Манастир Святого Миколая в Дольську
Перші ченці анахорети (відлюдники), келіоти, які зрікалися метушні і спокус світу цього і йшли шукати ключі до Царства Небесного; засновували печерні обителі, манастирі-скити і в довгих постах, щирих молитвах, покутах і покаяннях, важкій фізичній праці шукали спасіння своєї душі, з’явилися на історичній Волині ще в методіївську добу — 870-992 рр.
Село Дольськ колишнього Ковельського повіту належить до давніх поселень Волинського Полісся і свою назву дістало від озера, яке розташоване в долині. Саме від слова «долина» і виводить своє ім’я. Кам’яні знаряддя праці, знайдені поблизу озера, дають підставу стверджувати, що ця місцевість була заселена в сиву давнину.
Перші ченці анахорети (відлюдники), келіоти, які зрікалися метушні і спокус світу цього і йшли шукати ключі до Царства Небесного; засновували печерні обителі, манастирі-скити і в довгих постах, щирих молитвах, покутах і покаяннях, важкій фізичній праці шукали спасіння своєї душі, з’явилися на історичній Волині ще в методіївську добу — 870-992 рр.
Це вони заснували манастирі в ІХ-ХІІ ст. у Зимному, біля «Старої Катедри» поруч Володимира, в Червенських городах, у Блаженику.
Ще раз уважно аналізуючи історичні джерела, відомі автору і щойно виявлені, можемо переконливо стверджувати, що саме манастир-скит Св. Миколая був заснований на початку XI ст. ченцями анахоретами, келіотами в Дольську.
Немає жодних підстав вважати, що ця обитель в ім’я Св. Миколая була фамільним манастирем князів Дольських. Насамперед, а чи існували у Дольську Волинському князі Дольські? Всі історичні джерела яскраво промовляють до нас іменами власників села, є серед них і князі Сангушки, але власників князів Дольських, як таких, не знаходимо, бо їх ніколи і не існувало. Були князі Дольські на історичній Пінщині, як пише Наталя Яковенко в своїй праці „Українська шляхта з кінця XIV до середини ХVII ст.» (Волинь і Центральна Україна), Київ, 1993: „Один із родів (Дольські з Пінщини) був взагалі на Волині явищем епізодичним. Ілля Дольський у другій чверті XVI ст. короткочасно володів Мирковим і Чернчичами на Волині, успадкованими його жінкою Любкою від свого батька, боярина Визгерда, і пізніше серед місцевих землевласників не згадується».
Першими відомими з писемних джерел власниками с. Дольськ і с. Перевали були Микола з жінкою Агафією, синами Гурком, Стецьком і Андрієм, але вони були лише волинські земляни і не мали князівського титулу. Саме вони 1432 року 11 серпня в Перевалах надали підтримку церкві Св. Миколая в Дольську, що стоїть на місці старого манастиря. За документами, на утримання храму і священика призначається: десятина з усіх полів власника, тобто 10 кіп кожного збіжжя (хліба). Зверх того, тій же церкві надається острів Мошно і озеро Мошенське, землі і луки в межах: від озера Святого починаючи, лісом Мошенським і від того ж лісу по довгу лозу за старі кінці до Перевалівської межі і болота Вовчанського».
В цьому історичному документі, як бачимо, князів-власників Дольських (Волинських) взагалі не названо, але звідси видно, що до 1432 р. існував манастир Св. Миколая, названий тут «старим». «Якщо припустити, — писав видатний дослідник Волині кінця XIX — поч. XX ст. о. Микола Теодорович, — що манастир як «старий» існував хоч би 150 років, то дата його заснування відноситься до XIII ст., коли на Волині в стольному граді Володимирі княжили українські православні князі із роду Великого князя Київського Рівноапостольного Володимира. До таких будівничих святинь в XIII ст. належав князь Володимир Василькович, який за словами літописця прославився будівництвом храмів і манастирів.
Історичні джерела отже з 1432 року промовляють до нас назвою «старого манастиря Св. Миколая», який безперечно належав до манастирів-скитів XI-XIII ст., насельниками якого були ченці анахорети, келіоти, а тоді князь Володимир Василькович (д.н.н.+ 10.12. 1288) став першим фундатором вже спільножитного чоловічого манастиря.
На користь існування святої обителі в Дольську промовляють також чисельні знахідки на манастирищі біля озера та місцева топоніміка. Місце, де була обитель, і дотепер у місцевих жителів має назву — вулиця Манастирська, а недалеко — озеро Святе, що було безпосередньо пов’язане з манастирем. Слово «святість» походить з біблійних часів. Окресленням святости біблійного часу є слова Господні, сказані Мойсею з тернового куща (Неопалима купина), який горів і не згорав: „Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля ця свята» (Вихід 3.5).
Назва Святе може бути пов’язана з освяченням йорданської води, з чудесним з’явленням, видінням, пророцтвом і інше, бо в нашій топоніміці випадковостей ніколи не було. Один з переказів, записаних автором від Надії Свигун про Святе озеро, такий: «На Благовіщення рибалки закинули сіть і витягли щуку без хвоста. Рибина закричала — і знялася буря, перекинула човна. Рибалки перелякалися і стали просити Бога, що вони в таке велике свято згрішили. Хвилі їх принесли до берега. Врятовані в Свято — і від того озеро Святе».
