Руйнація культури в Україні набирає зловісних обертів. Людина на весь світ відкрито заявила, що дала колосального хабара міністру культури України М. Кулиняку, після чого її звільнюють з посади заст. генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а міністр спокійнісінько йде собі у відпустку.
Руйнація культури в Україні набирає зловісних обертів. Людина на весь світ відкрито заявила, що дала колосального хабара міністру культури України М. Кулиняку, після чого її звільнюють з посади заст. генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а міністр спокійнісінько йде собі у відпустку. Але раптом ця людина, В. Прокаєва, по суті хабародавець, якимось магічним чином повертається на своє місце, і за допомогою міністерських чиновників звільняє свою опонентку - генерального директора Києво-Печерського заповідника В. Лісничу і, що найцікавіше, розпорядження про повернення Прокаєвої надає високопосадовець мінкультури… Унікальна за своєю безсоромністю і незграбністю гра! Навіть дитина зрозуміє, що за цим стоїть: тотальна корупція, хабарництво, яке процвітає по всій Україні.
Широким фронтом, у брутальний спосіб, змінюється високопрофесійне керівництво у державних установах України, а прийшлі нувориші набирають відповідну команду, аби повернення попередників стало неможливим. Приклади - наші музеї, осередки культури і духовності, наше надбання, те, чим маємо опікуватися на високому професійному рівні, зберігати, реставрувати і пропагувати. Але головний «опікувач» нашої культури говорить про те, що музеї над усе мають заробляти гроші, називаючи це однією з причин звільнення професійних музейників і заміни їх на «менеджерів», тобто тих, хто може «робити гроші» і вочевидь ділитися ними «з ким треба». Саме таку політику обрала заст. директора Лаврського заповідника – звільняти досвідчених кадрових співробітників і брати на їхнє місце підозрілих молодиків. І якщо її повертають на місце, після офіційної, скандальної заяви про хабар, то дійсно, саме така політика потрібна міністерству культури.
Приблизно те ж саме відбувається і на теренах іншої найбільшої святині України – Національного заповідника «Софія Київська». Через необґрунтовані, вигадані звинувачення, які не мають під собою жодних підстав, звільнено гендиректора заповідника Н. Куковальську. На її місце поставлено особу, яка вже багато років мріяла про місце директора заповідника – О. Сердюк. При першому знайомстві з колективом вона заявила: «Вибачте мене за те, що я не прийшла сюди 12 років тому». Ця заява шокувала присутніх. А хто чекав тут на неї ці 12 років, і хто будь-коли раніше вбачав у ній альтернативу Куковальській? Кандидатуру О. Сердюк нахабно просунули чиновники мінкультури, передусім сам М. Кулиняк, а також директор Інституту археології академік П. Толочко, вкрай роздратований і занепокоєний досягненнями вчених заповідника, які спростували його застарілі висновки.
О. Сердюк, як креатура П. Толочка, одразу взялася впроваджувати в життя його програму вигнання із заповідника вчених і ліквідації його як наукового центру. Перші зухвалі й образливі заяви і свавільні дії нової директорки, спрямовані супроти кращих фахівців заповідника, стали прелюдією до руйнації його наукового потенціалу та нищення багаторічних напрацювань. Відверто нехтуючи положеннями Указу Президента України В. Януковича «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору» від 11 червня 2010 р., Сердюк наказала прибрати з експозиції Софійського музею всі матеріали, що стосуються цієї дати, а також все те, що показує Софійський собор у світлі новітніх досліджень. Взята на озброєння новою директоркою політика викручування рук вченим заповідника, демонстративне плюндрування їхньої колосальної праці спонукали їх до звільнення. В першу чергу йдеться про д.і.н, професора, засл. працівника культури України Н.М. Нікітенко, людину, яка майже 40 років самовіддано вивчала і пропагувала Софію Київську, є автором десятків монографій, сотень статей про цю пам’ятку. Це фахівець, якого знають і поважають чисельні вчені України і Росії, на її праці посилаються відомі візантиністи світу. Але її концепція не до вподоби П. Толочку, і, не будучи спроможним толерантно, науково опонувати їй, він вдався до простого й добре випробуваного ним рішення – руками Сердюк прибрати із заповідника цього провідного фахівця, заборонити оприлюднення в пам’ятках заповідника її концепції і, таким чином, позбутися цієї вкрай неприйнятної для нього особи. Нічого не скажеш, «шляхетно» й дуже «науково»… Унаслідок такої ганебної акції професор Нікітенко майже на місяць потрапила до кардіологічного відділення лікарні, після чого змушена була звільнитися.
