У квітні 2014 року він посвятив паску й поїхав на фронт. Вісім років служби, самопожертви, допомоги - матеріальної, фізичної, духовної. Капелан, який об’їздив весь фронт, зорганізував допомогу армії на більш ніж 10 мільйонів гривень, розповів про боротьбу - в тилу та на передовій. Бо вже вісім років війни пліч-о-пліч з волонтерами та військовими наближає нашу перемогу.
Джерело: БукІнфо
Марина КОРПАН
У храмі на вулиці Капеланській у Чернівцях капелан служить панахиду за двома героями Миколою Солованом та Вадимом Гулеватим. Воїни загинули в боях на сході країни. Отець Василь Гасинець особисто привіз тіла героїв у Чернівці.
"Наші герої, захисники, які загинули смертю хоробрих...", - зауважує отець.
З воїнами прощаються рідні й близькі. Батьки Вадима Гулеватого постійно стискають синові руки, час від часу мати намагається накрити руки простирадлом. Неначе хоче зігріти... Труна Миколи Солована - закрита, й накрита українським прапором. Родичі й близькі героя не припиняють гладити прапор та труну з тілом їх найдорожчого.
У повітрі - розпач, біль, втома...
Отець відходить в сторону, намагаючись приділити увагу й мені. Каже: "Не знаю, коли востаннє відпочивав. Постійно втомлений. Та чи можу відпочивати, коли навколо така біда? Я не можу інакше..."
"... Отче, як впоратись з емоціями? Отче, я зарізав його, коли відбивався. Я зарізав людину..."
- Дзвонить до мене наш український воїн, ридає, - розповідає військовий священик Василь Гасинець. - Захищаючись, військовий зарізав окупанта. Він розуміє, що не міг інакше. Але виховання, совість, людяність все ж розривають із-середини. "Ти ж не вбив його, коли той підняв руки в знак того, що здається, ти не вбив обеззброєного, катуючи. Ти захищався, - кажу військовому. - Якби ти тоді так не вчинив, він міг убити з-десяток твоїх побратимів. Ти захистив своїх батьків, до яких теж можуть дійти кацапи, якщо їх не знищити".
"Завдання наших військових - захищати країну, людей від тих орків. Це їх священний обов’язок, - зауважує капелан. - Саме це я намагаюся донести кожному нашому воїну".
На війну капелан Василь Гасинець поїхав ще в квітні 2014 року.
"Посвятив паску й вирушив, - каже отець Василь. - Звичайно, тоді ще не було так яскраво виражено капеланського служіння, як зараз. Але ми служили, як священики, нашим вірним, які були в наших підрозділах, бригадах. Багато з них поїхали з Майдану. Багато хто з наших парафій пішов добровольцями. І так, звичайно, спершу ми їхали до своїх, яких знали. Але це не означає, що їздили лише до знайомих. Ми відвідували всіх. Капелан - не лише для католиків чи православних, чи протестантів, чи інших віруючих. Капелан - для військових, навіть для невіруючих чи атеїстів, чи взагалі нерелігійних людей. Капелан - для військових, щоби так чи інакше бути їм другом".
- З нашими військовими ви крокуєте пліч-о-пліч від початку, вже вісім років..., - зауважую.
- Солдат, який бореться в таких нелюдських умовах (бо війна - це не інакше, - авт.), має відчути, що є ще також якась інша вища сила, що дає в серце військового те, чого не можуть дати збройні формування, - зауважує військовий священик. - Те, що сталося в нас наприкінці лютого, та єдність вражає! Впевнено можу сказати, що можливо, й жоден народ не зробив би того, що зробили наші люди під Києвом, під Харковом, в інших містах, відкидаючи ворога на сотні кілометрів. І знаєте, зброя - ще не все . Це ще далеко не все. Можна мати зброю, та не мати найсильнішої зброї, потужної. Це духовної мотивації та національного відчуття відповідальності за свою країну, за своїх рідних, близьких, за своїх людей, яких навіть ніколи не бачив і скоріш за все й не побачиш. Але є відповідальність за цілісність держави. Тому ми всі, українці, всі ці роки, єдині. Нас рятує наша єдність та цілісність.
