Маліївці — палац, печери, храми та святі

Знаменитий маліївецький водоспад - фото 1
В суспільній свідомості с. Маліївці (Дунаївецький р-н, Хмельницької обл.) аж ніяк не асоціюються з поняттям «релігійний туризм». А от з просто туризмом – ще й як! Адже це, без найменшого перебільшення, — один з найкрасивіших, наймальовничіших та найромантичніших куточків Поділля.

Палац

Згадане село знане головним чином палацово-парковим комплексом, а ще більше – дивовижної краси штучним водоспадом. А от, що там знаходиться ще й надзвичайно цікавий печерний сакральний комплекс, що корінням сягає Княжої доби – пересічним відомо набагато менше.

Назву села виводять від шляхтичів Малейовських, які володіли цими землями в XVI ст. По тому як цей рід згас тут господарювала ціла вервечка дідичів, які в ключі нашої розповіді жодної ролі не грають (для прискіпливих: то були Кавецькi, Пепловські, Туркулеї та Свирські). За усіх перелічених Маліївці були лише одним з низки чисельних сіл Поділля. «Тими самими» вони стали завдяки одному з фаворитів останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського, коронному надвірному ловчому Яну Онуфрію Орловському, який у 1785 р. придбав Маліївецький ключ у тодішнього власника Юрія Свирського. Вже 1788 р. він переносить в Маліївці свою резиденцію та зводить тут розкішний палац, довкола якого, за тодішньою модою, закладає не менш розкішний парк.

Вже в’їзджаючи до пункту призначення, розумієш, що це непросте село. Від крутих схилів глибокої долини Ушки (притоки Ушиці), дорогу тут відділяють не банальні бетонні відбійники, а чималі кам’яні стовпчики. Колись між ними були закріплені ще й міцні дерев’яні балки, про що свідчать прорізані в них чотирикутні пази. Цю систему безпеки встановили принаймні в середині ХІХ ст. (мо’ й раніше), аби яка карета чи візок не загриміли по схилу. Досить слушно, бо як зірватися – костомах потім не збереш.

Водонапірна башта з боку фруктового саду - фото 61277
Водонапірна башта з боку фруктового саду

 

В самому селі мандрівника зустрічає романтична замкова вежа. Майже така, як у Червоногороді (правда там їх дві). Як й її червогородські близнючки вона до фортифікації жодним каменем чи зубцем. В першому випадку башти (на місці реальних, замкових) поставили для краси та гоноровості, а в Маліївцях у такий оригінальний спосіб замаскували банальну водонапірну вежу. На превеликий жаль зйомки антикварних дорожніх стовпчиків на тлі нівроку так краєвиду та увічнення башти з найвигіднішого ракурсу були залишені «на потім», але «потім» – не склалося, тож читачам доведеться повірити на слово, що все то не лише цікаве але й дуже гарне.

Палац - фото 61278
Палац

 

Трішки нижче башти, за старезним садом, знаходиться головна родзинка Маліївець — знаменитий палац Орловських. Автором проекту цієї величної споруди вважається відомий італійський архітектор Доменіко Мерліні, який у вже згаданого короля Станіслава Августа служив придворним архітектором (принаймні саме так кілька поколінь поспіль стверджували Орловські). Втім, не виключено, що насправді то був хтось менш титулований, а Орловські приписали проект сеньйору Мерліні суто заради «понтів» — мати палац від головного придворного архітектора останнього короля Польщі все ж гоноровіше, ніж від будь-кого іншого.

Палац з фасаду - фото 61279
Палац з фасаду

 

Палац звели у стилі раннього французького класицизму часів Людовика XVI. Споруда постала практично без зовнішніх «архітектурних витребеньок». З декору – трішки ліпнини та досить кумедні атланти (6 штук), які на своїх хирлявих плечах тримають балюстраду другого поверху. На класичних кремезних та суворих атлантів вони схожі не дуже, а от на розпатланих бородатих трішки переляканих селян після тижневого запою – ще й як! Не дарма існує версія, що то не атланти, а безрогі сатири.

Місцеві атланти досить кумедні - фото 61280
Місцеві атланти досить кумедні

 

Атланти підпирають балкон з тилу. Крім того стіни палацу прикрашали герби власників маєтку — «Любіч», що належав Яну Онуфрію Орловському та «Доліва», — його дружини Анни зі Старжинських. Ці шляхетські символи до нашого часу не дійшли – їх знищили комуністи. Бічні портики прикрасили вензелі господарів (теж знищені) та виконані вибагливим шрифтом дати «1788» — рік зведення палацу. Ці – уціліли і їх можна побачити й тепер.

