“Ми одягаємось як миряни і живемо серед них. Уже це становить для нас шлях уподібнення до св. Франциска”

Інтерв’ю з Тетяною КЛАК, настоятелькою київської спільноти сестер Дочок Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії

— Конґреґація, яку заснував капуцин о. Гонорат Козьмінський, належить до францисканської родини. Чи Ви могли би виділити новизну цієї францисканської духовності, втіленої у вашій спільноті?

— Кожний чернечий орден має свій устав, конституцію та директорій, тобто конкретні розширені правила. У нашому випадку директорії особисто написав о. Гонорат і мати засновниця Паула Малецька. Сестри нашої конґреґації живуть згідно з Правилами третього регулярного ордену св. Франциска Асизького.

Духовність конґреґації Дочок Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії має потрійний вимір: марійна, францисканська і прихована (заснована на прихованому житті) на взірець св. Родини з Назарету. Ми через нашу безгабітовість нічим не вирізняємося серед мирян. Практично це виявляється в нашому щоденному житті: коли я йду вулицею, або заходжу до якоїсь установи чи спілкуюсь з людьми, ніхто не знає, що я черниця. Це дає можливість нам давати добрий приклад християнського життя, не будучи зауваженими як монахині. У таких простих життєвих моментах особливим чином проявляється покора, про яку говорив св. Франциск. Ми одягаємось як миряни і живемо серед них. Уже це становить для нас шлях уподібнення до св. Франциска.

Життя духом покори дуже допомагає нам у повсякденному житті. Цей досвід мають сестри всіх безгабітових орденів.

— Яким чином сьогодні проявляється ваша прихованість, адже вже минули часи переслідувань, і ми можемо зустріти сестер у церкві?

— Так, ми сьогодні маємо можливість вільно засновувати свої спільноти. Найбільшим будинком є монастир у Ярмолинцях, а в інших містах сестри живуть при парафіях і дитячих будинках — залежно від служіння, яке виконують. Наше завдання – проникати у кожну сферу суспільного життя. Наша присутність у світі є немов євангелічна закваска, яка заквашує середовище, в якому живемо і діємо духом Христа, щоб перемінити світ зсередини і наблизити його до Бога, щоб якнайбільше людей могли отримати спасіння. А наша прихованість виявляється у більшій близькості до мирян, ніж у габітових черниць. Це дозволяє нам провадити апостольську діяльність і служити там, де це неможливо для священиків і габітових сестер. Приховане чернече життя є прямуванням до досконалої любові шляхом євангелічних рад, зосередженням на внутрішній, цілковитій відданості Богу своєї особи, при цьому не виявляючи перед світом своє покликання богопосвячених осіб. Приховане життя – це основна засада, яка проявляється в духовності, апостольстві, спільному житті і взаємних стосунках між сестрами та більшій близькості до мирян, ніж у габітових черниць. Отець-засновник скеровував сестер до праці з молоддю у сільській місцевість, зі студентами та з працівникам фабрик, туди, де була найбільша потреба. Наша конгрегація отримала завдання навчати і виховувати.

Від початку сестри займались переважно дітьми, не лише у школах, але й у сирітських притулках. Сьогодні держава дозволяє створювати дитячі будинки сімейного типу, і ми таким чином повертаємось до цієї діяльності, та наново відкриваємо нашу харизму. Саме працюючи з дітьми-сиротами сестри з особливою силою переживають францисканську духовність. Інколи у праці з дітьми допомагають добрі люди, а інколи сестри мають долати труднощі своїми силами і розраховувати лише на Боже Провидіння.

Ще о. Гонорат промовив до перших сестер: «Якщо ви будете займатись дітьми, то Бог займеться вами». Іншими словами: прийміть дітей, а Бог дасть вам і дім, і їжу. Я можу засвідчити, що сьогодні ми наново відкриваємо значення цих слів. Ці діти часто походять з патологічних родин і мають складну історію. Праця з ними не є легкою. Адже слід схилитись до кожної дитини, у простоті, покорі і вбогості, слід немовби опуститися до її рівня, аби її зрозуміти.

Св. Франциск всіх називав своїми братами і сестрами, навіть найменших комах. Ми намагаємось наслідувати його. У нас зовсім інша модель відносин, ніж, наприклад, у єзуїтів. Це не відносини «вчитель – діти», а «мати – діти». Діти звертаються до нас «мама». Ми є родиною, в якій зазвичай всі діти — різні, яких слід любити, прощати і допомагати розпочати життєвий шлях.

