Мирянський рух як фактор розвитку церковної спільноти

Традиції Української Церкви славні діяльністю мирянських структур. Ще з часів першого національно-культурного відродження, з доби Українського Ренесансу ведуться добрі почини діяльності братського руху. Чималий досвід праці мирянських структур має і Українська Греко-Католицька Церква. Важко уявити собі без мирянського руху Галицьке відродження, внесок Церкви у політичне становлення галицького українства у ХІХ ст.

Андрій ВАСЬКІВ,

доцент Львівського національного університету, розповідає про діяльність Української греко-католицької спілки ім. Андрея Шептицького.

Історія має властивість повторюватись. Легалізація і становлення Церкви українців — греко-католиків після сумнозвісного Львівського собору 1946 р. було б неможливим без титанічних зусиль, плідної співпраці не лише пастирів, але і пастви, тих вірних, які були і є свідомі своєї ваги у церковній спільноті. Адже Церква передовсім — це спільнота і співдія, співпраця духовенства і вірних, співпраця через послух і наставництво. Без цього дієвого чинника церковна спільнота має небезпеку перетворення на застиглий, статичний організм, абсолютно нежиттєвий і недієздатний.

Досвід “катакомбної” підпільної Церкви кінця 1940-х – кінця 1980-х років загартував греко-католиків України, засвідчив їх життєстійкість, здатність до самоорганізації, вміння відстоювати свої інтереси у тих непростих політичних умовах. Перші паростки політичних реформ, що появилися після 1985 р., “горбачовська перебудова” вселили надію на можливість зміни статусу Церкви. Однак ні єрархія, ні духовенство, ні вірні-греко-католики не мали жодних ілюзій щодо можливості абсолютно безпроблемного виходу Церкви з підпілля.

Особливо вагому роль у справі легалізації УГКЦ відіграла група мирян під орудою Ірини Калинець, Ганни Мороз, Степана Хмари, Івана Геля та ін. Перейняті турботою про долю Церкви, вони ще з 1988 р. за підтримки духовенства та єрархії розпочали організацію вже не підпільних, а легальних (нехай ще не офіційно) велелюдних Богослужінь у Львові та на теренах області. У той час активно заявило про себе Марійське товариство “Милосердя”. Ганна Мороз входила до ініціативної групи цього товариства. Вже 19 грудня 1988 р. на подвір’ї церкви св. Миколая у Львові з ініціативи цієї спільноти було організовано молебень за дітей України та Вірменії. Відправив його підпільний греко-католицький священик Михайло Гаврилів. [5; с.327]

16 січня 1989 р. Ганна Мороз, Марія Бабій та Адріяна Дячишин звернулися до Львівського митрополита РПЦ з проханням відправити молебень до Богородиці за народ України. Звернення залишилося без жодного реагування. Натомість вже через декілька днів – 22 січня ініціатори такого клопотання були викликані до відповідних структур і отримали попередження з вимогою припинити подібного роду діяльність [5; с.327].

Ганна Мороз була причетна до ініціативної групи Марійського товариства “Милосердя”. Вона за співдії Степана Хмари та підтримки греко-католицького єпископату (владики В. Стернюк, С. Дмитерко, Ф. Курчаба, П. Василик та І. Маргітич) у травні 1989 р. брала участь у голодівці та її безпосередній організації у Москві на Арбаті з вимогою легалізації та реабілітації УГКЦ. На Арбаті голодуючих підтримували греко-католицькі священики оо. Петро Зеленюх, Ярослав Лесів, Михайло Волошин та ін. [5; с.327].

Одночасно Ганна Мороз спільно з отцями М. Гаврилівим, В. Дуткевичем, сестрами Пресвятої Родини та св. Йосафата спричинилася до проведення Богослужінь та масових акцій на підтримку легалізації та реабілітації УГКЦ на Володимирській гірці у Києві та на могилах жертв сталінських репресій у Биківні.