Одна з кімнат палацу. Праворуч фреска з зображенням виверження Везувію - фото 61281
Одна з кімнат палацу. Праворуч фреска з зображенням виверження Везувію
Джерело фото: Архівне фото

Всередині ситуація була протилежною – там і багата ліпнина, і колони, і пілястри, й художня ковка перил, і стінопис… Дещо з цього навіть до нашого часу дійшло, але враховуючи, що сьогодні тут розмішено дитячий спеціалізований санаторій – стороннім сюди зась.

В палаці навіть облаштували домову римо-католицьку капличку, яка була філією Мукарівського костелу. Однак після придушення Польського повстання 1830-1831 рр. в ході розгорнутих царатом репресій проти поляків та римо-католицької церкви вона була закрита урядом.

Від початку палац був майже білосніжним – його звели з місцевого білого пісковику, але за дві століття він набув сіро-бурого відтінку.

Палац з «паркового» боку має 3 поверхим - фото 61282
Палац з «паркового» боку має 3 поверхим

 

З цікавих особливостей споруди є те, що палац «різноповерховий» – з боку фасаду він має 2 поверхи, а з тилу – три. Причина – звели його на досить крутому схилі.

Цікавий факт №2. На теренах Поділля в Мурованих Курилівцях (Вінницька обл.) можна побачити практично ідентичний палац, що належав родині Комарів (зведений близько 1808 року). Звісно, що схожі вони не як близнюки, але як рідні брати – так точно. Збіг – невипадковий.

Брама між верхньою частиною парку та фруктовим садом - фото 61283
Брама між верхньою частиною парку та фруктовим садом

 

В 1800 р. в Маліївцях гучно зіграли весілля Гонорати Орловскої (молодшої доньки Яна Онуфрія) і Станіслава Дельфіна Комара. Очевидно палац тестя пану Комару дуже сподобався, як і парк. Відповідно їх ідею він взяв за основу своєї майбутньої резиденції. Найвірогідніше над палацом та парком в Мурованих Курилівцях працювали ті ж самі архітектори й садівники, що у Маліївцях.

Передпалацова частина парку - фото 61284
Передпалацова частина парку

 

Впродовж понад століття родина Орловських зібрала величезну збірку картин, меблів, антикваріату, срібного та порцелянового посуду, одну з найбільших в Східній Європі колекцію монет тощо. З початком Першої світової, враховуючи, що Маліївці опинилися в прифронтовій зоні, все найбільш цінне евакуювали до Одеси, де залишили на зберігання в одному з банків. Але це не дуже допомогло. Більшовики більшу частину скарбів Орловських розікрали. А що не вважали цінним – понищили чи пошкодили. Коли Одеса перейшла під контроль Денікіна останній власник Малієвець Ксаверiй Францiшек Орловський все вціліле вивіз до Франції.

Картини - фото 61285
Картини
Джерело фото: Архівне фото

У роки революції палац ґрунтовно та вдумливо розграбували, але сумної долі більшості шляхетських резиденцій Поділля йому вдалося уникнути. Одна з головних причин – Орловські не були помічені в надмірній експлуатації селян, достойно оплачували виконані роботи та щедро допомагали старим, хворим та сиротам. Відповідно користувалися повагою серед селян. Пізніше від руйнування унікальну споруду врятував місцевий лікар Е. Селецький, який організував тут лікарню. Перекази стверджують, що відвадити завзятих комісарів, які бажали зруйнувати все «до основанья», вдалося завдяки втручанню відомого більшовицького діяча Валеріана Куйбишева. Останній нібито був родичем дружини Селецького.

Герби власників - фото 61286
Герби власників
Джерело фото: Архівне фото

Пізніше на базі палацу організували дитячий санаторій з лікування туберкульозу кісток, а по війні — просто дитячий туберкульозний санаторій, що працює дотепер. Саме лікарі і врятували унікальну пам'ятку від знищення.

Парк

Маліївецький палац, звісно, дуже крутий та гоноровий, але парк перевершує його на порядок. Його створено зусиллями знаменитого ботаніка та майстра садово-паркового мистецтва ірландця Діонісія Макклера і Діоніса Клінера, який був чи не найвідомішим парковим художником свого часу (кажучи по новомодному – «ландшафно-парковим дизайнером»).

