Чернігів: 900-річна церква відчинила двері для екскурсій
Цьогоріч Антонієвим печерам, які становлять єдине ціле з Іллінською церквою, виповнюється 955 років, Іллінці – 900, оригінальному іконостасу – 250. А Чернігівському князівству – 1000 років. Отож чимало таємниць і розгадок зібралося за цей час.
Спочатку, за часів Русі, на Болдиній горі в Чернігові був Іллінський монастир, до складу якого входили й Антонієві печери. Після монгольського погрому 1239 року будівлі були зруйновані, підземні церкви і ходи засипані, і згодом монастир занепав.
У 1649 році коштом чернігівського козацького полковника Степана Подобайла Іллінський монастир почав відроджуватися і проіснував до 1695 року – тоді було завершено спорудження неподалік Троїцького собору. Відтак утворився Троїцько-Іллінський монастир, який став потужним друкарським осередком Лівобережжя України. Книгодрукування в монастирі припинилося аж 1820 року.
Чому назвали на честь пророка Іллі?
Найперша загадка – чому церкву біля печер було освячено на честь пророка Іллі? Тривалий час вважалося: оскільки тут нібито було капище Перуна, а Ілля – теж громовержець, покровитель блискавок і грому, був забраний на небо на вогненній колісниці, як написано в Старому Завіті Біблії – отож усе логічно.
Дійсно, на Болдиній горі досі є багато язичницьких курганів, значить, наші предки тут колись молилися. Але чи достатньо цього, щоб вважати, ніби Іллінська церква збудована саме на місці капища Перуна, бо князь Володимир, коли хрестив Русь, велів будувати храми на місцях язичницьких капищ?
«Це припущення було б хорошим, якби не твори часів Київської Русі, – зауважує Андрій Глухенький. – Адже збереглося чимало писемних джерел, які суперечать цій версії.
Справа в тому, що в часи Русі ім’я Ілля було дуже шановане. Зокрема, і князь Ярослав Мудрий назвав свого старшого сина Іллею. І є така книга – «Ходіння ігумена Даниїла в Святу Землю», датована 1106 роком, автор якої бував у печері святого Іллі, який жив за 900 років до народження Ісуса Христа. Пророк ховався від гніву ізраїльських царів у печерах. І наш Антоній із Любеча теж ховався від гніву Київського князя Ізяслава в печері на Болдиній горі. Це змушує нас замислитися про те, що Перун навряд чи мав відношення до назви церкви. Все-таки це пов’язано саме з Антонієм, який благословив цю гору, викопавши печери».
…Коли ж монахів у печерному монастирі стало багато і їм уже не вистачало місця для молитви, чернігівський князь Давид Святославович дав кошти на будівництво цегляної церкви. Таке пояснення Андрій Глухенький вважає логічнішим, бо воно розкриває історію Чернігівського князівства. До речі, цьогоріч йому виповнилося 1000 років. І будувати храми в ті часи могли тільки князі. Вони могли фінансувати будівництво, замовляти найкращих майстрів. Жоден монах, купець чи будь-хто інший не мав права будувати храми. Особливо, в такому визначному місці, як Болдина гора. Тож князі точно причетні до будівництва цього храму.
«А якщо причетні князі, то вони вкладали якусь логіку в будівництво, – продовжує розповідь історик. – Отже логіка така: оскільки Іллю шанували в Ізраїлі, на Святій Землі, і наші прочани туди ходили, а в нас є печери Антонія (якого тоді вже не було серед живих), то це і пов’язує Антонія з Іллею».
На думку фахівців Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», церква названа на честь старозавітного пророка Іллі і під впливом місцевої християнської традиції, пов’язаної із засновником чернігівських печер, уродженцем Чернігівщини – Антонієм із Любеча.
