Маловідомі сторінки життєвого шляху Георгія Кониського

Фощан Я.І.,

аспірант, Центр українознавства Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

На сьогодні переважній більшості людей, котрі цікавляться історією та культурою України, добре відомо ім’я ректора Києво-Могилянської академії, церковного діяча та проповідника, архієпископа Могильовського, Мстиславського та Оршанського Георгія Кониського. Інформаційної пустки навколо його особи не існувало – і у XIX, і в XX ст. йому присвячувалося чимало досліджень. Але, на жаль, комплексного дослідження життя та діяльності Кониського поки що не існує: наявна на сьогодні література досить однобічно розглядає діяльність Георгія Кониського – або з точки зору його архіпастирської діяльності на теренах Могильовської єпархії, або з мотивів аналізу його філософських поглядів чи в контексті історії Києво-Могилянської академії як її вихованця, викладача та керівника.

В останні десятиріччя минулого і початку ХХІ ст. розвідки українських дослідників присвячувалися переважно вивченню філософської спадщини Кониського та його діяльності як викладача й керівника Києво-Могилянської академії. Це праці В. Нічик, М. Кашуби, З. Хижняк, Є. Страшко, Я. Матвіїшина, С. Мащенка, Л. Діденко, О. Кравченко та ін.

Водночас залишається ще чимало малодосліджених сторінок в адміністративному і творчому доробку визначного церковного діяча й просвітника. Зокрема період життя Георгія Кониського, пов’язаний з його архіпастирською діяльністю на теренах Білорусі, фактично оминається увагою вітчизняних науковців. Недостатньо дослідженою залишається проповідницька спадщина Кониського. Обмаль уваги приділяється розгляду його діяльності щодо захисту інтересів православного населення Речі Посполитої. Не вирішене остаточно питання щодо причетності архієпископа (як автора чи упорядника) до появи “Історії Русів”. Малодослідженими залишаються також праці Кониського на церковно-історичну тематику.

Недостатньо висвітлена в літературі також подвижницька діяльність преосвященного на терені розвитку освіти та культури Білорусі, яка заслуговує детальнішого розгляду.

Розпочавши знайомство зі справами в Могильовській єпархії, Кониський відзначив велику нестачу православних священиків взагалі та достатньо освічених зокрема. Шляхом до вирішення цієї кадрової проблеми, на його думку, мало стати відкриття семінарії. Про усвідомлення важливості цього питання свідчить те, що вже в першому своєму посланні з Білорусі до Санкт-Петербурга (від 3 лютого 1756 р.) він наголошує: “семинарии для священнических детей весьма нужно бать” [1], також у листі до духівника імператриці (від 19 травня 1757 р.) з особливою наполегливістю заявляє, що семінарія йому важливіша ніж будівництво нової церкви, і що в ній він бачить надзвичайно вагомий засіб для порятунку православ’я в Білорусі [2]. Намагаючись прискорити процес підготовки достойних кандидатів на роль священнослужителів, Кониський організовує в 1757 р. при Могильовському Братському Спаському монастирі шкільні класи. Семінарією училище стало лише в 1759 р., хоча й без повного набору необхідних дисциплін. Найвищого розквіту семінарія досягла, починаючи з 1780 р.