З огляду на активні дії мирян та несхитну позицію єрархії та духовенства підпільної Церкви все ще міцна тоталітарна партійно-державна система змушена була піти на певні поступки. 30 листопада 1989 р. Рада у справах релігій при Раді міністрів УРСР зробила заяву про реєстрацію релігійних громад греко-католиків.

З метою захисту законних прав УГКЦ з благословення Владики Володимира Стернюка (1990 р.) та Мирослава–Івана кардинала Любачівського (1991 р.) у травні 1990 р. була заснована Українська греко-католицька спілка імені митрополита Андрея Шептицького. Головою Спілки було обрано Ганну Мороз — відомого громадського діяча, невтомну мирянську лідерку, “справжню будительку” українців-католиків [2; с.69-70]. До складу ініціативної групи із створення Спілки, крім Ганни Мороз, входили також Михайло Петик, Дмитро Левус, Леся Мартин, Ростислав Гнідець, Марія Семчишин, а також греко-католицькі священики Дем’ян Богун та Василь Мендрунь.

У своєму Статуті Спілка поставила за мету: допомагати Церкві в реалізації всіх її починань, захищати законні права УГКЦ, відроджувати духовність у суспільстві, протидіяти атеїстичній пропаганді, сприяти активізації релігійного життя, співпрацювати з Церквою та державними організаціями у справі харитативної та культурно-просвітницької діяльності [8; с.1]. Товариство заманіфестувало прагнення налагодити активну культурно-просвітницьку роботу – організовувати тематичні наукові конференції, круглі столи, семінари, реколекції, катехитичні заняття тощо. Важливо зазначити, що на час своєї появи Спілка задекларувала відмову від будь-якої конфронтації на релігійному ґрунті і заявила про намір домагатися співіснування і співпраці всіх українців у дусі християнської любові та справедливості [8; с.2].

При Спілці були засновані секції катехизації, милосердя, пропагандистсько-духовна, молодіжна, образотворчого мистецтва, клуб прихильників братів Тезе (з Франції). У структурі товариства діє Молодіжний український католицький союз (голова – Леся Мартин).

Одразу ж після Свого заснування Спілка була запрошена до співпраці з Мальтійською службою у Німеччині, Лігою українських католицьких жінок (Канада), Конгресом українців Канади, Союзом українок (Канада — США) та іншими громадськими і мирянськими організаціями. Спілка була обрана колективним членом Світового християнського конгресу мирян УГКЦ.

У жовтні 1991 р. Спілка вийшла в ефір на ультракоротких хвилях першої незалежної радіостанції “Вільне слово з України” з релігійною програмою “І прости нам борги наші”, а у квітні наступного року була започаткована радіопередача для молоді “Нове життя з Христом” [6; с.13].

Цього ж року з ініціативи Ганни Мороз у Львівському театрі опери та балету було організовано і проведено урочисту Академію та спеціальну фотовиставку з нагоди 2-ї річниці голодування на Арбаті. Ці заходи отримали благословення Глави УГКЦ Мирослава-Івана кардинала Любачівського [1].

Легалізована УГКЦ зустрілася з проблемою реституції церковного майна. Можливо, не всі парафіяни львівських греко-католицьких храмів знають сьогодні, що значна їх частина була передана у володіння Церкві саме завдяки Спілці ім. А. Шептицького та активної участі п. Ганни Мороз. Саме вона брала найактивнішу участь у справі передачі щойно легалізованій УГКЦ головної святині греко-католиків – собору святого Юра у серпні 1990 р. Завдяки їй у лоно греко-католицької церкви повернулось більше двохсот громад і така ж кількість священиків. Особливо багато храмів зусиллями Спілки було повернуто отцям-василіянам. З ініціативи Ганни Мороз та о. Антонія Масюка в липні та січні 1990 р. було проведено два велелюдні походи-маніфестації вірних з вимогою повернення храму св. Онуфрія отцям-василіянам. Таким чином у власність Церкви перейшли храми св. Онуфрія (Ганна Мороз була представником ЧСВВ щодо ведення реставраційно-будівельних споруд у цьому храмі), св. Андрія у Львові, Різдва Пресвятої Богородиці у Жовкві, св. Миколая у Крехові та ін. Львівські церкви св. Анни та св. Єлизавети-Ольги теж були передані греко-католицьким громадам зусиллями Ганни Мороз [4; с.50-52; 9; с.11-12]. Вона як громадський представник брала також участь у численних судових процесах і відстоювала інтереси греко-католицьких громад в органах державної влади.