Князь продовжив справу батька
Будував храм князь Давид Святославович, який княжив у Чернігові 26 років (1097 – 1123). Він успадкував і продовжив справу свого батька – адже до Чернігова Антонія запросив, згідно з літописом, Святослав Ярославович, син Ярослава Мудрого. Тож цілком природно, що син продовжив справу батька, це було честю родини – прислужитися печерному монастирю, вшанувати й батька, який допомагав у створенні цього монастиря, і святого Антонія.
А головне – це підтверджується архітектурними елементами, хоча церква й перебудована в козацькі часи. Після Другої світової війни її вивчав архітектор Микола Холостенко, він досліджував куполи і знайшов там деталь, яка називається аркатурним поясом (елементи романського стилю). Це – викладені фігурні цеглини зверху над купольним барабаном. Вони є на чернігівських Борисоглібському соборі і на Успенському соборі Єлецького монастиря. А ці два собори, чітко відомо, будували в часи Давида Святославовича. У Борисоглібському його й поховали. Виходить, князь побудував три храми. У літописі точно не вказано, коли саме збудована Іллінська церква, але науковці дійшли висновку, що це – кінець XI – початок XII століття. Тож церкві точно вже більше 900 років. Ось і розгадка ще однієї історичної загадки.
Така одна на всю Україну
Ця церква символізувала відлюдницьке монаше життя, і нині є унікальною для всієї України. Це – єдиний безстовпний одноабсидний однонавний храм. Він задумувався як вхід у печери, тому мав мініатюрні розміри – 12 на
Перебудови козацької доби почалися в XVII столітті й пов’язані з козацьким полковником Степаном Подобайлом (неподалік церкви стоїть пам’ятний камінь із його ім’ям). Адже 1649 року він дав кошти на добудову ще двох куполів (шоломоподібний переробили на грушоподібний у стилі українського бароко – із заломами) і ризниці (нині там робочі кімнати працівників заповідника).
Сучасний вигляд церкви – це вже перебудова XVII століття, часів гетьмана Івана Мазепи. Церкву було добудовано, збільшено західну частину і притвор. Вважається, що в той час споруда виконувала роль трапезної Іллінського монастиря.
І тризуб князя Володимира…
У радянський час у церкві був музей. Протягом останніх 30 років науковці заповідника «Чернігів стародавній» активно вели розкопки на території Іллінського монастиря і значно поповнили колекцію цінних знахідок. Зокрема, в експозиції представлено давню цеглу зі знаком тризуба князя Володимира, з якої будували церкву. Звісно, тризуб тоді був не такий, як нині, але чітко видні три загострені кінці. Це – знак князівської влади всіх, хто був із династії Володимира. Вони ставили свій знак і на храмах.
Тут були й настінні розписи з біблійними сюжетами, але збереглися лише фрагменти, тому неможливо сказати, що саме було зображено. Хоча впевнено можна припустити, що пророк Ілля тут був. Приміром, в Успенському храмі Єлецького монастиря збереглася фреска Богоматері Оранти, схожої на ту, що у Софійському соборі Києва.
Розкопки тут велися і в 70-х роках минулого століття, церкву вивчали. Тоді знайшли оригінальні полив’яні плитки підлоги, подібні до яких були в храмах багатих міст. А Чернігів тоді був на рівні Лондона й Парижа. Площа Чернігівського князівства в той час дорівнювала площі сучасної Франції – понад 500 тисяч квадратних кілометрів.
Теперішня плитка підлоги – це реконструкція, репліка 1980-х років, її виготовили на київському заводі: зелений, жовтий, коричневий кольори, як і було в оригіналі. В останні 30 років експонатів побільшало: знайшли, зокрема, жіночі браслети й намиста з кольорового скла. У Чернігові такого знаходили багато, а от прикраси з коштовних матеріалів завжди передавалися в музеї Києва. Знайшли і пряслиця давньоруського періоду з рожевого каменю, і плінфу – тоненьку цеглу великих розмірів теж зі знаком тризуба. Неподалік церкви виявлено залишки печей для випалювання плінфи, значить, будівельний матеріал виготовляли на місці.