Була вимушена звільнитися й заступник з наукової роботи ген.директора Софії, к.і.н, заслужений працівник культури України І. Марголіна. Стаж її роботи у заповіднику сягає понад 30 років, це найкращій фахівець з вивчення Кирилівської церкви, людина, яка налагодила наукову роботу, організовувала щорічні міжнародні наукові конференції. За її ініціативи та участі видано десятки наукових та науково-популярних видань, Софійський заповідник, єдиний з усіх провідних музейних закладів України, у 2010 році отримав офіційний статус наукової установи. О.Сердюк спонукала до звільнення й провідного науковця, к.і.н. В. Корнієнка, найкращого на сьогодні фахівця з вивчення графіті давніх пам’яток Києва та безпосередньо Софії, автора багатьох монографій і наукових статей. Його здобутки теж не до вподоби П. Толочку, і нинішня директорка заповідника залюбки допомагає пану академіку позбутися і цього вже відомого в Україні та в зарубіжжі вченого. Адже дослідження Корнієнка також ідуть урозріз з концепцією П. Толочка, який на Наглядовій раді заповідника заявив, що Корнієнко не мав права публікувати свої дослідження, а мусив здавати їх результати до музейних фондів. Книжки, написані Нікітенко і Корнієнком, навряд чи будуть розповсюджуватися заповідником, їх негласно заборонять, бо вони не подобаються П. Толочку – голові Наглядової ради заповідника.
Під звільнення підвели також першого заступника гендиректора В. Кириленка - фахівця з реставраційної роботи, людину, яка знається на проблемах архітектурних пам’яток, яка доклала багато зусиль для їхнього збереження. Звільнено консультанта гендиректора заповідника В. Отченашка - заслуженого архітектора України, блискучого й чи не найбільш авторитетного фахівця у царині реставрації давніх споруд Києва.
Звільнено двох к.і.н., відомих археографів І. Преловську і Н. Сінкевич, які знайшли в архівах тисячі документів про пам’ятки заповідника та стали авторками книг і численних публікацій про історію заповідника та святині Софійського собору. Їх, як і інших репресованих новою директоркою науковців, силою змусили написати заяви «за власним бажанням». Звільнено трьох фахівців, серед них – кандидата архітектури, які плідно працювали у науково-дослідному відділі охорони пам’яток. Звільняють компетентного юриста, програмістів, редакторів-філологів, бухгалтерів та ін. Йде безпардонна й цинічна зачистка професійних кадрів. На вимогу П. Толочка з нового штатного розпису зникли наукові відділи і наукові посади. Знаний у світі Національний заповідник гине на очах як музей світового рівня, де неодмінно має панувати наука.