Окремі науковці висунули гіпотезу, що свята обитель в Дольську зникла у вогні татарського нападу, але ця думка абсолютно не відповідає логіці. Всі манастирські будівлі, церква були дерев’яні і справді могли стати легкою здобиччю вогню, одначе цього не сталося, бо не лише 1432 року бачимо поманастирський храм Св. Миколая, а й в 1797 році. В документах Держархіву Волинської области названого року знаходимо: «Село Дольськ Ковельського повіту. Церква Св. Миколая, давня, невідомо коли побудована, дерев’яна, до служіння пригодна. Дворів 64, парафіян — 311, священик Антоній Яновський. Лишився не знищений сам манастирський храм, а його майно, зокрема, давня рукописна Євангелія з дарчим написом від 1576 року: «За розпорядженням її милости вельможної княжни Миколаївної Збаразької (так княгиня Анна Деспотівна називалася за першим чоловіком) князю Миколаю Андрійовичу Збаразькому старості Кременецькому, старостини Кременецької і княгині Анни Деспотівної ведуться постанови небіжчика його милости князя Романа Сангушка воєводи Брацлавського, з подвора Дольського десятину з врожаю озимини давати на храм Дольський Св. Чудотворця Миколая — жита кіп 30 і 12 кіп пшениці на проскури, ячменю і гречки ведлуг урожаю, і той її мулось в Євангелії записати росказати радимо, бо вже те є вічне на кожен рік давати мають. Писано в Дольську. Семен Костешкевич, намісник Турійський і Дольський».
Опріч цієї рукописної Євангелії, був цілий ряд інших церковних речей. Так, в побудованій 1835 року Петром Мошинським за заповітом свого батька графа Фридриха Мошинського від 1810 року, мурованій, ротондній церкві Успіння Пресвятої Богородиці, такій же дзвіниці 1851 року, фундованій шляхтичем Юлієм Оржешком з мурованою огорожею разом, зберігалися з поманастирського храму Св. Миколая ще й інші речі церковного мистецтва: Царські Ворота, благодатна ікона Святителя і Чудотворця Миколая (дуже давня) в кивоті знову визолоченому, дві чаші, дискос з підніжкою, два дискоси без підніжок, звіздиця, дарохранильниця. Опріч цих речей, з манастирського храму за описом майна церкви було чотири дзвони: великий — 1766 р., менший наполовину — 1741, ще менший — 1743 р. і четвертий — без дати.
В церкві Успіння Пресвятої Богородиці зберігалася ціла низка Богослужбових книг: Євангелія — 1636 р., Апостол — 1639 р., Октоїх, куплений священиком Іваном Кульчицьким, багатий архів і інше. Церква з прадавніми духовними скарбами загинула 1944 року під час боїв німців з більшовиками. Лише незначна частина цих духовних скарбів перебуває в церкві в с. Олеськ.
Впродовж віків поруч з манастирським храмом Св. Миколая були ще й церкви Вознесіння Христового, Св. Параскеви-П’ятниці. Від першої святині зберігалася у храмі Успіння Пресвятої Богородиці ікона в окремому кивоті Воскресіння Христового, а сама церква була розібрана перед 1840 роком. Наявність в минулому церкви Св. Параскеви підтверджена впродовж століть вірними, які своє престольне свято празнували 27 жовтня в день Св. Параскеви, а не 28 серпня — на Успіння. В жодних з названих церков Дольська другого престолу Св. Параскеви не було.
Вперше відкрив собі Дольськ і манастир Св. Миколая чотири роки тому. Переглядаючи документи Держархіву Волинської области, де я працюю тридцять шостий рік, натрапив на село і його святині. Відтак поїхав у Дольськ, оглянув усе те, що лишилося від його минулого: манастирище, церковища, познайомився з великим краєлюбом, дослідником історії села, автором книги про Дольськ Надією Дем’янівною Свигун.
Щойно виявлені нові документальні й історичні джерела в Держархіві змусили мене знову поїхати в Дольськ. Оглядаю новий храм Св. Параскеви, побудований за допомогою вихідця з села Віктора Тимощука — депутата Львівської обласної ради. Святиня велично піднімається над озером, своїми банями ніби торкається неба. Храм вибудований народними майстрами в стилі українського бароко. Належить до УПЦ Київського Патріярхату, править службу Божу тут о. Богдан. Слід наголосити: жителі села завжди мали високу національну свідомість. В 20—30-х роках тут активно діяла «Просвіта», багато молоді загинуло за національну ідею в лавах ОУН - УПА.
Ось роздоріжжя вулиці Манастирської і безіменної, де стояв храм Св. Миколая, манастирські будівлі. За його вівтарем було чернече кладовище. Коли проводили газопровід в цій частині села, знайдено багато людських черепів і кісток. На превеликий жаль, це святе місце забудоване приватними будинками, тому будь-які археологічні дослідження неможливі.
Володимир РОЖКО
