«Ми стали свідками такого собі ГКЧП Московського Патріархату», – архиєпископ Ігор (Ісіченко)
Якби сталося сьогодні об’єднання на існуючих засадах будь-яких частин поділеної Української Церкви в одну структуру, це б не створило єдиної помісної церкви, це створило б єдину проблему.
Про це 23 лютого у межах авторського проекту Ірини Фаріон «Від книги – до мети» заявив архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор (Ісіченко), професор Харківського національного університету ім. В. Каразіна.
«Давайте пригадаємо експерименти президента Кравчука. Єдиний шлях, який сьогодні ми відстоюємо, і архиєпископ Львівський УАПЦ Макарій, і я, від початку упокоєння Патріарха Димитрія – це шлях, який заповів сам Патріарх Димитрій – повернутися до канонічного стану церковного життя, до стану перед 1686 роком. Цей шлях уже пройшли наші церкви в діаспорі – церкви в Канаді, США. Наша проблема у тому, щоб не тікати від цього шляху, приєднатися до нього, під омофором Вселенського Патріарха відновити нормальне канонічне життя всієї православної спільноти України, і тоді не буде проблем зі створенням єдиної юрисдикції», – зазначив архиєпископ Ісіченко.
Щодо ситуації, яка склалася зараз в УПЦ через хворобу Митрополита Володимира, архиєпископ наголосив, що ми стали свідками такого собі ГКЧП Московського Патріархату. «І коли Церва Московського Патріархату зрозуміє всю підступність політичної пастки, в яку вона потрапила, я думаю, що це спонукатиме частину цієї Церкви шукати шляхів виходу і приєднання до УАПЦ чи УПЦ (КП), а потім відбудеться той процес, який розпочали наші церкви в діаспорі», – сказав владика. Розмов про об’єднання УАПЦ і УПЦ (КП) він уникнув, інформує ЗІК
Довідка: Архиєпископ Ігор (Ісіченко) – правлячий архиєрей Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, професор Харківського національного університету ім. В. Каразіна, доктор філологічних наук. Народився 1956 р. в Башкирії. У 1979 р. закінчив Харківський університет, де з 1981 р. працює на кафедрі історії української літератури. Кандидат філологічних наук (1987 р.), доцент, викладає історію української літератури Х-XVIII ст. Автор чотирьох книг, кількох десятків статей.
Брав участь у створенні на Харківщині Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, Православного Братства. Протягом 1991-1992 рр. був головою Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного. 1992 р. прийняв чернечий постриг. Рукоположений у диякона, священика та єпископа протягом 1992-1993 рр.
З 12 липня 1993 р. очолює Харківсько-Полтавську єпархію. У 1996 р. призначений керуючим справами Патріархії УАПЦ. Піднесений у ступінь архиєпископа 1997 р. Після смерті Патріарха УАПЦ Димитрія (Яреми) орієнтується на Митрополита УПЦ в США Константина (Багана), Главу УАПЦ в Діаспорі (Константинопольський Патріархат). У 2002-2003 рр. зробив низку заяв стосовно стану справ в УАПЦ в Україні, після чого Указом її Предстоятеля Митрополита Мефодія (Кудрякова) від 15 травня 2003 р. „скреслюється з числа архиєреїв УАПЦ, позбавляється всіх посад УАПЦ і виводиться за штат УАПЦ”. Харківсько-Полтавська єпархія зареєстрована нині Дердепрелігій України як окрема конфесія.