Передпалацова частина парку - фото 61287
Передпалацова частина парку

 

Парк охоплює палац зі всіх боків. Правда з боку фасаду маємо лише кілька галявин та алей (плюс фруктовий сад за парканом). Основна ж його частина знаходиться з тильної (паркової) частини палацу, де дует Діонісіїв розвернувся на всю широту своєї творчої душі. Тут було висаджено чимало як місцевих, так і рідкісних та декоративних рослин. Навіть після значних втрат, як природніх так і через діяльність людини, тут й досі налічується 84 види дерев та чагарників. Серед них сосни веймутова, чорна та європейська, софора японська, кольорова акація, бук пурпуровий, горіх чорний кавказький тощо. Славиться й алея старого бузку. У період його цвітіння сюди приїздять десятки художників – помалювати.

Паркові ставки. Сьогодні… - фото 61288
Паркові ставки. Сьогодні…

 

 …і століття тому назад - фото 61289
…і століття тому назад
Джерело фото: Архівне фото

«Верхня», перед палацова, частина парку закладена на стиці «французького» (структурованого) та «англійського» парків. «Нижня» ж — класичний «англійський» парк. Нагадаємо – «французькі» парки зазвичай чітко структуровані, симетричні та майже під лінійку, а «англійські» — до певної міри хаотичні і являють собою зразок максимально удосконаленої дикої природи. Тут робиться акцент на мальовничості краєвиду, що відкривається на кожному наступному кроці під час прогулянки.

Вази збереглися лише в «верхній» частині парку - фото 61290
Вази збереглися лише в «верхній» частині парку

 

Колись алеї парку буди прикрашені кам’яними вазами в античному стилі, кованими лавочками та іншими необхідними у таких випадках аксесуарами. Над одним зі ставків стояв мисливський павільйон в класичному стилі. Свого часу його недобудували і залишили так як є. Недобуд отримав назву «грецькі руїни» і досить гармонійно вписався в пейзаж. В пореволюційні часи «руїни» розтягнули на будматеріали хазяйновиті подільські ґазди.

«Грецькі руїни» з павільйоном - фото 61291
«Грецькі руїни» з павільйоном
Джерело фото: Архівне фото
 
Маліївці — палац, печери, храми та святі - фото 61293

З усього колишнього багатства до нашого часу дійшов лише романтичний фонтан «Лев» з питною водою, що витікає з пащеки згаданої в назві тварини (зараз, однак на лева то не дуже схоже).

Фонтан «Лев». Вода – джерельна - фото 61292
Фонтан «Лев». Вода – джерельна

 

Неподалік від брами маєтку, за якусь сотню метрів від палацу, колись стояла ще й фігура св. Яна Непомука. За переказами місцевих старожилів, її було встановлено на могилі малолітньої дитини графині Евеліни Орловської. В повоєнні часи якісь войовничі безбожники скинули скульптуру і вона скотилася ледь не до самого ставка. Обезголовлений св. Ян довго валявся на землі. Коли ж його вирішили встановити на постамент, виявилося, що фігура пропала. Як з’ясувалося, її поцупив колекціонер з селища Дунаївці. Враховуючи, що юридично то крадіжкою не було – скульптура ніде не числилася на балансі, повернути Непомука до парку досі не вийшло.

Скеля з водоспадом - фото 61294
Скеля з водоспадом

 

I, нарешті, краса та гордість маліївецького парку — 18-метрова травертинова скеля з водоспадом, що є головною визитівкою Маліївців. Водоспад, зауважимо, — рукотворний. Вода на нього поступає від потужного джерела, розташованого трішки вище верхівки скелі. Сьогодні вона йде залізною трубою, а від початку текла дерев’яним жолобом.

В скелі впадають у вічі грот в її основі та печерна капличка над нею. Це — залишки давнього печерного монастиря.

Нижній грот - фото 61295
Нижній грот

 

Монастир

Олександр Пшездецький у своїй книжці «Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc I czasow». (Вільно, 1841 р.) так описує терени закинутого монастиря: «З тих джерел спадає до саду на 48 стоп високий каскад, краплиста завіса двох печер, видовбаних у скалі з вівтарями і статуями святих».

Як видно з цитати, станом на першу половину ХІХ ст. водоспад вже був, а в печерах ще зберігалися сакральні фігури.