- У переможній битві на Київщині вбачаєте Божу силу, Його допомогу? - запитую.
- Те, що сталося в лютому-березні, те, що ворога не допустили до столиці, це також Божа сила, це передусім Божа сила, - каже капелан. - Треба розуміти, що лише своїми зусиллями цього би не сталося. Окупанти залишили величезну кількість зброї, техніку, тікаючи. Попри такий арсенал всього, вони все ж утекли. Це означає, що Божий дух та Божа сила - надзвичайні.
- Я вже сказав попередньо, що сама зброя нічого б не зробила, якби не було такого величезного, потужного національного духу, - додає отець Василь. - Це показали 24-25 лютого. Інші народи би впали. Іноді спілкуюся з людьми з-за кодону. Деякі кажуть, що здайтеся й не будете вмирати. Говорять, що вони би здалися. Мовляв, ми боїмося помирати... Я ж навіть не знаю, як пояснити таким людям, що для українця солодше вмерти в бою, ніж жити в неволі. Це є різні світи, різні розуміння себе, як людини, що має право на вільне життя. Як сказав Валерій Залужний: "Як би нам важко не було, але вже точно нам не буде соромно".
"Мав випадок, коли на одній із заправок щойно звільненої території, помітив розбите вікно... Запитую в працівниці заправки: "А що це таке?". Вона ж відповідає, що, мовляв, це ваш військовий вчинив. То, виходить, що коли звільняли територію, ви кричали, що ЗСУ - наші, а коли воїн розбив вікно, то він уже не ваш?..."
- Наших військових треба шанувати. З величезною шаною, патріотизмом, вдячністю ставитись до кожного військового, - зауважує Василь Гасинець. - Звичайно, різне буває. Всякі випадки. Люди з війни приїжджають. Втомлені. Вони такі ж люди... Та героїчно поводяться в бою. Гідно. Це наші люди, які заслуговують на пошану. Тому треба всіляко допомагати армії. Ми постійно працюємо над цим. В гарячі точки возимо товар. Ми підвозимо військових - з дому на фронт та навпаки. Є в нас машини, які возять поранених. Також два рефрижератори, якими привозимо тіла героїв...
- За роки війни ми припинили в церкві будь-які ремонти, будь-яке будівництво, - каже отець, водячи очима по стінах храму. - Десь щось таке там затекло, підмастили. Десь прогнило, заржавіло - залатали. Порвалося - зв’язали, зламалося - поправили. Ми не робимо жодних ремонтів. Усі кошти, які є, йдуть на допомогу ЗСУ. Починаючи від одежі й закінчуючи навіть харчуванням. Скажімо, в 2014-2015 роках, коли армія лише формувалася, з їжею було дуже туго. Ну й зараз є такі випадки, коли треба чимось підмогти, допомогти таким смачним, домашнім.
Парафіяни церкви купують домашню їжу, готують смаколики на фронт. А з початку повномасштабного вторгнення при парафії УГКЦ зорганізували волонтерський рух, який виготовляє тушонки.
- Десятки тисяч м’ясних тушонок ми виготовили для наших захисників, - констатує отець Василь. - Кожного місяця йшло біля 50 тисяч гривень тільки на закупку м’яса й інших інгредієнтів. За всі роки війни ми витратили десь понад 10 мільйонів гривень. Скажімо, ми закупили й відвезли на фронт 166 автомобілів різної вартості. Вже не можу сказати, скільки тепловізорів. Дуже багато. Мовчу вже про квадрокоптери. Я не можу порахувати зараз, скільки генераторів різної потужності.