Антонієвими печерами Іллінський монастир не обмежувався, печер на Болдиній горі було багато. Зокрема, за дзвіницею виявлено так звану Печеру відлюдника XII–XIII століття і Печеру Іова (тут є графіті з цим написом). У 90-х роках знайшли Новоантонієву печеру козацького часу, вона – на західній частині гори, неподалік Троїцького собору. За Троїцьким монастирем є Аліпієва печера. Розкопки, які виявили нові печери, велися з 60-х років минулого століття до 2015 року. Нині ці печери засипані, можливо, колись удасться їх відновити й привести в належний стан. Заповідник має проєкт відновлення Новоантонієвої печери, але немає коштів…
І 900-річні горщики…
Серед знахідок останнього часу – кістяні ґудзики й глиняний посуд. Монахи харчувалися не в печерах, це доведений факт, і це цілком логічно, адже печери були призначені для молитви. Тому посуду в печерах майже не знайшли, а от за межами печер виявили горщики, яким по 900 років. Ці знахідки, яким 900 років, виставлені в південній частині церкви. Тут же й пошкоджені корозією металеві Царські врата з печер. У XIX столітті вони стояли в першій підземній церкві Антонія Печерського. Отже в печерах були не лише дерев’яні, але й металеві ікони. Заповідник шукає для них реставраторів, однак є проблема: поруч із зображеннями чотирьох апостолів-євангелістів зображено Божу Матір і архангела Гавриїла, але в архангела відсутнє обличчя… А сучасна історіографія вважає, що не можна домальовувати щось нове.
«Якщо вдасться знайти фото із зображенням цих воріт 100 років тому, тоді вдасться відновити зображення архангела, – пояснює Андрій Глухенький. – Адже має бути саме таке обличчя, яке уявляв художник, автор. Тому поки що ворота законсервовані спеціальним розчином».
Уздовж протилежної, північної стіни церкви представлені відреставровані металеві Царські врата теж XIX століття з найбільшої підземної церкви Феодосія: теж чотири євангелісти і архангел Гавриїл із обличчям.
Потужна друкарня, капличка і галерея
Розквіт давньоруського Чернігова припинився після нашестя монголів 1239 року: занепало місто й Іллінський печерний монастир, стало нікому доглядати за Іллінською церквою. І так тривало до козацької доби, коли життя відродилося.
Експозиція на північному боці церкви – про козацьку добу. Тоді було багато цікавого, пов’язаного з церквою і з печерами. Зокрема, відомо, що навколо церкви були маленькі будиночки для монахів під солом’яними дахами. Але вони не збереглися. Був колодязь Антонія, який зберігся, але воду звідти вживати не можна. Заповідник має проєкт відновлення цього колодязя – потрібно понад мільйон гривень… Була в той час і дерев’яна галерея, яка з’єднувала Іллінську церкву з капличкою біля Новоантонієвої печери, за прикладом Києво-Печерської лаври. Споруджено її було за чернігівського єпископа Лазаря Барановича. Була тут і друкарня, її розкопали в 2001 році. Залишки друкарні, кахлі, горщики були знайдені не біля Іллінської церкви, не біля печер, а з іншого, західного боку Болдиної гори, ближче до Троїцького собору.
Капличку біля Новоантонієвої печери розкопали в 1994 році. Тут знайшли цеглу вже козацького часу – це так звана жолобчата цегла-пальчатка. Позначки на ній схожі на сліди пальців, щоб цеглини краще з’єднувалися між собою при будівництві. Така сама цегла використовувалася для будівництва в печерах, із неї зроблена Новоантонієва печера.
