Сьогодні в Україні, від рук російських окупантів загинуло майже 600 дітей, 1702 – зазнали поранення різного ступеня тяжкості, більше 1000 насильно вивезено до росії. І це тільки за офіційними даними. Історія Сашки з Красногорівки - приклад дитячої мужності та дорослого сприйняття війни.
Сашка. Цей малий з невеличкого містечка Красногорівка, що на Донеччині вразив своїми недитячими очима та легкістю, з якою він сприймав війну.
Хлопець народився в лютому 2013 року і встиг лише рік свого життя пожити без війни.
А далі сталося те, що сталося: танки, гради, люди у військовій формі, вибухи - війна. Мама Саші, теж Олександра, долучилася до лав ЗСУ, аби зробити усе можливе, щоб син жив у мирномі місті, у вільній країні. Саша залишився з бабусею.
Але на початку російсько-української війни вони ховалися у підвалі свого рідного будинку, разом вони переживали обстріли, бачили, як українські війська за один день визволили Красногорівку від російської окупації.
Сашка ріс в оточенні хлопців із ЗСУ та волонтерів. Попри обстріли та небезпеку, з міста родина не виїжджала. Тут Сашко зробив свої перші кроки, вимовив перші слова. Тут він і сам став волонтером.
Страшно уявити, що майже усе твоє дитинство проходить у війні. Коли чи не з пелюшок дитина чує вибухи, розбирається на слух в калібрах та видах зброї. Так сьогодні в Україні живуть діти. Такі недитячі у них реалії.
Щоразу, як ми приїжджали до Красногорівки, обов'язковою була зупинка біля дому Сашка та його бабусі. Там вони облаштували волонтерський штаб, де місцеві могли взяти одяг, продукти, іграшки, які ми їм часто привозили.
Сашка завжди зустрічав нас першим. Відкривав ворота, гараж і допомагав розвантажувати гуманітарку. І завжди чекав пляшку Pepsi. Коли я запитувала чи не хоче хлопець поїхати з нами в Дніпро, малий відповідав різко та впевнено: “Ні! Тут моя хата, моє місто. Тут я головний і допомагаю з бабою нашим сусідам. Нікуди я не поїду.”
Сашко був маленьким принцем Красногорівки. Навколишні терикони, степи, часом розбомблені вулиці - це була його планета, за якою малий доглядав.
Та 2022 рік змінив планету Красногорівка. До 2024 року родина Саші час від часу виїджала з міста, але потім поверталися. Та 8 квітня 2024 року, коли розпочалася активна фаза боїв, Саша з мамою та бабусею таки залишили свій дім, в який вже почали прилітати міни. Повністю місто було захоплене зс рф 7 жовтня 2024 року.
Було важко і боляче їхати подалі від своїх териконів, залишати гараж, де зберігалася допомога. І зараз далеко від дому, Сашка мріє повернутися туди. Бо наш маленький принц знає, що “Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив.”