Папа Римський Франциск має план мирного врегулювання конфлікту між Росією і Україною, — про це повідомила преса після пресконференції, яку понтифік дав на борту літака, повертаючись до Риму зі столиці Угорщини. Деталей не розголошують: Папа довірчим тоном повідомив, що все це — великий секрет і він нічого не розповість, доки не настане слушний час.
Джерело: Дзеркало тижня
В обох зацікавлених столицях негайно «здивувалися»: виявляється, там гадки не мають про «мирний план» Папи. Невже місія понтифіка така секретна, що ніхто, крім одного учасника — самого Папи Франциска, — в неї не посвячений? Державний секретар Святого Престолу П'єтро Паролін не залишився в боргу — висловив зустрічний подив: за його словами, і в Києві, і в Москві знають про місію Папи. Але чомусь не хочуть цього визнати.
Щодо України у Ватикані мають право дивуватися: Папа Римський Франциск узяв на себе роль миротворця з перших днів конфлікту — ще 2014 року. У період між початком війни та повномасштабним вторгненням до Папи Римського неодноразово зверталися як до посередника, зокрема для обміну військовополоненими. А на самому початку повномасштабного вторгнення президент Зеленський відкритим текстом запропонував Ватикану роль посередника в конфлікті. Тому слова «джерел, близьких до ОП», про те, що президент Зеленський не давав згоди на переговори з РФ від імені України, які цитує CNN, не лише у Ватикані могли викликати подив.
Крім того, напередодні свого візиту до Будапешта Папа Франциск зустрівся з прем'єр-міністром України Денисом Шмигалем. На пресконференції після зустрічі Шмигаль відкрито заявив, що обговорював із Папою «формулу миру» Зеленського і просив посередництва Папи — цього разу не лише в обміні полоненими, а й у справі повернення українських дітей, депортованих до Росії з окупованих територій.
Тож сама собою миротворча місія Ватикану не лише не секрет, а й до того ж досі не викликала заперечень із боку жодної зі сторін. Інтерес і підозри могли викликати слова Папи про те, що в нього є якийсь «секретний план» із цього приводу.
Але наразі немає жодних підстав думати, що у Ватикану в принципі є якийсь чіткий «мирний план» для України — на кшталт недавно оприлюдненого Китаєм. Плани Папи, найімовірніше, стосуються не так політичних рішень і геополітичних проєктів, як безпосередніх кроків щодо припинення війни та полегшення людських страждань.
Якими можуть бути ці кроки? Принципова позиція Папи Франциска відома давно, й вона є незмінною: як миротворець він хоче зустрітися з лідерами обох воюючих сторін. Як сказав сам Папа, він готовий відвідати Україну, але тільки за умови, що також зможе відвідати й Москву. Ця деталь дуже дратує українців: на наш погляд, Папа Франциск урівнює ролі України й Росії в цій війні. Чому б йому просто не приїхати в Україну — так, як це роблять лідери інших держав, — і таким чином продемонструвати нам свою підтримку? Київ (на відміну від Москви) для Папи Франциска завжди відкритий, і кількість запрошень від перших осіб України стає вже просто надмірною. Подальше ухиляння від візиту може здатися непристойним.
Але Папу неважко зрозуміти: якщо він поїде тільки в Україну, це вже не буде «мирна місія» — це буде жест на підтримку України. Понтифіку дуже не хочеться, щоб його зрозуміли саме так. Аби залишатися миротворцем, він має ставитися до України лише як до «сторони конфлікту». Його візит до Києва без узгодження дальших кроків із Москвою поставить хрест на миротворчій місії.
Та чи є на чому ставити хрест? Адже досі з боку Москви не було жодного натяку на те, що Папу там готові слухати, я вже не кажу — приймати. Але Папа не втрачає надії й не перестає шукати шляхів. Ситуація для Кремля продовжує погіршуватися: тиск Заходу органічно й неприємно доповнюється геополітичним проривом Китаю. Всі пропозиції та «мирні плани», які пропонуються, можливо, дають змогу хазяїну Кремля «зберегти обличчя», але ціна за цю «пластичну операцію» зрештою вимальовується непомірна.
На тлі геополітичних акул, які не приховують своєї готовності поласувати коштом занепалого гіганта, мирна місія від Папи Римського може виявитися непоганим виходом із ситуації. Папа Римський принаймні не обдере як липку, — у Святого Престолу набагато менші політичні апетити, ніж у інших «миротворців». Переговори з Папою Римським не передбачають «втрати обличчя» — про що б не була мова. Саме тому умиротворення людожера — одна зі звичних функцій дипломатії Ватикану. Заради цього Святий Престол завжди намагається тримати двері відчиненими. Хоч би до якого кола пекла вони вели.
Поїздку Папи до Угорщини італійські ЗМІ назвали «поїздкою в серце Європи». Цю анатомічну деталь вони напевно ж повторили за ватиканськими пресрелізами — навряд чи комусь іншому спало б на думку поміщувати такий важливий орган у такому ненадійному місці.
Як висловився сам Папа, він поїхав до Будапешта «наводити мости між народами». Добрий вибір місця. Але річ зовсім не в тому, що «Будапешт — місто мостів», як зазначив понтифік. А в тому, що між «старою Європою», до якої Папа Франциск має безліч претензій, і офіційним Будапештом встановилися дуже непрості відносини. На зустрічі з Папою Віктор Орбан підкреслив свою принциповість в обстоюванні «традиційних цінностей», «справи миру», а також у протистоянні новітнім формам західного «ідеологічного імперіалізму».