Вхід до печерної церкви - фото 61297
Вхід до печерної церкви

 

В «Нижній» печері, яка на думку істориків використовувалася ченцями у якості каплиці, за свідченням, що дослідників (О.Пшездецький, Ю.Сецінський), що старожилів, раніше стояла фігура св. Онуфрія.

Св. Онуфрій Великий був сином перського царя. За наказом ангела, ще немовлям батьки його віддали до монастиря. Змужнівши, Онуфрій пішов у пустелю, де і прожив 60 років. Трапилося все це у IV столітті н.е.

Фрагмент фігури св. Онуфрія (ноги та борода) в «Печері відлюдника» біля Крутилова - фото 61296
Фрагмент фігури св. Онуфрія (ноги та борода) в «Печері відлюдника» біля Крутилова

 

Зображення головного християнського пустельника можна побачити у багатьох місцях, де жили пустельники-анахорети, які прагнули повторити його духовний подвиг. Зокрема фігура св. Онуфрія прикрашає грот біля села Нирків (Заліщицький район Тернопільської області). Останній так і називається: «Печера відлюдника». Прикрашає зображення св. Онуфрія і «Печеру відлюдника», що видовбана серед скель на вершині Звенигородської гори, що поруч зі селом Крутилів (Гусятинський район Тернопільської області). Є подібне зображення в місці проживання відлюдника у Буші, що на Вінничині. До останнього ми повернемося трішки пізніше й детальніше.

Сходи, що ведуть до галявини над скелею - фото 61298
Сходи, що ведуть до галявини над скелею

 

Попри традиційну пару «печера (грот) - Св.Онуфрій» маліївецька скульптура найшвидше є лише відлунням анахоретства (і не тільки).

Після руйнації обителі в XVII ст. (чи трапилося це під час Хмельниччини, чи турецької навали – невідомо) монастир відновили лише 1708 року вже як унійний, Чину св. Василія Великого. Василіяни ж досить прихильно ставилися до практики анахоретства. Також не виключено, що на проміжку від руйнування та до відновлення монастиря в печерах міг жити якийсь відлюдник. Але є ще одна версія. Судячи зі стилю фігури «маліївського Онуфрія», її виготовили найшвидше наприкінці XVIII ст. Тобто у той час, коли поруч з монастирем почали зводити палац Орловських. А першого власника палацу, нагадаємо, звали Ян Онуфрій. Напрошується версія, що заради добрих стосунків з сусідами Ян Онуфрій Орловський пожертвував на монастир чималу суму, з якої вони й встановили фігуру святого, який був небесним покровителем щедрого донатора.

Озерце утворене джерелом (звідси живиться водоспад) та фігура св. Онуфрія - фото 61299
Озерце утворене джерелом (звідси живиться водоспад) та фігура св. Онуфрія

 

Коли 1793 р Поділля відійшло Російській імперії, монастир незабаром закрили – в Петербурзі уніатів не жалували, а василіан – тим більше. Від 1795 р. монастирська церква використовувалася суто як парафіяльна і, звісно що, не як греко-католицька.

«Печерного» св. Онуфрія свого часу зуміли врятувати селяни, перенісши його на місцевий цвинтар. Лише в 2009 р. зусиллями ГО «Малієвецька спадщина» фігуру повернули майже до первісного місця «прописки». Сьогодні статуя стоїть біля джерела, що живить водоспад. Від підніжжя скелі до нього можна піднятися сходами.

Св. Онуфрій та олень (олениця) - фото 61300
Св. Онуфрій та олень (олениця)

 

Череп - фото 61301
Череп

 

Св. Онуфрія зображено в традиційній для іконографії цього святого позі: він стоїть навколішки з молитовно складеними руками, біля його колін вирізьблено людський череп та щось схоже на розбитий горщик. Поруч також бачимо зображення оленя, що притулився до святого. Аналогічного оленя ми бачимо і в Буші на знаменитому «барельєфі давнього дохристиянського храму», хоча, насправді то класичний св. Онуфрій.

Св. Онуфрій та олень з Буші - фото 61302
Св. Онуфрій та олень з Буші

 

Олень, нагадаємо, це один з атрибутів цього святого. В апокрифічних житіях, зокрема, йдеться, що майбутнього відлюдника №1 вигодували молоком олениці. Ченці не могли взяти в монастир жінку-годувальницю, аби та годувати немовля. Проблему вирішила сім’я оленів, які божественними провидінням кілька років поспіль спеціально приходили до обителі, аби монахи могли взяти в олениці молока для дитини.