— У назві вашої конгрегації є слова «дочки Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії». Яку барву вносять ці слова у палітру вашої духовності?

— Ці слова мають велике значення для нас. Ми повинні дедалі повніше відкривати значення цих слів — «дочки непорочного серця Марії» — для нашого духовного життя. Священики, наші духівники, а також ті, що проводять для нас реколекції тощо, часто закликають нас бути, немов маленька Марія. Це означає бути, немов мала дитина, що звертається до матері, далі йти за голосом цього серця, куди посилає Бог. У цьому моменті відкривається перед нами велика глибина. Серце Марії — покірне, сповнене милосердя і відкрите на кожного. Але відкритість серця означає й можливість бути пораненим. Адже у Новому Завіті є слова Симеона до Марії, що її серце буде пробите мечем сім разів. Тож ми також маємо бути готовими відкритись на страждання. А це дуже нелегко прийняти.

Наша конґреґація віддана серцю Марії. Благодать покликання до цієї спільноти – це знак доброти Бога до кожної з нас, це привілей бути власністю серця Марії, бути духовно з’єднаною з ним. Завдання кожної з нас – формувати в собі дух Марії, внутрішню поставу на взірець Марії. Серцанка повинна дбати про цей дух, пройнятися ним. Марійна духовність має дві характерні риси: віддання себе Марії та наслідування Її. Ціле життя сестер з Христом є укрите в серці Марії. Це знаходить свій прояв у більш урочистому святкуванні марійських свят, які становлять для нас час молитовного зосередження. Наше безпосереднє свято – це день Непорочного Серця Марії. Важливо, аби ми, немов діти матері, приносили також духовні подарунки від свого серця. Ми хочемо принести Марії, як кожна дитина своїй матері, подарунок. При зустрічах ми звертаємось одна до одної таким висловом: «Вітання серцю Марії від нас й від цілого світу», а наші молитви починаються і закінчуються закликом: «Марія нас покликала розпалити серця людей її любов’ю».

— Яка особливість формації майбутніх сестер?

— Наша формація подібно до інших чернечих орденів є такою самою та складається з декількох етапів. Першим є аспірантура – коли дівчина живе вдома, але має духовний, живий зв’язок зі спільнотою сестер. Другий – це постулат, який триває мінімум півроку, а може тривати й довше, залежно від обставин. Третім є новіціат, який триває приблизно два роки з можливістю виїзду додому, і закінчується складанням перших тимчасових чернечих обітниць на один рік. Четвертим є юніорат, період тимчасових обітниць, який триває п’ять років. Урешті — вся формація увінчується складанням вічних обітів. Увесь цей період може тривати від 3 до 5 років. Кожний етап має своє завдання.

Перші два етапи є періодом відкриття свого покликання до чернечого життя. А вже у третьому дівчина готується стати нареченою Ісуса саме в цій Конґреґації. Не йдеться про те, яку саме працю вона виконуватиме потім в ордені – буде вчителькою, вихователькою чи матиме інше завдання в спільноті. У формулі при складанні вічних обітниць є слова «хочу служити Богу саме в цій чернечій родині».

Уже після вічних обітів сестри далі проходять так звану перманентну формацію, поглиблюють духовний розвиток.

Нашою метою є наслідування Марії з Назарету, яка жила звичайним життям та була нікому невідомою як Богоматір. А сам Ісус також 33 роки перед початком своєї діяльності вів просте життя і був нікому невідомий як Христос, Месія.

— Усі етапи формації проходять в Україні?

— Уся формація проходить в Україні. Усі українські спільноти об’єднані у Східній вікаріат на чолі з матір’ю-настоятелькою вікаріату, яка має право приймати важливі рішення. Головний дім вікаріату знаходиться у м. Ярмолинці Хмельницької області, а інші монастирі діють у Києві, Житомирі, Львові, Хмельницькому, Ярмолинцях. Мати генеральна всієї Конґреґації знаходиться у Польщі. Сьогодні головний будинок Конґреґації знаходиться також в Польщі, а сестри діють і у Білорусії, ів Італії та Бразилії.

— То ж можна сказати – це своєрідна «українська конгрегація», адже більшість чернечих орденів Римо-Католицької Церкви в Україні не мають повної структури для підготовки кандидатів й мусять скеровувати їх проходити формацію за кордоном?