"Але це не для хвальби, - додає отець. - Це мовиться, як приклад наступним поколінням, що армію свою треба любити. Ми маємо виношувати в серці тих людей, які самовіддано підуть захищати батьківщину".
Василь Гасинець, схрестивши руки на грудях, зізнається, що за всі роки війни об’їздив весь фронт, цілісний український фронт.
- А 24 лютого 2022 року мене застало в Попасній, - схвильовано пригадує капелан. - Якраз у перші дні повномасштабної війни кацапи намагалися зайти на острів Зміїний. І от коли ми слухали відповідь одного з прикордонників, це було неймовірно. Коли ми чули, як стоїть Маріуполь, коли ми чули, як орків відбивають під Харковом... Це так надихало! Кожен удар по їхніх підрозділах додавав сил нашим бійцям на інших позиціях. Бо фронт - це цілісність. Коли в одному місті перемагають, в іншому відчувають духовну підтримку, силу.
"Звісно, я противник нецензурного висловлювання, та тоді, на Зміїному острові, мабуть, це задало тон, - додає отець Василь. - Окупанти ж готували свій текст. Вони говорили страшенно образливі речі як для військових, так і загалом для громадян."Ми пропонуємо вам скласти зброю і здатися", - казали вони. Мало того, вони сказали таку підлу фразу "Во ізбєжаніє нєоправданних жертв". Тобто, захищати свою батьківщину це "неоправдана жертва". Такі слова - найбільша образа для військового. Мовляв, здайтеся і ми вас вб’ємо на колінах. І те, як висловився цей прикордонник Зміїного, це було фантастично! Це було найкращою відповіддю всього цивілізованого світу, правда. Він висловився, як міг. Він сказав, що ми вас не боїмося. Ми готові з вами битися. Ми вас переможемо".
Отець впевнений, що українці вже перемогли в цій війні.
- Ми перемогли давно, - каже отець Василь. - Це трапилося 24, 25 та 26 лютого. Ми перемогли. Зараз іде зачистка від ворожої армії. Так, вони ще крові поп’ють, але це нічого не змінить.
"Що означає "перемога"? - зауважує капелан. - Кацап навіть не може окреслити, що означає для нього перемога? Для кацапа перемога - це зробити все на свій образ і подобу. Зробити всюди зло. Знаєте, чим живе кацап? Це нічого, що вони живуть в страшній біді. Перемога для них - це "положить Америку і запад на колєні". Звичайно, що цього ніколи не станеться. Він лежить в гної. Він з тим живе, помирає, з тим ходить п’яний. Але він хоче зробити росію у всьому світі. А це, мається на увазі, бідність та біду.
Для нас же перемога - це звільнення території всієї, звільнення заручників, виплата контрибуції кацапами. Я піду далі. Однозначно, притягнення до відповідальності всіх винних. Перемога для України - це коли останній кацап іде з нашої землі, вони повертають нам наше майно, наших заручників, і платять та відбудовують все знищене. І, звичайно, міжнародний суд над ними - це є перемога".
- Наші військові - дуже чудові. Вони просто такі ж як і в принципі благородний український народ, - каже капелан. - Запам’ятався випадок, коли наші знайшли пораненого орка. Він був дуже важкий, у нього було загнивання руки. Орк перелякався, що його вб’ють. Але хтось із наших військових сказав дуже гарну фразу: "Ми - не ви". Наші військові порівняно з кацапами - це небо і пекло. В наших збережена Божа подоба. Люди, які воюють за свою територію, не допускають катувань. Тому в нас є величезні шанси на перемогу. Вона вже є. Головне лише після фактичної перемоги розвиватися в правильному векторі.
"З нашого боку, перемога у війні - це єдиний спосіб зберегти українцям право на життя, на волю - зауважує отець Василь Гасинець. - Наша війна - визвольна, оборонна, задіює все супільство, яке, відповідно, має допомагати збройним силам, силовим структурам для того, щоб зберегти етнос, націю, свою землю, рідну країну"…