«Напевно, колись буде відновлена ця капличка козацької доби, адже ескіз є, – висловлює сподівання історик. – Потрібні меценати. Тут же знайшли багато посуду 300-річної давності. Очевидно, до чудотворної ікони Іллінської Божої Матері (Іллінська-Чернігівська) приїздило багато прочан, тому тут була трапезна, тож маємо багато залишків розписаного полив’яного посуду. Монастир мав великі земельні володіння, на яких працювали селяни, і вони теж часто тут харчувалися. Знайдено і дитячі свищики у вигляді собачки і свинки, скляний посуд – у монастирі була своя пивоварня, монахам дозволялося пити пиво й вино в обмежених дозах. Знайдені оригінальні кахлі та дві печі, де була друкарня. Деякі кахлі покриті зеленою фарбою, з квітами, виноградом, орнаментом – і тоді люди любили красу».
Зигзагоподібний іконостас і потаємні двері
Унікальний зигзагоподібний іконостас Іллінської церкви, якому виповнилося 250 років (1774 рік), столичні фахівці почали реставрувати в 2007 році. Але він і досі стоїть у риштуваннях… Його висота –
У 1962 році церкву закрили знову. В часи гонінь зникло багато цінного, але іконостас лишився. Зроблений він із дерева сосни, а різьблені ікони – з липи. Цікаві різьблені з липи Царські врата з позолотою, зроблені за проєктом архимандрита Іоїля (Биковського), який був архимандритом Троїцько-Іллінського монастиря в 1766–1775 роках. Свого часу він викладав живопис у Санкт-Петербурзькій академії, знав тамтешніх майстрів і запросив їх для оздоблення іконостасу.
Які майстри його робили – не відомо. От, приміром, у Спасо-Преображенському соборі Чернігова зберігся напис, що іконостас із липи робили ніжинські майстри Сава Волощенко й Степан Білопольський. Можливо, цей іконостас теж робили майстри з Ніжина. Відомо, що липу й сосну сюди привозили з Козелецького повіту (розташований на пів дорозі від Чернігова до Києва). Отож існує припущення, що й ці врата виготовили майстри з Чернігівщини.
Ікони тоді могли писати лише посвячені люди, монахи чи священники. Відомо, що у Спаському соборі ікони писав священник із Борзни Тимофій Мазько. Авторів ікон на іконостасі Іллінки ще треба встановлювати.
У давні часи вхід у печери був не там, де тепер, а – через потаємні двері в церкві. Їх віднайшов архітектор Микола Холостенко в 1964 році під час обстеженні і вивчення споруди. Двері були закладені цеглою, про них, очевидно, забули. Нині зсередини печер теж видні ці двері і давня цегла. Інші потаємні двері ведуть на горище церкви. І тут – знову загадка: можливо, колись був підземний хід до Єлецького монастиря, адже відстань невелика – один кілометр. У деяких місцях на цьому напрямку часто провалюється земля, там же фіксують пустоти.
У результаті нещодавніх досліджень установлено, що церква святого Антонія в печерах була споруджена у відкритий спосіб, а потім засипана землею і таким чином приєднана до печер.
Неординарний сонячний годинник
На південній стіні Іллінської церкви наприкінці XVII століття був сонячний годинник у вигляді Покрови Богородиці з короною і омофором на грудях. На омофорі циферблат годинника був позначений кириличними буквами, які тоді використовували і як цифри. Арабські цифри було впроваджено пізніше. Над головою зображення був металевий гномон, від якого падала тінь на букви-цифри – і так визначали час.
Про цей годинник висотою близько 2,5 метра стало відомо з книги «Руно орошенноє» (про чудеса, пов’язані з іконою Іллінської Божої Матері), автором якої вважають Дмитра Туптала. Давня гравюра, звісно, була чорно-білою, але художник заповідника «Чернігів стародавній» Юрій Сидоров відтворив зображення в кольорі, дослідивши, які кольори використовували в той час. На церквах Європи і заходу України сонячних годинників було багато, але настільки особливих, як чернігівський, із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці там не зустрічається. Неординарний годинник, аналогій якому не було в Гетьманщині, підтверджував, що Чернігів був культурним осередком Північного Лівобережжя України. Півтора року тому, в травні 2023-го, сонячний годинник на південній стіні Іллінської церкви було відновлено.
##DONATE_TEXT_BLOCK##