Починаючи з 1990 р., члени Спілки ім. А. Шептицького регулярно виїжджали з місією християнської любові на Східну Україну. Саме там Спілка допомагала вірним Греко-католицької церкви оформляти документи на реєстрацію своїх громад. Так були організовані греко-католицькі громади у с. Званівка, с. Роздолівка, с. Чубарівка Артемівського району Донецької області, а також у Донецьку, Херсоні, Луганську [5; с.328].

З ініціативи керівництва Спілки 7 березня 1993 р. у Львові було проведено велелюдну маніфестацію духовенства і віруючих греко-католицької церкви з метою привернення уваги органів влади до проблеми офіційної реабілітації УГКЦ. Це була чи не перша в незалежній Україні масова акція, проведена з такими намірами. Маніфестація-реквієм була також присвячена черговій річниці сумнозвісного Львівського собору 1946 р. Резолюція цієї акції містила вимогу “офіційної реабілітації” греко-католицької церкви. Документ піднімав також питання про визнання органами влади нечинності рішень Львівського “псевдособору” 1946 р. Резолюція маніфестації ставила вимогу реабілітувати ієрархів УГКЦ на чолі з патріархом Йосифом Сліпим, духовенство та віруючих Церкви. Вагомим пунктом документу була заява про необхідність повернення у власність всього майна, що належало Церкві і було незаконно загарбане державою та відшкодування збитків, спричинених “незаконною діяльністю відповідних органів” [7;с.1-2].

Велелюдне зібрання мирян та духовенства Греко-Католицької Церкви звернулось із проханням до Святішого Отця та президента України про “надання правового статусу і реабілітації” УГКЦ та утвердження Українського Патріархату [7; с.1-2]. Цікаво, що Резолюція висунула пропозицію єрархам Російської Православної Церкви з вимогою визнання вини церковної влади РПЦ “за злочини проти Української Греко-Католицької Церкви, а саме за допомогу і сприяння більшовицькому режиму в її знищенні” [7; с.1-2]. Було також заявлено протест щодо дискримінаційної політики “окремих органів державної влади та суду” стосовно УГКЦ в цілому та окремих релігійних громад. Резолюцію було скеровано високим церковним та державним достойникам: Святішому Отцю, президенту України, голові Верховної Ради, прем’єр-міністру, Голові Верховного Суду, Генеральному прокурору, начальнику СБУ, Голові Ради у справах релігій, а також Главі УГКЦ, Апостольському нунцію, патріарху РПЦ, главам УАПЦ та УПЦ. Документ за дорученням єпископату і духовенства 8 березня 1993 р. підписали архиєпископ УГКЦ Володимир Стернюк, за дорученням віруючих Церкви – Голова Української греко-католицької спілки ім. А. Шептицького Ганна Мороз.