Нелегке становище Білоруської православної єпархії в перші десятиліття єпископства Кониського негативно позначилось і на умовах існування навчального закладу. Бракувало не тільки коштів та вчителів, а й підручників. Ще в серпні 1756 р. Кониський звернувся до архімандрита Києво-Печерської лаври з проханням надрукувати відредагований ним особисто катехізис. Він містив основні положення християнської віри в найбільш простому викладі, “дабы удобно было всякому напамять изучити” [3]. Але Св. Синод на той час надавав дозвіл на видання у лаврській друкарні лише тих книг, зміст котрих було приведено в сувору відповідність до аналогічних московських видань [4]. Тому відповідь на це прохання була негативною. Кониський остаточно зрозумів, що без заснування власної друкарні боротьба за культурний розвиток православного населення Білорусі буде безуспішною. І завдяки його зусиллям у 1757 р. друкарню при архієрейському домі було відкрито. Достеменно невідомо, яку саме книгу там було видано першою. Скоріше за все, це могло бути або “Окружное пастырское послание”, або ж той самий відредагований катехізис Феофана Прокоповича, котрий не вдалося надрукувати в Києві. Цей катехізис користувався таким попитом, що у 1761 р. його, з незначними змінами, було перевидано. Того ж 1761 р. Кониський видає збірку своїх проповідей “Собрание поучительных слов” [5], примірники котрої, на жаль, до сьогоднішнього дня невідомі дослідникам. У 1786 р. вийшов із друку латиномовний курс поетики Феофана Прокоповича “De arte poetica”, котрий почав використовуватись як підручник у Могильовській семінарії.

Слід відзначити, що з певних причин заснована Кониським друкарня функціонувала не систематично. Зробити подібні висновки можна на основі листування Кониського. Відомо, що друкарня не працювала весною 1768 р. – час, коли преосвященний перебував у Варшаві. У листі від 1 березня 1768 р. до духівника Катерини ІІ, Кониський обіцяє після повернення до Могильова відіслати йому назад рукописну книгу, “… ибо напечатать оную, за опустением друкарни Могилевской, невозможно” [6]. Не функціонувала вона і у 1778–1780 рр., про що свідчить листування Кониського з В. Рубаном [7]. У листах преосвященного містяться відомості про плановане з ініціативи Рубана видання низки проповідей єпископа. Переглядаючи надіслані йому для коректури перші надруковані примірники, Кониський робить висновок, що друкарі-німці погано володіють російською мовою й тому допустили багато грубих помилок. І по тому зауважує, що міг би й у Могильові “…напечатать в типографии новозаведенной у бискупа Римско-Католицкаго (Станіслава Богуша-Сестренцевича – Я.Ф.), которой служители сами просят чего-нибудь к печатанию…” [8]. Отже, заснована Кониським типографія на той час не працювала.

Сучасні дослідники також відзначили, що підготовлені Кониським видання, котрі традиційно вважались надрукованими у заснованій ним друкарні, не мають на титульних листах ніякого натяку на місце видання. Науковці висловлюють припущення, що ці книги на замовлення Кониського могли бути видані у друкарні Богоявленського братства або в згадуваній вище типографії Богуша-Сестренцевича. Окремі білоруські дослідники навіть висловлюють сумнів, чи існувала в дійсності друкарня Кониського [9], проте незаперечними є докладені ним зусилля задля розвитку видавничої справи в Білорусі.

Слід звернути увагу і на важливість для культурно-освітнього процесу в Білорусі книг, привезених Кониським з Києва. У часи, коли семінарія не мала свого приміщення, не було й семінарської бібліотеки як такої. Усі книги зберігались у єпископа і при потребі видавались для користування вчителям. Пізніше, коли для семінарії було зведено окремий будинок, деякі придатні для навчання семінаристів книги були передані у бібліотеку навчального закладу [10]. Достеменно невідомо, які саме видання українських друкарень там значилися. Знаємо, що основу свого книжкового зібрання Георгій Кониський заклав ще в період студентської та викладацької діяльності у Києво-Могилянгській академії. Й досить значну частину своєї київської бібліотеки, а можливо і всі книги, єпископ забирає з собою до Білорусі. Про це свідчить хоча б те, що з віднайдених на сьогодні у фондах Національної бібліотеки Білорусі (НББ) 42-х книг особистої бібліотеки Георгія Кониського майже половина (19) належить до його київського періоду життя. Одна з них належала Кониському ще за часів його навчання в Академії й підписана світським ім’ям – Григорій [11]. Книги, переважно латиномовні, а також написані староєврейською, німецькою, польською, церковнослов’янською та російською мовами, наповнені власноручними позначками Кониського. Це свідчить про те, що вони постійно використовувалися, вивчалися преосвященним і були необхідні йому для освітньої та церковної діяльності [12]. Також у фондах НББ зберігається рукописна книга, котра, на думку дослідників, привезена з Києва у Могильов самим Кониським або кимось з його учнів. Це “Ірмологій” – збірник молитов, призначених для співу, першої половини XVIII ст., написаний півуставом (київська лінійна нотація) [13].

