші побутові речі, завжди має місце заявка, певна процедура – і ми знаємо, як і чому це робиться. Повна інформація у нас є.
Тиждень.ua: Тобто можна сподіватися, що якихось несподіваних новобудов у Лаврі найближчим часом не з’явиться?
– Навряд чи таке станеться. Можливо, щось буде у зв’язку з нашою зсувонебезпечною зоною. Якщо існуватиме динаміка зсуву й потреба втручатися, то, не виключено, доведеться укріплювати. Щойно починається невеличкий рух землі, як його вже важко зупинити. Тому треба все це моніторити, тримати на контролі й у разі потреби втручатися.
Тиждень.ua: Чи не змінюватиметься найближчим часом цінова політика?
– Думаю, ні. Як ми виставили тарифи, так і буде. Щоправда, в нас у зв’язку з цим уже з’являються незручності. В тому сенсі, що, зменшивши ціну на вхідний квиток, ми отримали значно більше відвідувачів. На таку кількість не дуже розраховували. Не встигаємо прибирати. Часом каналізації забиваються. Породили трохи несподіване коло проблем, але і з цим даватимемо собі раду. Люди йдуть – значить добре, гірше було б, якби не йшли.
Тиждень.ua: Коли можна сподіватися на якесь оновлення експозиції, і чи плануєте відкриття нових виставок?
Звичайно, плануємо. Але в нас є проблема – виставкових площ не дуже багато, а фонди переповнені такими речами, які кожен музей світу хотів би бачити в себе. Дивна ситуація.
На даний момент хочемо вивільнити якусь достатньо велику площу, щоб організовувати виставки, які триватимуть по півроку чи по три місяці. От, наприклад, на свято Миколая, хочемо відкрити експозицію, яка називатиметься (поки що це робочий варіант) «Українське Різдво у Лаврі». Там будуть великі ляльки в народному одязі. Представимо всі регіони країни. Відповідно антураж: Карпати – одне, Поділля – інше, Подніпров’я – ще інше.
Якщо людина вже була кілька разів у Лаврі й не хоче йти в церкву, а просто ходить музейними експозиціями, навіщо їй знову сюди повертатися, коли вона все бачила? Щоб залучати людей, щоб вони знову приходили, треба давати нові матеріали. Нещодавно я почав переговори з Інститутом археології, щоб ми зробили якусь масштабну виставку новітнього археологічного матеріалу, який дуже часто експоновано в Європі й Америці, але, на жаль, громадяни України його не бачать. Музей археології має статичну експозицію, що рідко змінюється, а новітні матеріали ми могли б брати за договором на якийсь час і експонувати.
Окрім того, нині ми підписуємо меморандуми, а згодом, сподіваюся, вийдемо на укладення договорів із різними зарубіжними музеями, які цікавлять нас і яким цікаві ми, аби також обмінюватись різноманітними виставками, присвяченими тим чи тим подіям, чи просто якимось тематичними збірками певної епохи з живопису, скульптури тощо. Це ще в роботі, але протокол про наміри вже в багатьох випадках підписано.
Крім того, шукаємо два-три об’єкти, які потраплять у програму ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Проситимемо сприяння фахових науковців Національної академії наук, істориків, археографів, щоб ми обрали трьох достойних номінантів, аби вони ввійшли до списку документальної спадщини ЮНЕСКО.
А ще дуже хочемо продовжити традицію, котра здалась мені дуже здоровою, коли до всіляких дійств у Лаврі залучається молодь. Вона ходить до нас із великою охотою. Організовуємо лекції, навчання, консультації. Зрештою, даємо можливість малювати Лавру. В нас нещодавно був пленер 17-річної дівчинки. Мені особисто дуже сподобалось, чогось радісно стало на душі, що юна гарна людина багато часу витрачає на те, щоб зображувати Лавру. Я чомусь думав, що молодь уже втратила інтерес до доброго, але, виявляється, ні. Дуже багато до нас приходить дітей зі своїми віршами про Лавру. Та й не тільки про неї, але хочуть це озвучити саме тут.
Є в нас і багато планів у зв’язку з тим, що ми отримали міжнародний музейний сертифікат, де є чимало різних вимог, які треба виконати. Потрібні й медпункт, і камера схову, й автостоянка. Питання складні, як для нас, але мусимо шукати якісь варіанти, як це все вирішити.
Тиждень.ua: А лаврські фонди колись можна буде побачити?
– Це моя перша заповітна мрія. Коли це приміщення, яке ми готуємо, буде достатньо великим, то ми частинами весь час показуватимемо наші скарби. Може, тільки для фондів виділимо якусь частину площі й періодично, через півроку змінюватимемо експонати. Те, що я бачив у фондах Лаври, просто вражає. Люди мусять на це подивитися. Виставитися зараз ніде. Хіба що в директорському кабінеті. Шукаємо можливості для хороших площ, бо є речі які в малих об’ємах просто не матимуть вигляду. Зараз колектив почав над цим працювати. Щось, можливо, передислокуємо, зокрема наші служби, але мусимо знайти достойні зали щоб усе це виставити й показувати людям. Думаю, щоб продемонструвати всі фонди заповідника, треба років із 10. Там є велика перспектива.
Тиждень.ua: Багато музеїв нині видають тематичні каталоги власних фондів. Чи не було б доцільно й Лаврі перейняти такий досвід? Коли є що показати й немає змоги в якийсь інший спосіб це зробити, це був би не поганий варіант.
– У нас трохи більші обсяги, ніж у звичайних музеїв, і ми почали порушувати питання, щоб створити електронний каталог. Якщо він існуватиме, то з нього дуже легко буде зробити і друкований, варто лишень знайти гроші на поліграфію. Тому на порядку денному – праця над таким каталогом. Думаю, впродовж двох місяців ми вирішимо організаційні питання (які групи людей мають над цим трудитися, яку техніку залучити) й почнемо. Це буде великий пласт роботи на кілька років. Планомірної, не хочу сказати, що нудної, але потрібної. І вона мусить бути виконана.