— Усі сестри вікаріату є українками, й цю тенденцію можна простежити від самого початку діяльності конгрегації в Україні. Перші монастирі відкрились у Житомирі в 1889 р., Києві — у 1900 році та Кам’янці-Подільському — в 1905 році. Після революції дією законодавчого акту з 1918 року освітні й виховні інституції на території Росії перейшли під панування комуністичної влади й Конгрегація до 1923 року була змушена відмовитись від праці в майже 40 виховних закладах і школах. Більшість сестер після численних переживань, пов’язаних зі зміною устрою і ліквідацією місць праці, а також як опікунки дітей з метою врятування їх та забезпечення їм гідного життя, поступово виїжджали до Польщі, де існувало тільки 3 будинки. А інші потрапляли до в’язниць або перебували у засланні. Натомість українки могли залишитись.

Однак відразу на початку діяльності Конґреґації в Україні з’явилось багато нових покликань серед українок. То ж коли після Другої світової війни відновлювалась діяльність Церкви, то вся Конґреґація сестер-серціанок складалась з осіб, які походили з України. Таким чином, вже після відміни заборон наявність і діяльність цих сестер уможливила повністю відновити структуру Конгрегації в Україні.

— Як можна пояснити цей феномен вживлення конґреґації в українське середовище? Адже серед інших габітових орденів, які працюють тут навіть віддавна, більшість є іноземцями.

— Так, ми є майже незалежним вікаріатом і повністю забезпечуємо себе. Я впевнена, й це не лише моя особиста думка, що визначну роль у цьому відіграла наша безгабітовість. Під час переслідувань інші габітові ордени були змушені виїхати за кордон, аби мати можливість далі вести своє чернече життя. Натомість наші сестри пішли у підпілля й таким чином пережили цей скрутний час. Здебільшого, сестри й не хотіли покидати країну, хоч деякі змушені були виїхати до Польщі як опікунки і виховательки дітей.

Ми зараз перечитуємо біографії сестер, які тоді віддано і героїчно працювали. Невдовзі ми святкуватимемо ювілей нашої Конґреґації в Хмельницькому, де діяла сестра Текля. Тоді багато шукали способів перетнути кордон і втекли до Польщі. Священик закликав її та сестер не покидати країну. Справді, багато свідомо залишались допомагати священикам, працюючи при костелах, готуючи вірян до таїнств, несучи пресвяті дари до хворих тощо. Адже звичайно одягнена сестра не викликала жодної підозри. Вони дійсно реалізували свою харизму прихованого чернечого життя.

— То ж харизма прихованості, відкрита о. Гоноратом, вдруге в історії дозволила зберегти чернецтво. Він виявився справжнім пророком, який передбачив нові випробування Церкви...

— Так, його називають пророком, який бачив 100 років уперед.

— У чому Ви бачите особливість вашої діяльності в сучасній України?

— Нашим завданням є навчання і виховання. Ми маємо пам’ятати слова о. Гонората: «Від нашого служіння залежатиме, яким буде суспільство». Воно полягає у вкладенні у серце дітей і молоді християнських цінностей через навчання і виховання. Ми, як вчительки релігії при парафіях і виховательки у дитячих будинках, інтернатах чи інших закладах опіки, опіки над дітьми під час відсутності батьків, у школах, середніх та вищих навчальних закладах, викладачки в семінаріях, за допомогою вчинків християнської любові маємо засіяти зерно християнської моральності в душах дітей. Нам не байдуже майбутнє України.

Особливу увагу ми приділяємо також посланню Пресвятої Діви Марії у Фатімі, яке наголошує на значенні ЇЇ Непорочного серця та закликає до молитов у світлі прийдешніх катастроф світу.

Дійсно, ми зараз спостерігаємо велике моральне падіння світу, а отже є велика потреба чистого серця у дітей і молоді. Ми своїм служінням відповідаємо на виклик сучасного світу у молитві, слові, зустрічі, катехезі і доброму прикладі. Ми віримо, що культ Непорочного Серця Марії є особливою зброєю в боротьбі з силами зла, тому стараємося, щоб через різновидність нашої діяльності вказувати Його значення для душі кожної людини, яку зустрічаємо. Всю нашу діяльність ми доручаємо Марії - Матері усіх людей, відкуплених Христом.

Розмовляла Катерина НОВИКОВА

Київ, березень 2010

Світлини з сайту польських сестер серціанок