«Мін’юст став на бік рейдерів у рясах»
Чому ніяк не можуть вирішити долю скандальної церкви-МАФу в центрі Києва
У час, коли Україна очікує надважливого рішення Вселенського патріархату щодо Томосу про автокефалію української церкви, у Києві триває ще одна релігійна битва. На території Національного музею історії України уже 12 років незаконно діє капличка Української православної церкви Московського патріархату. За кількадесят метрів від неї — підмурки Десятинної церкви, першого кам’яного храму Київської Русі. Коли в січні цього року поліція затримала архітекторів Олександра Горбаня та Олексія Шемотюка — буцімто за спробу підпалу каплички, кияни активно стали на їхній захист. Позиція містян та архітекторів виявилась єдиною — цій капличці не місце на Старокиївській горі. Наразі це питання вирішується в суді.
ВЕРДИКТ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ
У Міністерстві культури кажуть, що жодних підстав для розміщення каплиці в УПЦ МП немає. Та чомусь доводити це в суді відомство доручило Національному музею історії України, пояснивши, що оскільки капличка розташована на його території, саме НМІУ повинен готувати позов. Від імені генеральної директорки НМІУ Тетяни Сосновської такий позов було подано ще навесні. Паралельно свій позов підготував народний депутат Ігор Луценко.
Обидва позивачі просили Окружний адміністративний суд міста Києва визнати протиправною і скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю — каплицю на вулиці Володимирській, 2. Офіційно її власником є релігійна громада Української православної церкви — Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці в Шевченківському районі Києва.
Відповідачами у справі виступають представники Міністерства юстиції, а в якості третьої сторони — Міністерство культури і Державна архітектурно-будівельна інспекція. 10 вересня Окружний адміністративний суд мав винести ключове рішення. Принаймні, на це дуже сподівалися в музеї. Напередодні судового засідання Тетяна Сосновська коментувала у «Фейсбуці», що це засідання повинно стати останнім.
Однак релігійна громада, котра півроку ніяк не реагувала на суд, в останній момент вирішила подати клопотання, що не мала часу ознайомитися з матеріалами справи, тому просить розпочати слухання з самого початку. Позивачі та Мінкульт це клопотання не підтримали, в ДАБІ його залишили на розсуд судді, а от Мін’юст просив задовольнити клопотання у повному обсязі. Тож суддя Євген Аблов призначив наступне слухання на 20 вересня.
«Мене здивувала така позиція Мін’юсту, — народний депутат Ігор ЛУЦЕНКО прокоментував у своєму відеозверненні на «Фейсбуці». — По суті, я, як позивач, зараз опоную Міністерству юстиції; Міністерство культури опонує Мін’юсту, яке стоїть на боці московських рейдерів у рясах. Мін’юст очолюється міністром-майданівцем, треба було, щоб ця інституція зайняла правильну позицію, щоб якнайшвидше отримати рішення суду, а не розглядати його до безкінечності й не підтримувати релігійну громаду, яка погрожує керівництву музею та всім, хто намагається їм протистояти».
«МАЄМО СВІЙ ШТАБ УПЦ МП У МУЗЕЇ»
Погрози та шантаж також мають місце в конфлікті між музеєм і каплицею. Тетяна Сосновська нещодавно опублікувала відповідь намісника Десятинного монастиря, архімандрита Гедеона (Харона) на лист музею з проханням демонтувати деякі розміщені ними об’єкти, не погоджені з музеєм. Ця відповідь приголомшує. Виявляється, паркан та інформаційний щит встановили більш ніж десять років тому на тій підставі, що територія, де стоїть каплиця, історично належить УПЦ МП. Натомість подібні звернення можуть викликати конфлікт на релігійному підґрунті, йшлося у відповіді архімандрита, тож якщо пані Сосновська чи хтось інший і далі вимагатимуть демонтажу церковних об’єктів, то накличуть на себе прокляття до семи поколінь.
«Русский мир» ніколи не випустить з «обіймів» тих, хто перешкоджає їхнім планам, — прокоментувала відповідь Гедеона (Харона) Тетяна Сосновська. — Наш музей у зоні їхньої уваги. А ще — наша п’ята колона активно використовує їхній «ресурс». Маємо свій «штаб» МП у музеї, який в активній боротьбі проти позитивних змін злився в екстазі боротьби з агресуючою силою. Агресуюча, бо й агресивні в поведінці, і, фактично, є агресором, бо у відомий спосіб заволоділи чужою територією. Риторика цього листа й інших скарг дуже подібні. На війні — як на війні».
Можливо, якби позов подавав не музей, який не має подібного досвіду, а Мінкультури, то поведінка суду була б іншою. А Міністерству юстиції чи то бракує сміливості, чи то обізнаності з матеріалами справи. Адже якщо взяти суто юридичну площину, то боятися нічого: каплички поряд з НМІУ та фундаментами Десятинної церкви бути не повинно. 2006 року релігійна громада УПЦ МП встановила намет, там же через рік побудувала дерев’яну каплицю без жодних погоджень з НМІУ. А за законом щодо охорони культурної спадщини мала б отримати ще й дозвіл від Київради та Міністерства культури, оскільки це територія пам’ятки національного значення «Місто Володимира — дитинець стародавнього Києва з фундаментом Десятинної церкви».
2012 року релігійна громада домоглася від суду визнання за нею права власності на будівлю, але не на землю. Це також аргумент, який міг би використовувати в суді Мін’юст. І ключовий факт — у судовому рішенні йшлося про три зблокованих кіоски загальною площею 60 квадратних метрів, а в департаменті державної реєстрації Мін’юсту 2013 року було видано право власності на капітальну споруду площею вже у 133 квадратних метри. Казуїстика! Наразі Мін’юст ніяк не коментує дивну позицію своїх представників у суді, тож очікуємо наступного розгляду справи.
Інна Лиховид