Вагому роль у своїй діяльності Спілка ім. А. Шептицького приділяє друкованому слову. Від 1991 р. Ганна Мороз стає співзасновником газети “Милосердя і час”. З грудня 1994 р. Спілка відновила випуск газети “Христос – наша сила” (головний редактор – Ганна Мороз). Презентація часопису 20 липня 1995 р. у Домініканському соборі Львова зібрала чималу кількість ієрархів Церкви (були присутні греко-католицькі владики М. Гринчишин та І. Марґітич), духовенства різних конфесій, представників наукової та творчої еліти [3; с.2]. На сторінках часопису піднімаються проблеми морально-етичного життя сучасного суспільства, міжконфесійних стосунків, історії Церкви. Активними дописувачами часопису є Ганна Мороз, Юрій Шухевич, Степан Злупко, Іван Паславський, Леся Мартин, Ростислав Гнідець та ін.

Спілка і особисто її Голова беруть активну участь в організації і проведенні ювілейних, наукових, передсоборових академій і конференцій та Соборах УГКЦ. Серед них – конференція, присвячена 400-літтю Берестейської унії (1996 р.), академії, присвячені року Митрополита Андрея (4.12.2001 р.), року Патріарха Йосифа Сліпого (2002 р.) У червні 2004 р. Спілка ім. А. Шептицького була учасником Міжнародної науково-практичної конференції “Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи” (канадсько-український проект “Реформування соціальних служб”). На запрошення мирянських організацій США Ганна Мороз у 2004 р. відвідала Америку з метою обміну досвідом та ідеями розвитку мирянського руху.

Впродовж 15 років існування Спілка організувала надання допомоги (одяг, продукти, ліки) понад тисячі малозабезпечених сімей. На сьогодні 30 найбідніших родин отримують безкоштовні гарячі обіди. На свята св. Миколая, Різдво та Великдень Спілка організовує благодійні обіди для бідних та вручення святкових подарунків. На початку 1990-х рр. члени Спілки неодноразово виїжджали з наданням гуманітарної допомоги у Вінницю, Донецьк, с. Званівку на Донеччині.

Як бачимо, діяльність Спілки ім. А. Шептицького – всестороння та багатогранна. Невеликий обсяг статті дозволяє висвітлити лише невелику часточку того, що було зроблено цією організацією для добра Церкви, народу та держави. Цьогоріч минає 15 років з часу заснування Спілки. Подвижницька праця Голови Спілки та її членів значною мірою спричинилася до справи легалізації Української греко-католицької церкви. Ця праця відзначена численними подяками як ієрархії Церкви, так і відповідних органів державної влади. Діяльність Спілки ім. А. Шептицького засвідчує великий потенціал мирянського руху, є добрим прикладом того, як його структури співдіють Церкві, посідаючи свою нішу, конструктивно співпрацюючи з нею. УГКЦ сильна такими спільнотами, бо саме їх праця творить органічне ціле пастирів і пастви, формує духовно-моральні цінності сучасного громадянського суспільства.

1. Віра батьків. – 1991. – 23 червня, 8 вересня.
2. Гайковський М. Папа Іван Павло ІІ і Україна. – Львів, 2004. – 146с.
3. Любимо народ через працю невпинну і самопожертву// Христос – наша сила. – 1995. — №8. – С.2.
4. Масюк о.А. ЧСВВ. Новітній апостол молитви. – Львів, 2002. – 57с.
5. Мороз А. Милосердя – євангельська основа діяльності послідовників УГКЦ// Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. – Львів, 1993. – С.324-331.
6. Мороз Г. Українська греко-католицька спілка ім. А.Шептицького // Собор. Спецвипуск прес-центру Патріаршого Собору УГКЦ. – С.13.
7. Резолюція маніфестації духовенства і віруючих Української Греко-Католицької Церкви від 7 березня //Архів Української греко-католицької спілки ім. А.Шептицького. – 2 с.
8. Статут Української греко-католицької спілки ім. А.Шептицького// Архів Української греко-католицької спілки ім. А.Шептицького. – 8 с.
9. Хрести над Анною // Боруцький С. Держава. Церква. Людина. Державно-церковні та міжконфесійні відносини у дзеркалі сучасності. 1992-2002 рр. – Львів, 2003. – С.11-12.