У листі до Св. Синоду від 4 травня 1776 р. Георгій Кониський описує своє бачення майбутнього духовної семінарії як освітнього центру не тільки для духовенства, а й для шляхетства та міщан. “Шляхетства… православного… Да и мещан единоверных… дети кажуться достойны призрения того, чтобы учением еще больше были в вере укреплены и к интересу отечества теснейше связались” [14]. Тобто єпископ висував передову на ті часи ідею створення народних шкіл. На жаль, тоді вона так і не була втілена в життя. Натомість, він стає ініціатором відкриття у 1781 р. в ряді міст єпархії шкіл для дітей різних верств населення [15]. Також Кониський брав активну участь у підготовці відкриття головного народного училища у Могильові, котре відбулося 15 березня 1789 р. [16]

Вищенаведене засвідчує енергійні зусилля архієпископа Георгія Кониського для розвитку культурно-просвітницької справи на теренах Білорусі за прикладом Києва, втілені у заснуванні семінарії та друкарні, забезпеченні їх кадрами, приміщенням та навчальними книгами. Проте це лише деякі з багатьох малодосліджених сторінок у житті й творчості визначного українського вченого й церковного діяча, які для розкриття його багатогранної діяльності, ще чекають своїх окремих досліджень.

ПРИМІТКИ

1. Цит. за: Буглаков М. Преосвященный Георгий Конисский,Архиепископ Могилевский. – Мн., 2000. – С. 107.
2. Матвіїшин Я.О. Нові матеріали до біографії Георгія Кониського (1717–1795) // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 44.
3. Цит. за: Буглаков М. Преосвященный Георгий Конисский…– С. 108.
4. Кагамлик С. Українські православні культурно-освітні осередки як спосіб інтелектуального згуртування (середина XVI–XVIII ст.) // Українознавство-2007. Календар-щорічник. – 2006. – С. 93.
5. Опыт исторического словаря о российских писателях. Из разных печатных и рукописных книг, сообщенных известий и словесных преданий. Собрал Николай Новиков. – СПб., 1772. – С. 108.
6. Собрание сочинений Георгия Конискаго, Архиепископа Белорусскаго. – СПб., 1861. – Ч. 2. – С. 253.
7. Модзалевский Б. Письма архиепископа Могилевского Георгия Конисского к В.Г. Рубану (1778–1780) // Русская старина. – 1896. – Т. 88. – № 10-12. – С. 467-471.
8. Там же. – С. 471.
9. Романова Н.И. Библиотека Могилевской духовной семинарии в контексте культурного процесса в Беларуси // Матэрыялы Першых кнігазнаўчых чытанняў. – Мн., 2000. – С.103.
10. Романова Н.И. Книжное собрание святителя Георгия Конисского как часть историко-культурного наследия Украины и Беларуси // Могилянські читання 2005: Зб. наук. праць. – К., 2006. – С. 460.
11. Романова Н.И. Книжное собрание святителя Георгия Конисского… – С. 462.
12. Там же. – С. 461.
13. Романова Н.И. Библиотека Могилевской духовной семинарии… – С. 109.
14. Цит. за: Буглаков М. Преосвященный Георгий Конисский… – С. 407.
15. Там же. – С. 422.
16. Белецкий А. Заботы Императрицы Екатерины II о распространении образования в Полоцкой и Могилевской губерниях. – Вильна, 1905. – С. 44-46.