Інтерв’ю з о. Романом ТЕРЕХОВСЬКИМ, головою Місії «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ»
Минулого року Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» розпочала два нових процеси – о. Єремії Ломницького та о. Кирила Селецького. Окрім цього, Місія займається процесом 45 новомучеників (список поданий нижче), які постраждали за часів комуністичних переслідувань Української Греко-Католицької Церкви. Цю справу було розпочато невдовзі після проголошення Іваном Павлом ІІ у 2001 р. 27-ми українських мучеників за віру блаженними, чиїми іменами уже названо храми. Про те, як йдуть приготування до беатифікації нових блаженних УГКЦ, розмовляємо із постулятором Місії о. Романом ТЕРЕХОВСЬКИМ.
— Чи стало Вам легше працювати – бо ж коли ви вели попередній беатифікаційний процес, вам доводилось нелегко?
— Ми наростили потенціал, маємо більше технічних можливостей, освіченого персоналу. Але складніше стало у тому плані, що відходять свідки, роки беруть своє. А у тих, котрі пам’ятають, свідчення дуже уривчасті.
— Попередні процеси ініціювала церковна влада. Чи щось змінилось у цьому плані?
— На цей раз ініціатива йшла уже не від єпископів, як у попередніх випадках. З проханням розпочати справу про проголошення блаженним о. Єремії Ломницького звернулися Сестри Служебниці, оскільки він був одним із співзасновників цього згромадження. Отець Ломницький, чернець ЧСВВ, свого часу був дуже знаменитий у середовищі російських греко-католиків, – справді потужна постать у Церкві. Є навіть думка, що Митрополит Андрей Шептицький висвятив його у 1914 р. на єпископа під час ув’язнення, яке разом із ним відбував. Просто не задекларував цього свячення, оскільки священик невдовзі помер на засланні. Тому його готують до беатифікації як мученика за віру.
Інший дуже важливий процес – о. Кирила Селецького, який ініціювали сестри св. Йосифа. Простий парафіяльний священик (він працював на території теперішньої Сокальсько-Жовківської єпархії), о. Селецький був чуйним до потреб часу. Великою мірою саме завдяки йому постають, зокрема, згромадження св. Йосифа, Сестер Служебниць. А ці згромадження з’явились через потребу у катехизації дітей, праці в сиротинцях. Священик потужно спричинився до підняття селян у плані освіти, морального, побожного виховання. Свого часу о. Селецький був живим свідком того, як наприкінці ХІХ ст. у Римі працювала педагогічна система дона Боско, і він спробував, відповідно до українських реалій, впроваджувати її у своєму душпастирстві. Цей Слуга Божий йде як праведник. Процес цей складніший, довготриваліший, комплексніший по документах. Але це така постать, яку неможливо не відзначити. Задум розпочати беатифікаційний процес о. Селецького виношував ще патріарх Йосиф Сліпий. Так що справа ця випробувана десятиліттями – як і ідея отця: дбати про виховання дітей, використовуючи педагогіку ненасильницьку, неавторитарну.
— Серед справ 45 новомучеників є деякі, зовсім близькі до нас у часі. Так, у 80-их загинули Марія Шведа, священик Анатолій Гургула із дружиною. Мабуть, над цими справами працювати простіше?...
— Процес о. Гургули дуже складний стосовно доказів. Адже у ті часи комуністична влада вже не поводила себе так агресивно, як на початку – тоді йшли на фізичне знищення, бо було на що списати – колаборанти, вороги народу і т.п. Пізніше стає нелогічно акцентувати увагу на УГКЦ, яка «самоліквідувалась». Перейшли до інших методів – штрафи, тимчасові ув’язнення. Але були люди, які переростали умовини підпілля, і чия діяльність починала набирати масового характеру.
— Таким був о. Гургула?
— Можливо, його діяльність не була аж такою масовою, але тут треба розуміти, що каральні методи були локальні – в одному районі голова був лояльніший, в іншому – менше. Можливо, в іншому місці усе було б по-іншому. Але факт є – ненависть до віри, яка була впроваджена в дію, і є свідчення віри священика. Про деталі говорити важко – але факт залишається фактом: одного дня священича садиба загорілась. Очевидці стверджують: отець і дружина були зв’язані, перед тим – катовані. Офіційне слідство проголосило: самопідпал. Можна б думати, що йшлося про пограбування, але в такому випадку органи не оминули б нагоди заявити: мовляв, підпільного греко-католицького пограбували, отже було що красти, ось як нажився і т.п. А влада повелась зовсім по-іншому...
— Ще у повоєнних роках була вбита інша священича родина – о. Теодора Німиловича. Тоді ж загинула і служниця та її дитина. Чи може ця дитина бути проголошена блаженною?
о. Теодор Німилович
— У цьому випадку швидше ні, бо ми не знаємо її імені. Це давня справа. Але є багато дітей мучеників. Все, що створене Богом, йде до спасіння. А дитина йде до спасіння і в силу свого Хрещення. І ось на шляху до того спасіння хтось їй стає перешкодою. Є факт об’єктивний – ненависть до віри, і суб’єктивний – дитина несла в собі зародок вічного життя. Тому дітей беатифіковують.
— У списку кандидатів до беатифікації є й ім’я о. Андрія Бандери. Чи вам не приписують вам політику?
— Всі чомусь вважають, що тут є політичний аспект, і про це питають. Уся політика тут у тому, що він, власне як батько Степана Бандери, міг втекти з парафії, з території, яка потрапляла у зону окупації. Оунівці ціною власного життя забезпечили б йому перехід через кордон. Але він сказав: ні, я залишаюсь із парафією. Він був героїчною людиною: сам після смерті дружини виховував сімох дітей і виховав їх достойними патріотами. І ще: отець Бандера є для мене яскравим свідченням того, що УГКЦ є Церква цього народу, цієї землі. Жодна інша Церква не має для мене таких прикладів. Я можу бути не прихильником насильницьких методів боротьби – але в обставинах, що тоді склалися, я схильний виправдовувати людей, що стали заложниками обставин.
— Чи скоро можемо чекати проголошення нових блаженних УГКЦ?
о.Михайло Горечко – помер під час Різдвяної Літургії на засланні в Хабарівському краї.
— По багатьох ми справи уже закінчили в плані доказовості, але по багатьох інших є нестача свідчень (і живих, і документальних), або неясності у них. А за нестачі живих свідків документи мають виняткову цінність – мусимо мати або повноту картини, або свідчення, які б переважали у певних випадках. Не хочеться обрізати список: маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру. Не хотілося б втрачати жодного з цих імен. Хоча й розумію, що на їхньому місці могли б бути інші, не менш достойні.
— Кожен час має і потребує своїх святих. Які святі потрібні сьогодні нам?
— Мене тішить те, що ми маємо можливість вибирати. У сьогоднішньому світі є дуже багато мікросвітів – тому що світ дуже глобалізований. Тут дійсність одна, у селі – інша, за кордоном – ще інша. Тому кожен може вибирати близьке для себе. Головне – щоб це було в традиціях живої віри. Людина має живо молитися, а не тому, що хтось сказав – цей святий помічний. Та всі святі помагають. Треба свого серця прикласти, треба, щоб віра була живою, пам’ятати, що рятує нас Господь Бог, перед яким ми маємо ходити чисто і справедливо.
Львів, вересень 2010
6. Марія Шведа – дівчину жорстоко вбили у Львові 1982 року, коли поверталася з таємної Служби Божої та намагалася врятувати при затриманні речі священика.
Список новомучеників УГКЦ