Троцький був ще більшим фантазером. Він теж говорив про «наукові основи», про «науку проти релігії», про «матеріялістичний світогляд», але при цьому покладався на допомогу з інших планет і особисто піклувався поєднанням Маркса з Фрейдом...
Євген СВЕРСТЮК. — "Україна молода", 10 лютого 2010 року
ПРО ЛЕГКІСТЬ ДУМКИ
У час телебачення та інтернету людина, з одного боку, має доступ до широкої інформації. Хто шукає інформацію, той знаходить. З іншого боку, заклопотана людина, як та коза у казці: «Бігла через місточок, схопила кленовий листочок...» Поверховість суджень, напівосвіченість і приблизність понять стали пошестю нашого часу. Кожен «щось чув», а нічого до ладу не знає, де він «чув дзвін». Навіть на збиту тему Голодомору деякі журналісти говорять у множині й не задають собі труда вчитатися не те що у концептуальні публікації, а хоча б у виступи Президента. Біда в тому, що до появи «електронних джерел» ми проходили школу марксистсько–ленінських джерел, що оперували темними поняттями: «імперіялізм», «буржуазний захід», «прогресивні сили» тощо. А головне, що тут і не потрібні були коректні поняття, бо все одно висновки були наперед задані — «єдино правильні йдейні висновки». То була імітація мислення, імітація науки, наукоподібність, пристосована до цензури.
Усе це пішло від писань Леніна, продиктованих політичною кон’юнктурою. Ще талановитий самоук Горький писав про «клясичну працю» свого соратника Леніна «Матеріялізм і емпіріокритицизм» як про «хуліганство на філософські теми»... Троцький був ще більшим фантазером. Він теж говорив про «наукові основи», про «науку проти релігії», про «матеріялістичний світогляд», але при цьому покладався на допомогу з інших планет і особисто піклувався поєднанням Маркса з Фрейдом... У результаті розвитку марксизму в СРСР було встановлено, що «генетика и кибернетика — две продажные девки империализма», було також установлено, що новий вид бичків можна вивести методом посиленого догляду, а радикально вдосконалити природу треба шляхом затоплення урожайних полів і перетворення їх на широкі моря... Зрозуміло, все те проходило через «всенародне схвалення». В одному з доносів на Олександра Довженка наводиться його вислів: «Довженко говорить, що революція підняла наверх великі верстви людей, але поки що з мільйонів неписьменних зробили мільйони малописьменних..., а недоук із претензіями — гірше за простака і темну людину».
Якщо порівняти українську журналістику, публіцистику з тією, яку ми читали 20—25 років тому, то тут поступ незаперечний. Але фундамент напівосвіченості проглядає під сміливим почерком. Для прикладу наведу дві публікації на сторінках «України молодої». У минулому році була публікація майже на теологічну тему: як уявляють собі участь Бога в земному житті вчені, поети, філософи. Виявилося, що Ейнштейн бачить Божий план у світобудові, тоді як Шевченко закликає Бога зглянутись над людиною. Для авторки все ясно: різниця у поглядах корелює з освітою. Шевченко ж учився лише в церковно–приходській школі... Якби авторка знала більше про освіту тих, про кого пише, то задумалася б над словами Ейнштейна, що в умовах СРСР він був би десь рабином у Сибіру...
А що б він там читав? «Звичайно, передусім «Книгу псалмів», ту саму книгу, яку малий Тарас засвоїв у дитинстві й перечитував, як багато сучасників, усе своє життя... А в тій книзі є і подив над світобудовою — як «все премудро створив єси», але передусім там є розмова з Богом і певність, що «Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає». А вони? «Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять...»
І всі суперечки, і запити, і докори Богові у Шевченка — все це з Книги Псалмів, якої наші напівосвічені люди не читали. Часто вони навіть не знають, що та книга лежить у них на полиці як додаток до Євангелія...
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя...
— вже скільки років нагадує їм поет. Але чи чують?
А ось уже в січневому числі «УМ» натрапляємо на таку ерудицію: «Іст–Вест». Це такий ключ до теми соборності. А далі — глибше. Сторінка відкривається портретом Кіплінга і цитатою з його відомої балади:
Захід є Захід, а Схід є Схід,
і їм не зійтися вдвох,
допоки землю і небеса
на суд не покличе Бог.
Підміна понять — разюча! Але напівосвіченість користується словами, аби добре звучали і аби трішки провокували. А що вони зовсім недоречні й не туди ведуть — це її не турбує. І що такий фальш дезорієнтує читача і провокує на поверхові крайнощі — на це буде відповідь: «Наш читач розумний, він сприйме цитату Кіплінга за жарт». Але чому читач має бути розумніший за автора? І в протиставленні двох цивілізацій, двох традицій нема жарту. Але в баладі є сіль: нема ні Сходу, ні Заходу, коли двоє мужніх зустрічаються віч–на–віч, хоча б вони були з різних кінців землі! Саме це могло б бути лейтмотивом розмови про східні й західні області України, якби суворий стиль Кіплінга до чогось зобов’язував. До речі, той стиль геть витіснив би всі інтонації непевності, поганської боязливості й хитливості «на взір поган і дикунів». У Кіплінга є подих Великого Бога!
Якщо ж говорити простою мовою фактів на порушену тему, то досить переліку — Іван Дзюба, Микола Руденко, Василь Стус, Світличні, Олекса Тихий, Панас Заливаха, генерал Григоренко — все це Схід України, всі — будителі національного духу. Проблему Сходу і Заходу нам нав’язують ті сили, які блокують доступ українських книжок і газет на Сході України і прагнуть зберегти там совкові стереотипи, що добре спрацьовують під час виборів. Але відомо: де більший тиск, там більший опір і там народжуються люди опору.
Я говорю азбучні істини, які повинен знати кожний нормально вихований школяр. Ганебні результати президентських виборів повинні привести нас до притомності й пояснити кожному, що то результати його безпечності й бездіяльності. Суспільство структурується і будується там, де є просвітлені й будителі, яких поважають у народі.