Пам’ятний знак на місці храму та сам храм на акварелі 1826 р. - фото 61303
Пам’ятний знак на місці храму та сам храм на акварелі 1826 р.

 

Печерна церква

На просторій галявині біля джерела та утвореного ним озерця бачимо два хрести – давній та сучасний. Сучасний — встановили вже в наш час у пам'ять про знищену у 1930-х роках Хрестовоздвиженську церкву. Коли тут постав храм – автору з’ясувати не вдалося. Вірогідно її, спочатку ще дерев’яну, почали будувати близько 1708 р., одночасно з відбудовою монастиря. Принаймні в першій половині XVIII ст. вона вже стовідсотково стояла. Зокрема, в описі монастиря від 1741 р. вже згадується наземна церква. В 1763 р. на її місці звели вже муровану, а 1890 р. чи то значно перебудували, чи то звели ще новішу.

Печерна церква - фото 61304
Печерна церква

 

Печерна церква - фото 61305
Печерна церква

 

Крім того в описі згадується й печерна церква не честь Різдва Іоанна Хрестителя. Тобто «верхня» печера — то не якась там капличка чи келія відлюдника, а справжнісінький печерний храм.

Подільський історик та археолог Павло Нечитайло, який досліджував печерний комплекс, опираючись на аналогії з іншими печерними храмами та історичну ситуацію в регіоні, відносить створення прорубаної в скелях церкви до XIV-XV ст.

Втім, монастир чи принаймні якийсь храм тут існував з набагато давнішого часу.

Як повідомив Павло Нечитайло, з метою більш точного датування монастирського комплексу, в 2002 р. на верхньому плато археологами було закладено шурф. Крім досить очікуваних артефактів ХІХ-ХХ ст. та пізньосередньовічних знахідок, археологи відкопали предмети, що є типовими для ХІІ-ХІІІ ст. Разом з ними виявили фрагменти людських кісток. Ці знахідки дають можливість говорити про наявність тут поховань давньоруської доби з прив’язкою до монастиря чи храму, як у Бакоті чи Василівці. Втім, як зауважив Павло Нечитайло, ці знахідки були виявлені у невеликому шурфі 1х1 м, тому не є цілісним комплексом, тож без проведення додаткових досліджень впевнено говорити про щось поки не виходить.

Історик також повідомив, що під час шурфування було знайдено вінчик та стінку ліпного горщика VI-VIIІ ст. Останнє є свідченням, що територія біля скелі була обжита ще в дохристиянські часи. Правда, аби говорити, що тут колись було якесь язичницьке поселення, матеріалів замало, але така версія не виключається.

У згаданому описі з 1741 р. також згадуються і руїни зруйнованого у XVII ст. монастиря, які на той час ще зберігалися внизу біля скелі. Там же біля підніжжя скелі, нижче за течією Ушки, був й монастирський цвинтар. Вірогідно, що у більшості випадків на могилах ставилися дубові хрести, що з часом згнили. Але був там, принаймні, й один тесаний. Років 7-8 тому його перенесли наверх і встановили поруч з «храмовим» хрестом.

Св. Ян Непомуцький. Фото «Малієвецька спадщина» - фото 61306
Св. Ян Непомуцький. Фото «Малієвецька спадщина»

 

Якщо від плато пройтися стежкою з півкілометра на захід – маємо ще одне джерело, біля якого встановлена тесана фігура св. Яна Непомука. Цього «водного» святого досить часто встановлювали біля річок, водяних млинів та джерел. Можливо тут лише справа в джерелі. Хоча, як й у випадку зі св. Онуфрієм тут може простежуватися зв'язок з першим маліївецьким Орловським, якого, нагадаємо, звали Ян Онуфрій. За комуністів цей святий теж відсиджувався в «цвинтарній» криївці і повернувся з «заслання» зусиллями родини Христофорів.

Костел Св. Йосипа - фото 61307
Костел Св. Йосипа

 

Якщо ви дісталися Маліївців, то варто відвідати й с. Підлісний Мукарів, до якого звідси якихось 7 км. Це село знане надзвичайно красивим неготичним костелом Йосипа Обручника, спорудженого коштом парафіян впродовж 1859-1872 рр. на місці старішого попередника. Не пошкодуєте. Це один з найкрасивіших неготичних храмів Поділля. До того ж тут зберігся діючий орган, і як поталанить, можна насолодитися його звуками.

Як залишиться час, можна відвідати ще й Зіньків, про який ми розповідали у попередній публікації.