Хутко набираються нові люди, аби скоріше забути і назавжди закреслити досягнення попередників, що є згубним для заповідника і його пам’яток. А хто ж іде на зміну звільненим фахівцям? Пані Сердюк вже на першій оперативці заявила: - «Треба заробляти гроші, до Софії йдуть менше, аніж до Лаври». Вже взяли на роботу колишню директорку Лівадійського палацу, бо вона, мабуть, знається на зароблянні грошей (цікаво, чому вона їх не заробляла у Криму, а опинилася аж у Софії?), взяли людей з Інституту археології, які підписували гнівні петиції супроти заповідника, а нині будуть слухняно провадити політику П. Толочка. Нові працівники дуже далекі від того, чим мають займатися. Ці люди не знають пам’яток заповідника, не можуть навіть провести елементарну екскурсію, не знайомі з музейною роботою. А навіщо це їм, найголовніше, щоб вони заробляли гроші та подобались П. Толочку і О. Сердюк, були їхніми ставлениками, родичами, добрими знайомими... Отаким «фахівцям» планують доручити опіку над пам’ятками світового рівня, підготовку про них наукових каталогів, які зазвичай пишуть кращі вчені з колосальним досвідом наукової роботи в цих пам’ятках. Справжній театр абсурду і злочинний погром нашої науки та культури…
Стає зрозумілим, навіщо було звільняти професійного директора заповідника, бо за її керування так нещадно понищити наукову, реставраційну та екскурсійну роботу у заповіднику було просто неможливо. За 12 років опікування Куковальською пам’ятками заповідника реставровано: у Софії - мозаїки ХІ ст. (уперше за останні 20 років), олійний живопис приділу 12 апостолів, іконостас, відроджено срібні Царські врата іконостаса (за меценатські кошти), реставровано мідні вхідні двері, огороджено прозорим матеріалом цінні фрескові розписи, досліджено підлогу другого поверху тощо, проведено глобальні реставрації Митрополичого будинку (за меценатські кошти) та Брами Заборовського з пристосуванням під експозицію, відтворено рельєф архангела Михаїла та встановлено його на південну в’їздну башту (за меценатські кошти), проведено реставрацію софійської дзвіниці з улаштуванням у барабані ікон, здійснено роботи з благоустрою території тощо. У Кирилівській церкві зроблено довгоочікувану, великовитратну гідроізоляцію навколо пам’ятки та влаштовано відмостку (за меценатські кошти), проведено осушення стін пам’ятки від надмірної вологи (за меценатські кошти), реставровано живопис центрального об’єму музею, південної апсиди, композиції «Надгробний плач», живопис другого поверху, проведено реставрацію вхідних дверей на хори тощо. Здійснено реставрацію «Золотих воріт», триває реставрація Андріївської церкви, розпочата за ініціативи Куковальської, великі роботи з благоустрою проведено на території Судацької фортеці тощо.
Якщо організація реставрації пам’яток національного значення за меценатські кошти не є економією державних грошей, і це не свідчить про менеджерські здібності керівника, якщо те, що зроблено, не влаштовує міністерство культури, то виникає питання: чого ж воно хоче, до чого прагне? Чи, може, не влаштувало те, що Куковальська комусь не дала хабара? Адже у період перебування заповідника під егідою Мінрегіонбуду робота цього директора і колективу, який вона очолювала, влаштовувала і цілком задовольняла вищестояще відомство.
Ліквідація професійного потенціалу Лаврського і Софійського заповідників - це не просто злочин перед людьми, які викинуті з роботи, позбавлені улюбленої справи, це злочин перед пам’ятками, перед національною культурною спадщиною, перед Україною. Хто відповість за це? Скільки листів і звернень від колективів цих заповідника, колективів багатьох інших музеїв надіслано до керівників нашої держави з приводу цієї ситуації – ані відповіді, ані бодай якоїсь реакції, ані жодної стривоженості. Реакція сталася лише на оприлюднення ганебного свідчення про хабар, інформацію про який надала пані Прокаєва. Музейникам публічно показали: даєш хабара - повертаєшся на роботу, а хто ти є і як працюєш - не має аніякого значення…
Софія Лаврова,
музейник, змушена ховатися за псевдо...
Ще раз звертаємося до Президента В.Януковича і керівника Уряду М.Азарова - скільки ще буде продовжуватися ганебна епоха правління не дуже адекватного так званого Міністра культур-мультур Кулиняка? Адже він і його опричники завдають непоправної шкоди іміджу держави, чинній владі, культурі! Вимагаємо негайної відставки того упослідженого нещастя з державної служби!
У музейній галузі пропонуємо повернутися до нульового варіанту: незаконно звільнену Н.Куковальську повернути до управління Софією Києвською, С.Кролевця - на Лавру, Н.Клименко - на Нацмузей Т.Шевченка, М.Мельника до Художнього музею. "Менеджерів" Кулиняка взагалі не допускати до культури!