Але, крім загальної думки про занепад моралі, «гендерну зрівнялівку» та інші «ліберальні виразки» Заходу, в Папи Франциска та Віктора Орбана є ще одна точка дотику: Будапешт — чи не єдина європейська столиця, де офіційно не підтримують антипутінську політику Заходу, періодично встромляють палиці в колеса санкційної політики ЄС і блокують постачання зброї Україні. Як підкреслив Орбан, таким чином Угорщина працює на користь миру.
Навряд чи Папу Франциска обманить така риторика. Але для нього, мабуть, важливе інше: Угорщина може бути такою собі «контактною територією». «Мостом» або «дверима», які відкривають шлях для дипломатичного прогресу на московському напрямку.
Відданий своїй місії Папа Франциск зустрівся з митрополитом Будапештським РПЦ Іларіоном Алфеєвим, попереднім (не скажу, що «колишнім») главою Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату. На початку повномасштабної війни було багато чуток про втрату владикою Іларіоном високої посади — вважалося, що його відправили в почесне заслання за те, що він не виявив належної радості з приводу СВО. Але вже тоді це «заслання» здавалося, радше, спробою вивести владику і композитора з-під удару, врятувати головного дипломата від неминучої «нерукопожатності» та ізоляції. І разом із його репутацією — зберегти для РПЦ ті самі «відчинені двері» на Захід.
Для патріарха Московського Кирила «своя людина» в Європі нині стратегічно набагато важливіша, ніж «міністр закордонних справ» у Москві. Нагадаю: офіційний Будапешт уже двічі рятував патріарха від персональних санкцій, які мав намір накласти на нього Євросоюз. А тепер візит Папи Франциска до митрополита Іларіона дає Кирилу ще одну надію: в російських пабліках всерйоз обговорюють кандидатуру патріарха на роль переговірника-миротворця з російської сторони. На відміну від Папи Франциска, патріарх Кирил дуже любить Захід. За окремими особливо затишними куточками Європи (на цей час закритими для нього) він по-справжньому сумує. Якби він міг повернутися на підмостки міжнародної політики — підмостки, на яких свого часу непогано грав, — це стало б для нього великим полегшенням.
Папа Франциск дає йому таку надію: він згадав патріарха Московського як можливого співрозмовника-посередника по той бік «дверей», а після повернення з Угорщини зустрівся в Римі з діючим головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату митрополитом Антонієм.
Утім, по обидва боки «дверей» церковні лідери одностайно переконують публіку: на всіх зустрічах вони тільки те й робили що обмінювалися жартами та подарунками, спогадами і творчими планами, — митрополит Іларіон скромно зазначив, що він ще й композитор, і Папа Франциск про це не забув.
Що ж, будівництво мостів — справа неспішна й ґрунтовна. І починається вона зі зведення опор. Митрополит Іларіон подарував Папі свою шеститомну працю «Ісус Христос. Життя і вчення» в перекладі італійською мовою. Не думаю, що в цьому подарунку Папа Франциск знайде захопливе чтиво. Але як будівельний матеріал для спорудження мосту він цілком згодиться.
З української сторони позиція Папи Франциска часто виглядає майже як зрада. Чи справді Папа Римський у нашій війні «не бачить різниці між жертвою й агресором», як нам часто здається?
Із цим запитанням ми звернулися до Надзвичайного та Повноважного посла України при Святому Престолі Андрія Юраша.
— Позиція Папи Франциска, його особисті погляди сформовані багатьма чинниками. Тут і його латиноамериканське походження, і те, що він перший Папа — представник Ордена єзуїтів, і його широке коло спілкування, — Папа намагається отримувати інформацію з максимальної кількості джерел. Є історичні обставини: лінію ватиканської дипломатії, якої дотримується й нинішній понтифік, було визначено під час Першої світової Папою Бенедиктом XV, і всі наступні понтифіки ХХ і тепер уже ХХІ століття продовжують її. Не можна сказати, що вона «нейтральна», геть неупереджена, тим більше — що вона байдужа. Вона випливає з прагнення застосувати християнську доктрину до всіх і в усій повноті. А також будується на бажанні допомогти тим, хто страждає. У Ватикані чудово розуміють, хто в цій війні постраждала сторона, і роблять усе можливе, аби нам допомогти.
Інша річ, що як християнин Папа залишає грішникові можливість покаятися, а як політик — зберігає можливість комунікації, можливість для переговорів, для мирного процесу. Зрештою, Україна від самого початку війни заявляла, що буде рада, якщо Ватикан стане активним майданчиком для переговорів. На жаль, у Росії немає й не було ні найменшого бажання домовлятися. Але Папа не втомлюється шукати шляхи для миру і хоче зберегти медіативний потенціал Святого Престолу.
Нам інколи важко адекватно оцінити слова та дії Папи, — він живе й діє в дуже складній системі детермінант, яку більшості українців важко сприймати цілісно. Коли люди страждають, будь-які моделі, що базуються на теоретичній, духовній, дипломатичній або якій-завгодно іншій «абстрактній» парадигмі, сприймаються важко. Але ось вам факти: всі офіційні тексти, підготовлені для Папи, які він зачитує публічно, містять слово «Україна», і це завжди співчуття та підтримка. Тимчасом, коли Папа говорить лише від свого імені — наприклад, на зустрічах із журналістами, — він може поділитися особистими роздумами та сумнівами. І тут вступає в дію маса обставин, пов'язаних із його персональною історією, походженням, оцінками, які викликають у нас, українців, безліч запитань. Зі свого боку, можу запевнити вас, що Папа Франциск дуже добре поінформований. Але він воліє висловлюватися так, як вважає за найдоцільніше в нинішній ситуації.